Джокер: Портрет психопата замолоду

Звісно, ми усі любимо супергероїв, але суперзлочинці ваблять нас іще більше. Нас інтригує і хвилює особистість Бетмена, та куди цікавіше — зазирнути під маску Джокера, дізнатися, що приховує його посмішка Ґлазґо. «Джокер» Браяна Аззарелло та Лі Бермехо — одна з небагатьох гарних спроб (після «Вбивчого жарту» Алана Мура) намалювати психологічний портрет божевільного, як і весь Ґотем, психопата, що сміється.

Якби Джокер існував насправді, він би точно назвав 2008-ий своїм улюбленим роком, адже нові, по-справжньому свіжі інтерпретації його персонажа з’явилися одночасно як у коміксах, так і на кіноекранах. «Темний лицар» Крістофера Нолана відкрив світові моторошного маніяка у виконанні Гіта Леджера. Цікаво, що новий комікс надихався зовнішністю актора — і це неабияка сміливість, адже до виходу фільму ніхто по-справжньому не вірив, що Гіт, який до того відзначився зйомками в підліткових мелодрамах, кількох фентезі-проектах середнього штибу та одній гей-драмі витягне таку роль (Леджера, якого нині вважають найкращим Джокером, тоді цькували в Інтернеті так само, як і нині – Роберта Паттінсона, що скоро гратиме Бетмена у новому фільмі від Метта Рівза). Приємно, що скепсис виявився безпідставним, і жорстокий соціопат завоював серця глядачів і читачів.

Сюжет «Джокера» доволі простий і лінійний. Він скидається на звичайну кримінальну драму. Джокера випускають з Аркема: якимось чином цей хитрий поц переконав лікарів, що одужав. Браян Аззарелло не зосереджується на причинах цього і ставить нас перед фактом: Джокер на волі. Повернення такого великого туза у гру збурює увесь злочинний світ Ґотема і віщує новий поділ влади. Похмурий блазень зовсім не радий, що інші кримінальні боси підім’яли під себе усі його володіння. Власне, історія саме про те, як Джокер їздить містом і роздає всім тумаків.

Цікавим є радше спосіб наративу й обрана точка зору. Оповідь ведеться від імені пересічного бандюка Джонні Фроста, якому випала сумнівна честь спершу зустріти Джокера з лікарні, а потім і стати його помічником. Браян Аззарелло розповідав, що ідея написати про Джокера виникла у нього після роботи над коміксом про Лекса Лютора. Тоді він зазирнув у голову головного ворога Супермена й говорив від його імені. А ось у коміксі про Джокера автор відмовився від такої стратегії. «Писати з точки зору Джокера означає позбавляти цього персонажа частини його сили, адже вона полягає у його непередбачуваності, — зазначив Аззарелло в одному з інтерв’ю. — Ніхто не знає, що Джокер робитиме далі». Натомість від обрав абсолютно посереднього, нічим не примітного злочинця, «хлопця, який хоче стати як Джокер, але насправді не усвідомлює, як це — бути таким». Автор вдається до одного з улюблених прийомів — говорити про світ супергероїв, залишаючи самих героїв за кадром. Фокус на свідомості Джокера, звісно, ріднить цю роботу з «Убивчим жартом» Мура, але стилістично графічний роман все ж ближчий до «Року Першого» Френка Міллера чи «Довгого Гелловіна» Джефа Леба. Усе в цьому коміксі максимально реалістичне. Він починається з панорами сіро-коричневого, поїденого небаченою заразою мертвого міста. За формальною історією про повернення скинутого божка на кримінальний Олімп Аззарелло з Бермехо вдало маскують притчу про чуму, яка ховається в найпотаємніших закапелках людської душі. Як і доктор Ріє з сумом відзначав, що чума нікуди не зникла й рано чи пізно «настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого місто», так і Джонні Фрост, після усіх спроб стати хоч трохи схожим на Джокера, з жахом усвідомлює: «Ти зараза. Яка існує довше, ніж Ґотем — заражене місто… Джокер буде завжди. Бо від нього нема ліків. Жодних ліків нема… Є тільки Бетмен». Нестандартна інтерпретація «Чуми» Альбера Камю, але чому ні?

Ґотем у коміксі вималювано дуже рельєфно: візуальна манера Лі Бермехо дозволяє відчути сморід зогнилого листя, здригнутися від вогкості обшарпаних вулиць і задихнутися повсюдним димом. Джокер прагне відновити владу над рідною стихією. Це його місто. У вже згадувану мить осяяння Джонні Фрост прямим текстом проговорює це: «Зараза, старша за будь-яке місто. Чорт, мабуть, саме ця зараза перше місто і збудувала». Цікаво, що з такою ж упевненістю Ґотем називає своїм Бетмен. Українські читачі вже мали змогу ознайомитися із претензіями месника в масці на цей клаптик землі у дилогії Скотта Снайдера «Суд сов» та «Місто сов» (ми також робили на неї огляд, досліджуючи стосунки Бетмена з рідним містом). Навряд чи можна стверджувати, що Снайдер полемізує саме з Джокером Аззарелло. Ідеться радше про вічні мотиви, які так чи інакше зринали у подібних історіях ще до появи концепту чуваків у трико. Згадайте: Шерлок Голмс і Моріарті також вважали Лондон своїм містом.

Окремої уваги вартує малюнок, що, як і у всіх хороших коміксах, не просто ілюструє історію, а доповнює її, відкриваючи нові смисли. Лі Бермехо вдало поєднує пласкі та об’ємні малюнки, підкреслюючи непевність і розбитість персонажів. Вражає, як він працює з тінями. Ці затемнення на обличчях та тілах персонажів дуже нагадують шрами, вкотре демонструючи, наскільки понівеченими у всіх сенсах слова є мешканці Ґотема. Монтаж історії на найвищому рівні: автори майстерно використовують поетику лакуни та наповнення. Наприклад, сцена убивства Джокером літньої пари. Одна панель зображує налякане подружжя, а вже наступна — Джокера, який лежить на їхніх закривавлених простирадлах. Сцена вбивства справляє настільки гнітюче й важке враження саме тому, що вона лишилася за кадром. У коміксі домінують похмурі відтінки — сірі, брудно-коричневі, іржаво-червоні та болотяно-зелені. Нічого доброго — чистий нуар.

Поки звичний кіновсесвіт DC з Беном Аффлеком та Генрі Кевіллом дихає на ладан, спорадично спалахуючи прибутковим «Акваменом», в надрах кіностудії зароджується новий темний світ DC. Першою ластівкою буде «Джокер» з Гоакіном Феніксом. Трейлер обіцяє, що це буде цікавий мікс із класичних коміксів та естетики Нового Голлівуду, як у «Таксисті» Мартіна Скорсезе. Поки невідомо, буде цей мікс вдалим чи ні, але дуже хочеться, щоб атмосфера нового фільму хоч трохи нагадувала «Джокера» Браяна Аззарелло та Лі Бермехо.

Катерина ПІТИК й Анатолій ПІТИК