Огляд україномовних коміксів 2017 (Частина 1)

Коміксів українською у 2017 році видавалося досить чимало. Ні, серйозно. Самих лише DC вийшло 10 штук. Українські дебюти й продовження сипалися — тільки встигай купувати! Навіть непрофільні видавництва вирішили видати хоча б один, але графічний роман. А під кінець нас вирішили добити тематичним фестивалем та презентацією дитячого україномовного журналу коміксів. Звісно, не всі з нових видань потрапили мені до рук, але поличка, яка попередні роки чудово вміщала сучасну українську прозу та трійко графічних романчиків, почала небезпечно провалюватися. Отже, до справи.

Частина 1: Бетмен на варті

Буду відвертою, я особливо не люблю супергеройські кінофраншизи, і для мене досі є загадкою запеклі суперечки щодо найкрутішої стрічки DC чи Marvel (бо більшість із них забувається на наступний день після перегляду). Але моє дитинство минуло за мультсеріалами про Бетмена, тому пропустити таку подію, як графічні романи із ним, я просто не могла. А що вже інші герої у всесвіті є — то можна спробувати.

За видання коміксів DC та його імпринту Vertigo взялася “Рідна мова”. Перші чотири томи були представлені на Kyiv Comic Con 2017:

  • “Бетмен. Рік перший”,
  • “Бетмен. Убивчий жарт”,
  • “Ліга справедливості. Книга 1. Початок”,
  • “Загін самогубців. Книга 1. Копняк у зуби”,

ще стільки ж видавалося протягом літа і осені:

  • “Флеш. Книга 1. Тільки вперед”,
  • “Бетмен. Цить”,
  • “Бетмен. Книга 1. Суд сов”,
  • “Ліга справедливості. Книга 2. Шлях злочинця”.

Останні романи, “Пісочний чоловік. Книга 1. Прелюдії й ноктюрни” та “Загін самогубців. Книга 2. Сходження Василіска”, з’явилися у грудні.

Найбільше мені сподобалися… “Бетмен. Рік перший” та “Бетмен. Суд сов”. Несподіванка, так? ) “Сендмен” теж доволі крута штука, але про нього окремо.

“Рік перший” авторства Френка Міллера, Девіда Маццукеллі та Ричмонд Льюїс — це наче старе класичне кіно, тільки не чорно-біле, хоча стилістика і кольори говорять самі за себе — початково для журнального друку було доступно всього 60 кольорів. І маю зізнатися, що кольористка впоралася із цим завданням на ура. Історія занурює в переживання молодого Брюса Вейна, який тільки-но повернувся додому і прагне знайти спосіб не допустити більше таких смертей, як у його батьків, та детектива Джеймса Ґордона, якого перевели в корумпований, злочинний Ґотем. Кожен із них намагається віднайти себе, свій шлях у темному місті до втілення їхніх ідеалів. Бетмен лише приміряє роль кажана, він іще не той страхітливий месник ночі, до якого ми звикли, але вже псує нерви місцевій “мафії”. Ґордон розривається між обов’язком та покірливістю, адже з собою він привіз вагітну дружину. Стримуватися чи радше вичікувати йому складно, проте терпіння завжди винагороджується.

Цей роман задумувався як оновлення передісторії Бетмена, Френку Міллеру вдалося передати неповторну, дещо готичну атмосферу Ґотема та його головних охоронців. Можна побачити, що Брюс не одразу прийшов до ідеї з кажаном, а пробував інше маскування, втомлений бездіянням: “У мене є багатство. Родинний маєток стоїть над печерою, котра стане досконалим штабом… / навіть дворецький знається на військовій медицині… / Так, батьку. У мене є все, крім терпіння. / Я краще помру… ніж чекатиму… ще годину…”. Ґордон раз-по-раз переступає через себе, щоб зловити більшу рибку: “Я все повторюю собі: або це, або робота на заправці… / тоді повторю собі, що роблю це заради Барбари… / Я все продовжу говорити сам до себе. Зараз кажу, що краще зібрати факти, перш ніж валити ще одного копа. / Особливо на публіці. / Фласс був “зеленим беретом”. Я точно можу сказати. Він знає про переваги свого зросту. / Я дивлюся, нічого не роблю і запам’ятовую кожен його рух. На майбутнє”. І я недарма цитую героїв, бо книжка сприймається наче текстовий роман сторінок на 400. Чудово розкриті характери, внутрішні зміни. Девід Маццукеллі майстерно зображає як динаміку, так і моменти самозаглиблення.

Дуже позитивні враження залишив по собі “Рік перший”: і сам сюжет, і малюнок, і розкадровка, і кольори на висоті. Та й рідкісні жарти цілком вписуються в оповідь.

“Принести ваші колготки, сер?”

Якщо починати знайомство із всесвітом DC, то я б рекомендувала (із всіх доступних) саме цей комікс.

“Суд сов” Скотта Снайдера, Ґреґа Капулло та Джонатана Ґлапіона більш сучасний за всіма пунктами. Особливо це очевидно в роботі з кольором, адже 2011 рік дозволяє оперувати багатшим інструментарієм, вже не кажучи про друк. Якщо “Рік перший” — це хороше старе кіно, то “Суд сов” — захопливе і яскраве екшн-розслідування із драматизмом.

Усі в Ґотемі чули віршик про Суд сов та їхнього вбивцю Пазура, що приходить за життями ворогів. Сови і кажани — природні хижак та здобич, тож для Бетмена настають скрутні часи, коли казочка виявляється правдою і починає на нього полювати, доводячи до безуму. Хто зрештою переможе в цій боротьбі і кого Ґотем визнає своїм союзником, ми дізнаємося з наступних частин.

Окрім чудової історичної містерії, яку приховує Ґотем у потаємних закапелках, автори також порадували гротескним зображенням відчайдушного блукання Бетмена лабіринтом, в якому його катували фізично й морально. Кульмінація скидається на справжнє театральне дійство, хоч і химерне. У кінці Бетмен виривається з лап своїх кривдників, буквально вивищується над дрібними совами. У цих сценах багато візуальних прийомів, за які хочеться поставити “Суд сов” на поличку найкращих коміксів про Бетмена: і гра з дзеркальними відображеннями, і перевернуті сторінки, і загадкові люди в масках, і, зрештою, саме змалювання героя у вигляді ошалілого зубастого й наїжаченого кажана.

Наступним було б логічно згадати графічний роман “Бетмен. Убивчий жарт” Алана Мура та Брайана Болланда. Постать Джокера, одного з найнепередбачуваніших ворогів Бетменів, вельми загадкова, тож автори пропонують поглянути, що стало причиною появи цього божевільного злочинця.

— Прошу… Хоч хтось… Поясніть мені, що я тут роблю…

— Що робиш? Те, що робив би будь-хто при здоровому розумі за таких шокуючих обставин. Ти втрачаєш глузд.

За сюжетом Джокер знову тікає з в’язниці і влаштовує перевірку для Ґордона на витримку його глузду у закинутому парку розваг. Тим самим він провокує Бетмена, який хоче покінчити з їхньою одвічною ворожнечею раз і на завжди — хоч яким способом.

Паралельно розповідається минуле Джокера — чи то справжнє, а чи то витворене його хворою уявою. Про те, як його, бездарного гумориста, затягують у кримінальну оборудку, але його дружина гине, і все це втрачає сенс. Тож падіння у хімікати зовсім зводить його з розуму. Флешбеки виконані в притлумлених кольорах. Але певні елементи (краби, ковпак) виділяються червоними або жовтогарячими барвами, створюючи контраст.

“І погляньте на бідолаху тепер. Ось що з людиною може зробити доза реальності… Сам я цієї гидоти не торкаюся. Заважає жити в ілюзіях”.

“Убивчий жарт” був екранізований в однойменному анімаційному фільмі і відомий своєю фінальною сценою. Ґордон просить Бетмена розібратися з Джокером за законом, коли ті залишаються вдвох на вирішальну битву. Наприкінці Джокер розповідає Брюсу анекдот. Видно, як у тінях руки Бетмена тягнуться до злочинця. Лунає сміх обох. Відкритий кінець дозволяє додумати свій розвиток подій, за що так і люблять цей графічний роман.

На фоні попередніх романів перші дві книги “Ліги справедливості” страшенно блякнуть. “Початок” Джефа Джонса, Джима Лі та Скотта Вілльямса видався мені аж занадто поверховим. Якщо говорити про плюси, то це яскравий малюнок з великими епічними розгортами та смішненькі жарти. Але сама історія абсолютно не чіпляє. Це просто ще один сюжет про боротьбу зі злом, з екшн-сценами та гумором. Для розважального читання цілком згодиться.  “Шлях злочинця” не без драматизму. Полковник Тревор змушений прикривати Лігу і стримувати свої почуття до Диво-жінки, на які вона не зважиться відповісти, і кидається в обійми Супермена (wait, WHAT?).

Уряд ставиться до безконтрольності Ліги не надто схвальною. З’являється новий суперзлочинець Дейв Ґрейс, сім’ю якого герої не змогли вберегти від смерті, тож він прагне забуття і відплати. Також у сюжеті з’являється Зелений стріла як засланець від конгресу. Історія, можливо, була б більш оцінена за свої соціальні підтексти, однак на Goodreads роман має 3.72 зірочки, і здебільшого читачів дратував саме любовний трикутник або надмірна похмурість, яка суттєво відрізняє “Шлях злочинця” від першої частини. Я все ж сподіваюся, що це лише розігрів, і наступні частини виявляться кращими, хоча жодна з них на тому ж Goodreads до повної четвірочки так і не дотягнула. Зараз я дещо жалкую про те, що не взяла для ознайомлення іншу серію — ”Загін самогубців”. Як виявилося, “Ліга справедливості” уособлює в собі все те, через що я недолюблюю супергеройське кіно: забагато пафосних бойових сцен, забагато доречного і не дуже гумору, якісь не зрозумілі нікому душевні трагедії… а під усім цим просто “пшик”. Якщо третя частина виявиться такою ж, то далі я не буду читати.

“Флеш. Тільки вперед”  Френсіса Манапула та Брайана Буччеллато відкриває низку пригод надшвидкісної людини і поліцейського в одній особі Баррі Аллена. Це перше моє велике знайомство з постаттю Флеша взагалі. Перезапуск, певно, мав би глибше розкрити цього персонажа, але, як і в “Лізі справедливості”, нас одразу кидають у вир подій і мало що кажуть про характери. Та все ж “Флеш” сподобався мені значно більше, ніж “Ліга”. Графічний роман умовно поділено на дві сюжетні лінії. Перша про таємничих клонів зниклого друга Баррі, друга — вібрації, що спричиняють червоточини, і до чого вони призводять.

Маю зізнатися, що в акварельні флешбеки з Мануелем я просто закохалося. Вони теплі і сповнені почуття дружби. Та й взагалі підхід до малювання сцен, особливо динамічних, де у вихор потрапляє багато кадрів, мені дуже імпонував. Він підходить історії про людину-блискавку.

Що мене непокоїло весь час, то це професія героя. Він же працює в криміналістиці, правильно? Але в чому це виражається? В особі Флеша він виконує всю основну роботу на сюжет. З таким же успіхом Баррі Аллен міг би випікати булочки. Хотілося б більше детективної розумової роботи, а не просто швидкомислення.

Наостанок я приберегла два найгрубші томики. Last but not least, як-то кажуть. “Бетмен. Цить” Джефа Леба, Джима Лі та Скотта Вільямса свого часу спричинив чимало обговорень серед фанатів, адже загадка, хто виявиться під бинтами суперзлочинця Цить, була розкрита лише в останньому випуску. Хтось грається з Бетменом в небезпечну гру, навчаючи його старих ворогів новим трюкам і нагадуючи про болісні рани. Добре, що поруч є вірні друзі, які допоможуть Брюсу витримати всі випробування і розкрити цю справу. Якщо він зможе їм довіритися, звісно.

Вишенькою на торті стала Жінка-Кішка — як завжди, незалежна і спокуслива. Люблю хімію між нею та Бетменом, гадаю, інших фанатів цієї парочки “Цить” неодмінно потішить. Сюжет доволі напружений і закручений, та каюся, за кілька днів після першого прочитання я не могла згадати, про що ж була ця історія, адже персонажів, з якими стикається Бетмен за весь роман, доволі багато. Однак за малюнком це мій найулюбленіший комікс з усієї вище оглянутої бетменіади. Не те щоб я любила брутальне зображення Брюса, але ви погляньте на цю роботу зі світлом! Згідно з післямовою, художник з колористом мали ще ту розмову про палітру, та результат мені однозначно сподобався. Якщо будете читати, обов’язково зверніть увагу на роль зеленого кольору. Алекс Синклер постарався на славу. Джим Лі та Скотт Вільямс створили прекрасний деталізований малюнок, гармонійно поєднуючи і динаміку битв, і емоції персонажів. Окремо я б хотіла подякувати за гараж в бет-печері: на цьому розгорті можна зависнути надовго — і розглядати, розглядати, розглядати… “Бетмен. Цить” — безперечний must have для шанувальника Кажаниська.

І під барабанний дріб завершує цей огляд “Пісочний чоловік. Том 1” Ніла Ґеймана, Сема Кіта, Майка Дрінґенберґа та Малкольма Джонса ІІІ. Про нього ми поговоримо ще в окремій статті, а поки зовсім коротко. “Сендмен” — це вже не супергеройська історія, хоч і відбувається у всесвіті DC. Повелителя снів, Морфея, ув’язнюють в людському світі, і коли він нарешті вибирається зі своєї в’язниці, то змушений збирати свою силу по піщинці.

На мою думку, химерні сюжети Ніла Ґеймана просто створені для того, щоб бути графічно втілені. Художник зобразив Морфея та його сестру Смерть в панківському стилі, наче вони зійшли з фотографії рок-гурту 80-х, але це так їм підходить, що інакшими їх і уявити неможливо. Прикметно також, що костюм Пісочного чоловіка малювався з кімоно та речей із шафи ілюстратора. Морфея чекає нелегка подорож у пошуку втрачених предметів та відновленні свого царства сну.

“Пісочний чоловік” базується на фольклорному персонажі, який сипле дітям в очі чарівний пісок, щоб вони засинали. У першому томі пропонується вісім різножанрових історій, які також не позбавленні численних алюзій, і завдяки коментарям Михайла Назаренка їх усе ж можна вловити, навіть якщо ви про них не здогадалася. Принаймні Каїна та Авеля ви точно впізнаєте.

Про “Прелюдії й ноктюрни” часто можна почути, що не варто розчаровуватися на початку, далі буде краще. Зрештою, 19 випуск “Сендмена” здобув Світову премію фентезі у 1991 році, а приквел “Сендмен: Увертюра” — Г’юґо 2016 року. Але я хочу сказати, що якщо вже початок настільки потужний, то продовження однозначно буде фантастичним.

Читайте про перекладачів коміксів DC у репортажі з Kyiv Comic Con 2017

“Рідна мова”, звісно, на цьому не спиняється. На 2018 рік уже заплановано 12 книжок від DC & Vertigo — на кожен місяць по коміксу:

  • Січень — Бетмен. Ноель (очікується після 15 січня)
  • Лютий — Бетмен. Книга 2. Місто сов
  • Березень — Флеш. Книга 2. Революція негідників
  • Квітень — Пісочний чоловік. Книга 2. Ляльковий дім
  • Травень — Вартові
  • Червень — Бетмен. Книга 3. Смерть сім’ї
  • Липень — Проповідник. Книга 1
  • Серпень — Джокер (Брайан Аззарелло)
  • Вересень — Бетмен. Повернення Темного Лицаря
  • Жовтень — Бетмен. Довгий Гелловін
  • Листопад — Ліга Справедливості. Книга 3. Трон Атлантиди
  • Грудень — Аквамен. Книга 1. Западина

Окрема подяка Марії Шагурі, співорганізаторці Kyiv Comic Con, ініціаторці і кураторці цього величезного проекту. Самі графічні романи тішать якісним друком, твердою палітуркою та демократичною на все це ціною. Гарно попрацювали і перекладачі, хоча пильне око завжди вихоплює в перших редакціях то тут, то там незатерті зі сканів іншомовні слівця. Приємним доповненням є уривки сценаріїв, ескізи, приклади альтернативних обкладинок, а також коментарі. Видання українською коміксів DC — це велика подія, яка дасть великий поштовх до розвитку коміксної та візуальної культури в Україні.

Наступного разу поговоримо, що ж цікавого з’явилося від українських авторів і чи варті ці історії уваги.

Оксана ПРОНЬКО

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *