Хоробрий Беркут: мандрівка крізь інтерпретації

Хоробрий Беркут:
мандрівка крізь інтерпретації

Повість Івана Франка, яку він написав у 1882 році на конкурс, оголошений львівським часописом «Зоря», нещодавно отримала нову яскраву екранізацію. Із усіх сучасних українських фільмів «Захара Беркута» вирізняє потужний міжнародний каст та масштабна рекламна кампанія, в рамках якої зокрема було створено комікс «Захар Беркут: легенда». Цікаво, що стрічка Ахтема Сеїбтаблаєва та Джона Вінна — це вже друга поява звитяжних тухольців на великих екранах, тож окрім одвічного питання «Що краще? Книжка чи фільм?» виникає ще кілька: «Яка із кіноверсій краща?» і «Як почуває себе повість Франка у новому для себе форматі коміксу?»

Кадр із фільму "Захар Беркут" 2019 року (Тугар Вовк)

А що там у Франка?

Власне, логічно починати з першоджерела, яке вже давно і надійно прописалося в шкільних хрестоматіях з української літератури (та належить до улюбленців українських школярів завдяки бойовому настрою і класним екшн-сценам). Історія про героїчну боротьбу давніх мешканців карпатських гір з монголами по сьогоднішній день здатна захопити і змушує замислитися. Автор вимальовує сильних та реалістичних персонажів, які хоч і є носіями певних цілком конкретних ідей, все ж не стають ходячими плакатними гаслами. Окремої уваги вартує ретельність та любов, з якою Іван Франко описує побут та устрій своєї утопічної Тухольщини. Часто забувають, що повна назва книжки звучить так: «Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII столітті».

Ключова ідея всієї повісті полягає в зображенні ідеального суспільства, яке протистоїть як монголам, так і зажерливим боярам. Головний конфлікт повісті розгорається між поважним старшим радником тухольської громади Захаром Беркутом та гоноровим боярином-зрадником Тугаром Вовком. Вони є носіями двох протилежних ідеологій, а монголи на чолі з ханом Бурундою — це зловісна сила, яка випробовує погляди героїв на міцність. Насамперед в «Захарі Беркуті» вважить внутрішня боротьба, а не зовнішня. Екшн-сцен у повісті вистачає, але всі вони виконують допоміжну функцію.

Тухольці в кіно

Кожна із екранізацій по-своєму розставила акценти в історії. Якщо стрічка Леоніда Осики зосереджувалася на тому-таки «образі громадського життя Карпатської Русі в XIII столітті», то Ахтем Сеїтаблаєв вирішив зробити ставку на видовищні сцени. Перший фільм 1971 року не міг потішити око автентичними краєвидами Карпат, бо знімався він у Киргизії, однак саме в цьому фільмі яскравіше розкритий образ громади і її опір спочатку свавіллю Тугара Вовка, а потім і навалі монголів. До певної миті головні герої навіть розчиняються у натовпі, виступаючи на перший план лише в особливо напружені миті. Манера зйомки — патетично-медитативна. До такого темпу насамперед підштовхує сценарій Дмитра Павличка, явно написаний у традиції «українського поетичного кіно». Акторська гра, особливо Івана Миколайчука, виразна і здатна собою перекрити всі недоліки декорацій та натурних зйомок стрічки.

Кадр із фільму "Захар Беркут" 1971 року

Повертаючись до нової екранізації, треба відразу зазначити, що стрічка не епос, як це було у Осики, а справжнісінький бойовик. Унаслідок зміни жанру в історії побільшало динаміки, але зникли важливі напівтони. Сценарій нарощує м’язи за рахунок бойових сцен, але втрачає витончений психологізм притаманний першоджерелу. Залучення голлівудської команди професіоналів пішло стрічці на користь. Проте разом з приємною картинкою та поновленими у правах карпатськими краєвидами «Захар Беркут» сповнився безліччю кліше. Деякі з них, дійсно, працюють, а от інші позбавляють стрічку індивідуальності. Сценаристи іноді чесно намагаються виправити ті елементи повісті, які на сьогоднішній день видаються смішними. Наприклад, тут дочка Тугара Вовка, Мирослава, та син Захара Беркута, Максим, мають більше часу, щоб закохатися одне в одного, ніж одна поїздка на конях. Але спроба надати зрозумілої мотивації хану Бурунді ламає історію. Вона ж бо зовсім не про особисту помсту писалася. Закралися штампи і в постановку бойових сцен: аж надто багато бразильської капоейри було в сутичці Максима з вікінгом.

Уже багато було сказано, наскільки «Захар Беркут» актуальний для сучасного українського суспільства. Це і справді так: і золотий ярлик у вигляді двоголового орла є, і оберіг Максима у вигляді стилізованого під тризуб птаха на місці. Репліка Мирослави про те, що «з ворогом треба битися, а не домовлятися» — взагалі вогонь! Разом з тим дивно, що ані сценаристи, ані режисери не розгледіли дещо потужніше, закладене ще в повісті, а саме — гендлювання заручниками. Наскільки гострішим і психологічнішим міг би виявитися фільм, якби саме цей аспект став у ньому центральним!

Акторську гру в новому фільмі часто критикують, а ось нам вона сподобалася. Рідкий термінатор Роберт Патрік та вічно усміхнений Томмі Фленніґан ідеально відіграли свої ролі. Вдався і фактурний хан Бурунда у виконанні монгольського актора Цегміда Церенболда. А от до дружини Захара у виконанні Елісон Дуді все ж таки лишаються запитання. Головне з яких: «Звідки тухольці дізналися про ботокс?». Бракує виразності й синам Захара у виконанні Роккі Маєрса й Алекса Мак-Нікола. До того вони знімалися у не надто популярним серіалах. Можливо, просто забракло майстерності.

Кадри із фільму “Захар Беркут” 2019 року

«Захар Беркут» Ахтема Сеїбтаблаєва та Джона Вінна багато в чому знімався за зразком «Хороброго серця» з Мелом Ґібсоном 1995 року. Принаймні творці сподівалися на той самий ефект — засобами кіно розповісти світу про визвольну боротьбу маленького, але гордого народу. Мелу Ґібсону це вдалося. Хай професійні історику й клянуть його фільм за купу неточностей, але навіть вони змушені визнати, що інтерес до Шотландії та її проблем (хоча б на певний час) зріс. І, звісно ж, разом із притоком туристів. Важко сказати, чи матиме такий самий ефект «Захар Беркут» у світовому прокаті, але було б непогано. Dum spiro, spero.

Намалюй мені Беркута

Можливо, в це складно повірити, але твори класичної української літератури можуть бути популярними. «Захар Беркут» точно належить до таких. Він неодноразово публікувався потужним пулом ілюстрацій. Над малюнками працювали такі художники, як Іван Падалко, Валентин Литвиненко та Георгій Якутович. А у новому тисячолітті з’явилися і комікси. Відверто кажучи, «Захар Беркут. Легенда» — не єдина і, що найголовніше, не найперша інтерпретація коміксу в форматі мальопису. Піонерами цієї справи стало видавництво «Грані-Т», яке 2007 року адаптувало «Захара Беркута» в серії «Класні комікси». Проте це була темна епоха для мальованих історій, тож результат вийшов відповідним. Невиразний малюнок, куций сюжет, косо-криво, аби не сильно старанні учні хоч якось ознайомилися з роботою Франка.

Комікс "Захар Беркут. Легенда" (ArtHuss)

А от «Легенда» — це вже інша справа. Намальована відомим українським коміксистом Олександром Корешковим, історія не повторює за Франком, а розширює його повість, посилюючи її фентезійний вимір. В основі коміксу лежить легенда, яку переповідає Максим Беркут Мирославі про камінь, що охороняє вхід до долини. Мовляв, колись це був Сторож, що посварився з богинею Смерті Мораною і ціною власного життя знищив її закляте озеро. Комікс пропонує поглянути на події цієї легенди під іншим кутом. Сторож і Морана — не вороги, а коханці. Їхній конфлікт трохи складніший і від цього трагічніший за звичайне протистояння Добра і Зла.

Олександр Корешков витворює на сторінках свого мальопису елегійну атмосферу первісної природи, населяє світ могутніми казковими персонажами. Відчутно, що часом від надихався роботами японського аніматора Хаяо Міядзакі (а найбільше — його «Принцесою Мононоке»), однак це не псує історію. Гарно автор працює з візуальним дизайном персонажів. І Сторож, і Морана зовсім не схожі між собою. Зелений велетень і синя витончена майже ельфійка, вони гармонійно доповнюють одне одного. Стосунки їхні зображено ніжно, щемко — і безнадійно. Можливо, «Захар Беркут. Легенда» — це цікавий спосіб заінтригувати дітей творчістю Івана Франка. Прочитавши про історію кохання Морани і Сторожа, вони потішаться легенді, яку переповідає Максим Беркут.

Можна по-різному оцінювати якість кожної з інтерпретацій повісті Івана Франка «Захар Беркут». Важливо, що вони є, що історія протистояння тухольців монголам знову і знову надихає митців. Кожен може знайти щось до смаку. До речі, а на фільм досі можна сходити в кіно. Хто ще не встиг, скористайтеся нагодою.

Катерина ПІТИК та Анатолій ПІТИК

Сподобалася стаття? Перекажи гривню ельфам на шоколадку.

Приват Банк: 5168 7554 3873 6817

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *