Ієрархія душ: про зраду і смерть у романі Роксолани Сьоми «Світи суміжні»

У романі київської письменниці Роксолани Сьоми «Світи суміжні», опублікованому 2018 року у видавництві «Легенда», можна виокремити дві основні теми: зраду та смерть. Зраду побутову, не державну — питання, які мають державне значення, у романі згадуються, бо ж він сучасний, але рівно в тій мірі, в якій цього потребує історія. Насамперед у «Світах суміжних» ідеться про зраду подружню. Цей мотив виринає від початку твору, події якого відбуваються паралельно — у 2015-2016-х і 1935-1936-х роках — в західноукраїнському містечку Ж.

На перший погляд, подружня зрада не показана в романі як щось справді жахливе. Так буває: всі люди слабкі, бо мають плоть, котра прагне бути втішеною, і бажання бути любленим чи то пак любленою важливіше за людську думку. Кохання, навіть таке, що порушує соціальні норми, перелюб, у першій половині роману визначається його персонажами як шанс, подарований Богом.

Роксолана Сьома. Світи суміжні. — Київ: Легенда, 2018. — 216 с.

У 1935 році пан Кшиштоф закохується у свою молоду покоївку Ганну, яка кохає його взаємно, на відміну від дружини Терези, з котрою він прожив більш ніж п’ятнадцять років, а проте щастя у шлюбі так і не спізнав. Кохання Кшиштофа справжнє, непідробне. Він ладен полишити Терезу задля Ганни, яка, «хлопка», челядь, відчуває, що почалося її сходження суспільними щаблями. Проте Ганна також щиро закохана у свого пана. Їй важливіший сам Кшиштоф, а не його статки.

У 2015 році кохання приходить до скаліченого чоловіка, який був в АТО, Богдана. Богдан відчуває пристрасть до Казимири, психологині, в котрої проходить тренінг. Окрім цього факту, про Богдана в романі майже нічого невідомо, його точка зору не показана. Однак випадок перелюбу зафіксований і тут: адже Казимира заміжня, має чоловіка Михайла і дочку Зосю.

Пікантні подробиці кохання, яке є важливішим за закони суспільства, та ще й соціальна нерівність — здавалося б, усі жанрові риси любовного роману на місці. Більш од того, подальші події розвиваються найлогічнішим для цього жанру чином. Любовні трикутники ось-ось повинні розпастися: Казимира має визначитися, з ким із чоловіків їй лишитися, Кшиштоф — з котрою із жінок. Обставини підштовхують їх до того, аби якомога швидше вирішити це питання, але й Кшиштоф, і Казимира оцінюють ситуацію неправильно.

Тому любовним романом «Світи суміжні» не стає. Не судилося. Та, власне, і не планувалося. Бо якщо планувалося — навіщо тоді авторка з перших же сторінок пише про смерть? Детально описує випадки містичного досвіду Казимири, показує її страхи, наприклад, зваритися живцем, впавши у каналізаційний люк, у таких самих подробицях, як сексуальні сцени? Ерос завше нерозривно пов’язаний із танатосом, мов прекрасна жінка, котра обіймає висохлий скелет (і жінку, і скелет можна побачити на обкладинці роману «Світи суміжні»), однак є та міра танатосу, яка для любовного роману як жанру стає неприпустимою. А от для роману містичного, ба навіть готичного — цілком.

Кількість танатичних розмислів в романі спершу не впадає в око. У своїх страхах Казимира так само відверта, як персонажі роману відверті у любощах, але з огляду на її професію це не видається дивним. Адже вона працює саме зі страхами інших людей, навіть читає курс лекцій про смерть — «Люби. Молися. Живи вічно».

Однак поступово читачі розуміють: про звичаї поховання в Індії авторка писала не просто так. Оповідь покоївки Ганни та її кохання до пана поступово переростає в аналог «Оповіді служниці» Марґарет Етвуд, бо й «Оповідь», і «Світи суміжні» жанр любовного роману деконструюють. Показують зовсім іншу реальність — не ту, що про неї ми звикли читати у мелодрамах про кохання.

В останній третині роману можна прочитати не просто про містичний досвід — про досвід смерті, і пригадуються вже не мелодрами й не «Оповідь служниці», а «Божественна комедія» Данте та видіння учня Василія Нового преподобного Григорія про митарства святої Феодори. «Душі в потойбіччі мали чітку ієрархію, як суспільство стародавніх римлян чи пірамід мережевого маркетингу», — пише Роксолана Сьома в романі «Світи суміжні» і після цієї влучної сучасної метафори описує, що ж саме у потойбіччі відбувається. Вбивцям там ведеться ой як несолодко, наприклад, — а саме убивць ми зрештою маємо в обох любовних трикутниках, у 2016-му та в 1936-му роках. Власне, кожен трикутник складається з перелюбника, вбивці та жертви.

Чи вартує подружня зрада смерті? Відповідь на це питання лишається відкритим. Безсумнівним є інше — в романі Роксолани Сьоми «Світи суміжні» обидва поняття невипадково і тісно пов’язані, що вочевидь сподобалося би Стівену Кінґу, чиї романи твір «Світи суміжні» подекуди нагадує. Особливо — ближче до фіналу, котрий Стівен Кінґ, мабуть, прописав би інакше.

Оригінальність, невторинність роману Роксолани Сьоми оприявнюється не лише у сюжетних поворотах, але й у його вишуканій західноукраїнській мові. Авторка вписує галицизми у мовне середовище, для якого вони є цілком характерними — місце і час розгортання подій використання галицизмів передбачають. Щоб написати цей роман саме такою мовою, Роксолана Сьома провела справжню реконструкцію говірки у містечку Ж. за часів Другої Речі Посполитої. Результатом цієї реконструкції є не дисертація з мовознавства, а художній роман, написаний питомою мовою, із захопливим сюжетом, сторінки якого ковтаються мовби самі собою.

Є у «Світах суміжних» і краєзнавча реконструкція. Маєток Кшиштофа, звичаї його батьків, зрештою, алебастровня на схилах Дністра, Бакоцино — все описано з достеменною точністю — так, що зберігається ефект особистої присутності. До того ж краєзнавча тема знаходить продовження і в ближчих до нас 2015-2016-их роках: адже саме видобування «руського мармуру», алебастру у містечку Ж. прагне відновити чоловік Казимири Михайло.

Суміжні світи, описані у романі — то не лише 1935-1936 та 2015-2016 роки. Це також світ мертвих та світ живих: упродовж сорока днів після фізичної загибелі душі померлих можуть подорожувати в обох світах. А дехто лишається у світі живих довше, ніж вартувало б.

Однак зрештою всі душі, як і всі історії, повертаються до сліпучо-білого Абсолюту.

Бо така доля всього, що є створене.

Любов БАЗЬ
Фото надані видавництвом.

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *