Книга вигаданих неістот: непевна трясовина снів
"Книга вигаданих неістот":
непевна трясовина снів
«І спати. Може, й снити? Ось в чім клопіт; які нам сни присняться?..» І власне, з чим ми в них зіткнемося? І які чудернацькі створіння зустрінуться нам за межею реального світу? На ці питання спробували відповісти Євген Лір і Кшися Федорович, які написали «Книгу вигаданих неістот», та Ната Фріден, яка її проілюструвала.
Назва «Книга вигаданих неістот» — це очевидна алюзія на класичний текст Хорхе Луїса Борхеса та Маргарити Герреро «Книга вигаданих істот» середини минулого століття, який сам по собі також є інтертекстуальною грою із давнішими працями. Інтертексти всередині інтертекстів… Тут без історичного контексту не обійтися.
Перші відомі нам бестіарії (збірки відомостей про тварин) походять ще з часів античності. Наприклад, давньогрецький трактат «Фізіолог», написаний у ІІІ-ІІ столітті до нашої ери, спирався на низку старіших джерел і містив описи як реальних тварин, так і міфологічних. У класичному своєму вигляді — з розкішними ілюстраціями та алегоричним змістом — бестіарії сформувалися в середньовічній Європі. Звична західноєвропейська фауна сусідила на їхніх сторінках із грифонами, єдинорогами та драконами. Відсутність розмежування між світом реальним і вигаданим породила дві протилежні думки серед дослідників. Одні вважають, що середньовічна людина щиро вірила в існування чудернацьких тварин із легенд, а інші гадають, що бестіарій насамперед був цінний не природничими описами звірів, а моральними характеристиками, які ті репрезентують — і неважливо, реальні вони чи ні. Середньовічні бестіарії вплинули як на геральдику свого часу, так і на естетику майбутніх епох. Не дивно, що сам жанр зберігся до сьогодні, продовжуючи, тим не менш трансформуватися. Тим, кого зацікавила історія бестіаріїв, радимо послухати дуже цікаву лекцію одного з авторів «Книги вигаданих неістот» Євгена Ліра (слухати тут). А наш огляд повертається до початку — до Борхеса, кусаючи себе за хвіст, наче Уроборос із його ж бестіарію.
Фантастична енциклопедія славетного аргентинця — не енциклопедія у прямому сенсі слова, а художній твір, що грається з класичною формою. Він переплітає міфи різних народів із витворами власної уяви, пропонуючи читачеві затишний фантасмагоричний світ, наповнений купою посилань на джерела (спойлер: далеко не всі з них справжні). Його «Книга…» — це не спроба переконати читача в існуванні Тао-Тіе, а мандрівка світами людської фантазії, утіха для філологів, культурологів та інших шанувальників літературних загадок, запрошення до гри «вгадайте, де я вас надурив» (до речі, не всі це розуміють, тому на різних сайтах із відгуками можна натрапити на скарги, що Борхес перекручує на свій копил відомі міфи, визбирує істот цілком безсистемно і взагалі не дотримується формату енциклопедії).
«Книга вигаданих неістот» зроблена з трохи іншого тіста. У ній також чимало борхесівського постмодернізму, але все ж таки більше від історій на кшталт «Проєкт “Відьма з Блер”». І в тексті, і поза ним — у численних інтерв’ю, дописах та стрімах — чимало зусиль було покладено авторами на розмивання межі між вигадкою та реальністю. Прикрість полягає в тому, що також вони розмивають і термінологічну базу. Наприклад, поняття «трикстерський» та «спекулятивний», які повсякчас використовують стосовно «Книги…», вживаються поза питомими значеннями. Маємо справу з авторською інтерпретацією, яка замість розважати, просто множить зайві сутності, спотворюючи їх (не треба так).
Якщо облишити академічні дебати щодо жанрових визначень і зануритися в текст, виникає питання: що ж це за «неістоти» такі? (Ні, поділ іменників на «істот» і «неістот» тут ні до чого 😊). Євген Лір та Кшися Федорович вирішили створити енциклопедію, яка б виходила за межі реалій нашого світу — у буквальному сенсі. Вони обрали собі за поле для досліджень світ людських сновидінь — Країну Снів. Сон із давніх-давен був для людей містичним явищем, яке викликало зачарування і побожний жах через близькість до смерті. Згадати хоча б античних греків: за їхніми уявленнями, бог сну Гіпнос був рідним братом бога смерті Танатоса. А що як провалюючись у сон, ми всі потрапляємо до одного й того самого простору? Тоді його можна досліджувати, описувати й оприявлювати у вигляді довідників, покликаних допомогти інших снохідцям, чи то пак онейронавтам, не загубитися. Власне, це фантприпущення (трохи підтоптане, але най буде) і зацікавило авторів. А «неістоти» — це все те, що може трапитися онейронавтові по той бік існування.
Чи сподобається вам «Книга невигаданих істот», чи ні, насамперед залежить від природи ваших страхів. Коли ви йдете нічним провулком, чи лякає вас навколишня пітьма своєю напівмістичною порожнечею, яка, можливо, чаїть у собі потойбічних почвар? Чи прокидаєтеся ви в холодному поту з усвідомленням, що монстри з вашого сну пролізли в реальність? Чи вважаєте ви свою депресію наслідком втручання надприродних сил? Чи бувало, що вас проймав абсолютний жах у будинку, який — ви точно знаєте — порожній? Якщо ви ствердно відповіли на одне або кілька з поставлених питань, ця книжка для вас. Ви кайфуватиме, впізнаючи власні межові стани й підозри (так, Вони серед нас :). Створюючи перелік «неістот» з Країни Снів, Євген Лір і Кшися Федорович прагнуть викликати у вас відчуття: «А що як цей фіктивний довідник — справжній?».
Проте, якщо в провулках вас лякають п’яниці, а не Велике Ніщо, якщо в нічних жахіттях до вас приходить несплачена комуналка, а закинуті рипучі будинки жахають лише ненадійністю старих будматеріалів та сумнівним контингентом, шарм бестіарію втратиться. Можна було б сказати, що люди з раціональним світоглядом самі винні, що такі раціональні, але ж по-справжньому гарна книжка мала б уміти зачепити своїми художніми якостями. Бестіарій все одно лишається доволі цікавим, але втративши опору на містичну уяву читача, починає так чи інакше хитатися.
З літературного боку, «Книга вигаданих неістот» сподобається шанувальником творчості Євгена Ліра (і не тому, що він також її написав 😊). «Книга…» стає складовою метавсесвіту Хассари. Частково переповідаються події зі «Степового бога», частково — даються натяки на те, чого чекати в наступних томах. Кажуть, що є в «Книзі…» елементи авторського світу Кшисі Федорович, який, на жаль, поки що не знайомий читачам. Ще можна зосередитися на «борхесівській» частині бестіарію: виловлювати алюзії на Станіслава Лема, Макс Фрай (ось кого тут справді багато), Говарда Лафкрафта, Роберта Чемберса, Едаґара По, Стівена Кінга (куди вже без нього) та ще на багатьох інших.
Наприкінці книжки на читача чекає сюрприз — красивезний QR-код (серйозно, він вартий окремої уваги!), який веде на потаємну сторінку зі списком корисних джерел. Цікаво, що не всі з них такі прості й очевидні, як можуть здатися на перший погляд, тому радимо придивитися до них уважніше. Естетичну втіху подарує також оформлення «Книги…». Стилізована під зміїну луску смарагдова обкладинка із золотим тисненням зачаровує і навіває асоціації зі старовинними фоліантами. Знімаємо капелюха перед роботою Влада Сорда. Не менш важливою частиною бестіарію є численні ілюстрації Нати Фріден — недарма її ім’я опинилося на обкладинці поруч із Євгеном Ліром і Кшисею Федорович. Чорно-біла графіка ідеально пасує до містичної атмосфери тексту.
Тож, у підсумку, яка вона — «Книга вигаданих неістот»? Однозначно, дуже красива. Чи цікава? Кожному своє, звісно, але ми отримали трохи менше, ніж очікували. Ідея бестіарію дуже цікава і незвична, але хотілося б справжнього трикстерства (Локі, прийди :), а не спекуляцій. Авторам вдалося витворити атмосферу екзистенційної пустки, розкрити тему самотності людини перед лицем абсолютної порожнечі навколишнього світу й візуалізувати її внутрішні страхи, але, як це часто буває, хочеться, щоб книжка була вигадливішою.
Катерина й Анатолій ПІТИКИ
Сподобалася стаття? Перекажи гривню ельфам на шоколадку.
Приват Банк: 5168 7554 3873 6817