“Stranger Things. По той бік”: У царстві Демоґорґона
"Stranger Things. По той бік": У царстві Демоґорґона
Паливо, на якому працює сучасний Голівуд — ностальгія. Трохи за шістдесятими (згадати хоча б свіжого Тарантіно), але найбільше — за вісімдесятими. Воно й не дивно: зараз фабрикою мрій заправляють ті, хто підлітками ходили на першого «Термінатора», «Чужих», «Зоряні війни» чи «Того, що біжить по лезу». Одним із найяскравіших втілень цієї щемкої туги за епохою, якої ніколи не було, став серіал від Netflix «Дивні дива» (Stranger Тhings). Як і кожен кінопроект, з часом він обріс різноманітною супровідною продукцією. Українські фанати серіалу якраз під прем’єру третього сезону отримали від «Рідної мови» комікс «Stranger Тhings. По той бік». То які ж пригоди спіткали Вілла Баєрса у моторошному Догодриґу? Оглядаємо новинку й нахабно користуємося нагодою поговорити про серіал.
Одразу зазначимо: якщо ви його не дивилися, навіть не намагайтеся зацінити історію по коміксу — його майже неможливо розглядати як самостійний продукт. Ви повинні знати й любити цих персонажів. Попри шалену популярність, серіал викликає амбівалентне ставлення. Усе залежить від того, чи готові ви прийняти авторську гру? Чи захоплюєтеся ви монстром Франкенштейна із омажів, алюзій та референсів, а чи вважаєте це пережовуванням пережованого? Сюжет серіалу — це чисте втілення постмодернізму. Чогось кардинально нового немає і близько — але в цьому і суть. Автори розбирають вісімдесяті на детальки, аби скомбінувати з них щось своє, але так, щоб ви впізнали всі ці елементи. Щоправда, місцями автори стараються аж занадто, розжовуючи власні алюзії. Якщо персонажі зустрічаються з якоюсь почварою, то обов’язково в кадр потрапить плакат зі «Щось» Джона Карпентера, а якщо вам і цього мало, то в окремій сцені покажуть ще й уривок із цього фільму. І так практично з кожним елементом (охоронець у таємній лабораторії читає «Куджо» Стівена Кінга; а у героїв на полицях стоїть фігурка з «Прибульця» Спілберґа).
Кожна частина серіалу пропонує окремий сценарний патерн. Перший сезон — це практично покадрове відтворення атмосфери уже згаданого «Прибульця» («ховаємо щось миле у підвалі»). Другий — явно надихався «Ґремлінами» та іншими фільмами про маленьких милих звіряток, які можуть зжерти вашого кота (і не тільки його) і не вдавитися. Ну а в останньому сезоні творці серіалу брати Даффери вирішили повернути на екрани атмосферу холодної війни та «Вторгнення викрадачів тіл».
З алюзіями більш-менш розібралися. Але що ж насправді приковує глядачів до телеекранів? Звісно ж, харизматичні персонажі. Будьмо чесні, на безкінечному цитуванні улюблених фільмів далеко не заїдеш. Показово, що у 2018 році сам Стівен Спілберґ вирішив погратися у ностальгію, екранізувавши роман Ернста Клайна «Першому гравцю приготуватися», але аж такої шаленої популярності цей фільм не мав. Тонни алюзій звалюються на плечі картонних персонажів, а це майже нікому не цікаво. Інша справа — «Дивні дива». Кастинг підібрано просто ідеально. Дорослі актори теж нічогенькі (Вайнона Райдер, Девід Гарбор і Шон Астін), але окрасою серіалу стали діти. Фінн Вулфґард, Ґейтен Матараццо, Калеб Мак-Лафлін, Ноа Шнапп та Міллі Боббі Браун створили неймовірно круту команду, що наче зійшла зі сторінок романів Стівена Кінга чи Рея Бредбері. Мабуть, усі глядачі серіалу мріяли, або ж мріють і досі, про настільки класних друзів та настільки яскраві пригоди.
На нашу думку, перший сезон — найкращий. Далі починаються нюанси. Другий сезон зроблено за принципом будь-якого сиквелу — все те саме, тільки вдвічі більше. Множаться персонажі, кожна з груп поповнюється новими членами (Макс приєдналася до команди дітей, її брат Біллі влився в ряди підлітків, а чарівний «вічний гобіт» Шон Астін став новим важливим дорослим). Загроза теж збільшилася: замість одного Демоґорґона — десяток Демопсів і ще випалювач розуму на фоні. Проте почав повторюватися сюжет: наприклад, героїня Вайнони Райдер займається практично тим самим, чим і на початку серіалу. Тоді вона як навіжена носилася з гірляндами, а тепер скаче з малюнками Вілла по всьому будинку. Дивитися все одно цікаво, але тривожні дзвіночки вже починають дзеленчати.
А потім вийшов третій сезон, і до нього питань найбільше. По-перше, українським глядачам доволі важко сприймати сюжет про карикатурних bad Russians. Для американців це настільки ж абстрактна загроза, як і прибульці з Альфа-Центаври. Ще один сюжетний патерн, який відсилає до посередніх бойовичків на кшталт «Червоного світанку» і всіх частин «Рембо», крім першої. А для нас ситуація кардинально інша. Занадто багато болючої реальності у цьому ідилічному світі вісімдесятих. Хочеш чи ні, а крізь веселі мотиви «American Pie» пробиваються донесення з фронту про поранених та загиблих. Але навіть якщо заплющити очі на цей аспект, є ще кілька недоліків, які важко оминути. Головні герої повиростали, обернувшись із милих дітей на доволі посередніх підлітків. Тепер їх цікавлять не пригоди, а «серйозні» стосунки та шопінг. Дорослі також переймаються винятково амурними справами. Здається, «Дивні дива» повторюють долю «Теорії Великого Вибуху» — шоу для гіків, яке здобуває масову популярність, обертається на ситком про стосунки à la «Друзі» (футболки з написом «Друзі не брешуть» написані шрифтом із культового серіалу 90-их тонко натякають ;). Окреме питання, як усі ці кадебісти й црушники помістилися в тому маленькому американському містечку. Брати Даффери не помітили пастку, яку зауважив Алекс Гірш, коли створював «Ґравіті-Фоллз». Останній завершив свій серіал на другому сезоні, не множачи зайвих сутностей. А «Дивні справи», не збавляючи обертів, несуться назустріч новим пригодам. Поки що доля четвертого сезону достатньо невизначена, але навряд чи його не буде. Тепер глядачі можуть чекати на агентів Саддама Хусейна?
Так ось. Якщо ви так само скучили за легкою романтикою першого сезону, як ми, комікс «Stranger Things. По той бік» — для вас. Почнімо з назви. Вигаданий паралельний світ у серіалі та коміксі зветься «Догоридриґ». А тут — «По той бік». Звісно, в коміксі йдеться про пригоди Вілла у паралельному всесвіті, але, що важливіше, події переказано з його точки зору. Ми опиняємося по той бік уже відомої нам історії.
Серіал починається зі зникнення Вілла Баєрса. Автори свідомо вилучають його на цілий сезон із поля зору глядачів. Спрацьовує сумний принцип кіно: кого ми не бачимо, того не знаємо. За сезон ми встигаємо полюбити Майка, Лукаса, Дастіна й Одинадцяту, зрозуміти їхні характери. А ось особистість Вілла лишається темною конячкою. Глядачі ставляться до нього як до хорошого, але далекого родича: формально ти його маєш любити і навіть любиш, але це й не пахне справжніми емоціями. Комікс натомість поновлює Вілла Баєрса в правах як повноцінного героя історії — з його страхами та переживаннями.
Додаткову увагу сценаристка Джоді Гаузер приділяє культовій грі «Dungeons & Dragons» (знову ж таки, в історії однаково важливі і персонажі і алюзії, тільки якщо в серіалі зосереджувалися на представниках візуального мистецтва, фільмах та серіалах, то комікс пропонує поглянути на настільну гру). Доки Вілл ховається від монстра, зринають флешбеки про часи безтурботних ігор у підвалі у Майка. Через ці партії яскравіше проявляються стосунки у компанії та їхня важливість для Вілла. Саме під час гри Вілл проговорює важливі для себе постулати, які допомагають йому втекти від монстра й дочекатися порятунку : «Єдина умова для виживання і підвищення рівня — триматися разом; розкол компанії може мати катастрофічні наслідки». Занурення у свідомість Вілла допомагає нам краще зрозуміти його поведінку у наступних сезонах — його бажання зберегти їхній дружній загін і біль від неможливості це зробити. Комікс яскраво демонструє ізольованість і самотність Вілла.
Сценарію допомагає малюнок Стефано Мартіно та кольорова гама Лорен Аффе. Холодні кольори — переважно відтінки синього — контрастують із яскравими, сповненими золотого сонячного світла панелями про фентезійні пригоди Вілла в образі мудрого чарівника. Часом комікс буквально повторює ракурси із серіалу. Щоправда, малюнок Стефано Мартіно має слабкі місця. Йому не вдалося зберегти портретну схожість між героями серіалу та героями коміксу, а для коміксу по серіалу це дуже важливо. У цьому сенсі вставки з ілюстраціями Кайла Ламберта, Алексі Бріклота, Метью Тейлора та Джен Бартел мають кращий вигляд.
Тож, зрештою, кому читати? Відповідь очевидна: фанатам серіалу. Українське видання у перекладі Марини Дубини дуже приємне. Інтегрованої обкладинки боятися не варто — комікс доволі короткий, лише 96 сторінок. Його легко можна прочитати за годину. Ви фізичного не встигнете замацати улюблений томик. А ще поява «Stranger things. По той бік» свідчить про позитивні тенденції нашого книжкового ринку. У нас уже є кіноновелізації, ось з’явився комікс, який доповнює основний сюжет фільму. Можливо, ми зрештою дочекаємося яскравих арт-буків про зйомки улюблених фільмів та серіалів? Dum spiro spero…
Анатолій ПІТИК та Катерина ПІТИК
Сподобалася стаття? Перекажи гривню ельфам на шоколадку.
Приват Банк: 5168 7554 3873 6817