Фантастичний кінозал: Я не серійний вбивця

Фантастичний кінозал

Я не серійний вбивця /
I am not a serial killer (2016)

Жанр: фантастика, трилер, драма

Режисер: Біллі О’Браян

Актори: Макс Рекордс; Лора Фрезер; Крістофер Ллойд

Український переклад: відсутній

Джон Вейн Клівер живе у маленькому засніженому містечку на Середньому Заході. Хлопчаку п’ятнадцять років і він соціопат. Щодня він тамує свої тваринні інстинкти, щоб не зірватися і не вбити когось. Його вабить усе, що пов’язано зі смертю: він постійно студіює справи відомих маніяків і допомагає мамі з роботою у морзі. Джону здається, що у нього є всі риси майбутнього серійного вбивці, але поки що йому вдається балансувати на тонкій линві між відносною нормальністю та цілковитим безумом. Крихкий баланс порушується, коли в містечку об’являється жорстокий убивця, який нещадно патрає своїх жертв. Клівер стає одержимий маніяком. Понад усе в світі він жадає знайти його і, можливо, зрозуміти. З часом Джону вдається задумане, але, виявляється, що у цього серійного вбивці скелетів у шафі значно більше, ніж у будь-якого іншого! Напружена гра в «кота й мишу» починається…

Історії про маніяків захоплюють нас та інтригують можливістю зазирнути у вічі безодні. Мабуть, тому одним із найпопулярніших підвидів горор-фільмів є оповіді про різноманітних серійних убивць. Ім’я їм Легіон. Майк Маєрс, Джейсон Вургіс, Фредді Крюґер, Норман Бейтс… За стільки років, здавалося б, усе про них уже було розказано і показано. Придумати щось нове завжди важко. Разом з тим, часом трапляються справжні маленькі шедеври, які пропонують новий погляд на стару проблематику. Фільм 2016 року «Я не серійний вбивця» якраз із таких.

Фестивальна екранізація бестселера Дена Веллса шалено сподобалася критикам, але залишила байдужими більшість глядачів. Принаймні, про це свідчить різниця оцінок фільму на Rotten Tomatoes: 91% проти 61% відповідно. Разом з тим, це розкішний камерний трилер, який розповідає складну і неоднозначну історію, а не намагається налякати банальними скримерами. Біллі О’Браян майстерно відтворив на екрані атмосферу холодного, забутого богом і людьми містечка, в якому кояться дивні речі. Атмосферу коенівського «Фарґо» він переплітає з ірреальним внутрішнім світом відчуженого підлітка, схожого на персонажа з культової стрічки Річарда Келлі «Донні Дарко». Зокрема й тому, що фільм знято на 16-міліметрову плівку, тон оповіді стає максимально дискомфортним для глядача. Виникає парадоксальна ситуація, коли фонтанів крові й відрубаних рук немає, однак навіть досить скромні криваві сцени проймають і чіпляють за живе. Картинка вийшла грубою і зернистою — візуальний ряд позбавив фільм шансу стати веселою гелловінською попкорновою розвагою, ідеально доповнивши та проілюструвавши закладені ідеї.

 «Я не серійний вбивця» легко і невимушено грається з класичними тропами горору. Уважні поціновувачі жанру не раз і не два за фільм дивуватимуться, наскільки вправно автори перевертають з ніг на голову всім відомі кліше. Водночас стрічка не акцентує уваги на власних вивертах: субверсію помічаєш під час другого або третього перегляду. І це є ознакою гарного фільму, який не намагається вразити глядача тим, що він не такий, як усі, а просто хоче розповісти цікаву історію. Навіть, на перший погляд, зайвий фантастичний елемент сюжету отримує несподівану інтерпретацію. Якоїсь миті історія про двох аутсайдерів обертається на притчу про пошук місця в житті і власне призначення.

Фільм абсолютно камерний. По суті, в ньому є лише п’ять-шість головних персонажів, навколо яких закручується інтрига. Лора Фрезер, Лідія з «Пуститися берега» чи Лавінія з «Тіта», грає схвильовану і стомлену життям матір головно героя. Макс Рекордс чудово втілив на екрані розгубленого юнака-соціопата. Ну, а неперевершений Крістофер Ллойд — його сусіда. На момент зйомки дідусю вже було 78 років, але сама лише сцена, як доктор Еметт Браун  читає поезію Блейка, робить фільм вартим уваги.

Цитати

Він промовив: «Я ніколи не відчував нічого подібного, Кей». Сказав, що його любов до мене сильніша за рай чи пекло. Його слова були такими романтичними.

— А ти про якого психа написав?
— Про Деніса Райдера, так званого, «вбивцю ЗКВ». Він так підписував свої листи. Це означало «З-в’язати, К-атувати, В-бити».
— І скількох він вбив?
— Можливо, десятьох. Ніхто точно не знає. Їх могло бути і більше.
— Лише десятьох? Тип, про якого ти писав минулого року, був крутішим.
— Джефрі Даммер. Він був канібалом і зберігав відрубані голови у холодильнику.
— Я пам’ятаю ті твої фотки. У мене через них жахіття.
— Жахіття — то дурня. А фотки дав мені мій психотерапевт.

— І, до речі, що там трапилося в морзі? Що саме? Що тебе провокує?
— Просто знати, що ти так близько… Це не мало трапитися тут. Де завгодно, але не тут.

— Ти напав на мою дружину.
— А ти вбив мого психотерапевта.

Анатолій ПІТИК і Катерина ПІТИК

Сподобалася стаття? Перекажи гривню ельфам на шоколадку.

Приват Банк: 5168 7554 3873 6817

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *