Дюна Френка Герберта: арабізми та козацька січ

«Дюна» Френка Герберта:
арабізми та козацька січ

Переклад найвеличнішого роману в жанрі наукової фантастики — серйозний виклик. Непокоїть не лише складність ідей, хитросплетіння алюзій чи коїтальний ритм прози, яка вряди-годи таки зривається на поезію, а той факт, що «Дюну» практично всі читали, тож звикли до певних термінів та імен, які в цій книзі зазвучали по-новому. У світі «Дюни» перемішані різноманітні мови і культури: у тексті наявні арабізми, слов’янізми й гебраїзми. Як зазначає Тім О’Рейлі, Герберт підбирав кожне ім’я особливо ретельно — іноді за звучання, іноді за асоціації. Наприклад, арабізми вживалися, щоб пробудити в читача асоціації з пустелею. Тому терміни зі світу «Дюни» перекладалися згідно з фонетикою мов походження.

«Ну що за «Кулль вахед? — запитає хтось. — Звідки взялися пом’якшення у твердому й серйозному вигуку Превелебної Матері?». Відповідь буде простою: з мови походження. Вводячи в текст арабізми, слов’янізми чи тюркізми, Френк Герберт прагнув занурити читача в атмосферу таємничого, чужинного Сходу — тож наше завдання як перекладачів було зберегти наявний колорит і відтворити його українською. Арабські корені чи слова, які містять літеру «L», не звучать англійською пом’якшено через обмеження, які накладає англійська фонетика. Українська ж мова має достатньо засобів для відтворення автентичного звучання. Також читач точно мав звернути увагу на розмаїття всіляких «х», «г» та «ґ» у відтворенні слів арабського походження. На відміну від англійських літер «h» «g», які, згідно з українським правописом, передаються як «г» та «ґ» відповідно, арабська мова містить аж три літери, схожих на нашу «х»: це ه — «га», ح — «ха» і خ— «кха». Тож передаючи назви арабського походження ми спиралися саме на це. Інша доволі радикальна зміна — ім’я головного ментата-асасина Дому Атрідів. Його звати Зуфір Хават. Звісно, варіант «Суфір» також викликає східні асоціації (з суфрою чи суфізмом…), але у слові, від якого походить ім’я ментата — перша літера ,ظтому єдине можлива транскрипція — «З».

Лишається іще кілька важливих моментів. Прізвище головних героїв книги — Атріди (Atreides). Оскільки це алюзія на давньогрецький рід Атрідів, в традиції українського перекладу це ім’я пишеться саме так, без «с» на кінці (немає ж у нас Спартакуса, є лише Спартак). Серед фанатів іноді побутує думка, що «Atreides» мають лишатися «Атрейдесами», бо «Атріди» — це античні греки, а у Герберта — якісь зовсім інші персонажі, що зберігають певне суголосся з героями Троянської війни, але напряму з ними не пов’язані. Однак сам автор спростовує таку інтерпретацію. У четвертій частині циклу, «Бог-імператор Дюни», Лето ІІ розповідає: «Моїм дідусем по татові був Лето Атрід, нащадок дому Атрея. Його родовід простежується до грецького предка. […] Як і багато порядних греків, мій дідусь по татові загинув, намагаючись убити смертельного ворога». Додаткове підтвердження цьому можна знайти в книжці Тіма О’Рейлі «Френк Герберт», де він цитує автора «Дюни»: «Мені хотілося створити родину з відчуттям монументальної аристократичності, а також із трагедією, яка висить над ними — усе це для нашої культури втілює в собі Агамемнон».

Грецька міфологія глибоко укорінена не лише в іменах, а й у самій структурі тексту. Наприклад, батька головного героя звуть Лето. Це ім’я давньогрецької богині, матері близнюків Аполлона та Артеміди. Цікаво, що Френк Герберт, чудово знаючи, що це жіноче ім’я, навмисне дав його чоловікові, аби підкреслити, за словами самого автора, його подібність до Януса, римського бога, який мав два звернених у протилежні боки обличчя. Як і грецька богиня, Лето Атрід мав двох дітей — хлопчика й дівчинку. Син, Пол, міг дивитися далеко в майбутнє, а донька, Алія, — в минуле (див.: Браян Герберт «Мрійник Дюни»).

Античність, тільки цього разу з римським колоритом, не оминула й імені Превелебної Матері — Ґай Єлени Могіям. В оригіналі вона Gaius Helen Mohiam, проте Цезаря Ґаюсом Юліусом ми не перекладаємо, хоч латиною він і зветься Gaius Iulius. Як уже зазначалося раніше, ім’я Helen верховна Бене-Ґессеритка отримала на честь грецької красуні, яка спровокувала Троянську війну. В українському перекладі «Іліади» Борис Тен назвав її Єленою, тому, дотримуючись перекладацької традиції, ми вирішили вчинити так само.

З не меншою ретельністю поставився Герберт і до вибору імен антагоністів. Ось що писав Б. Герберт у біографії батька: «Він обрав ім’я із жорстким звучанням, Владімір Харконнен, що чулося для західного вуха дуже «по-совєтськи» — натяк на комуністичного ворога, що існував у часи написання «Дюни». Тато знайшов прізвище Харконнен (яке, до речі, є фінським) у каліфорнійському телефонному довіднику». Тім О’Рейлі також зазначає, що «саме російське звучання мало відродити наші упередження». Френк Герберт — вельми послідовний у виборі етнічної належності своїх персонажів. Ім’я небожа барона, Фейд-Раути, також містить фінський елемент: слово «rauta» (з наголосом на перший склад) перекладається з фінської як «залізо». 

Ґалах, мова, якою розмовляють в Імперії, містить багато решток земних мов. Англійська (чи то пак «інґслі», як зазначено в романі) також входить до переліку. Саме тому ми навмисне вирішили зберегти англіцизм «фримени» — особливо коли це слово має окреме значення (так називали себе африканські раби, отримавши свободу). Фримени в українській «Дюні» мешкають на січі. Найімовірніше, згадуване в Герберта слово sietch справді походить від козацької січі. У Герберта трапляються й інші слов’янізми вельми загадкового походження (згадати хоч б фрименські погребальні співи: «Іма трава около…»). Щодо січі, то, на нашу думку, письменник міг дізнатися це слово з двох джерел: через російське посередництво або через французьке. Наразі вступаємо в царину здогадів і висловимо найімовірніші, на нашу думку, припущення. Особливої популярності козаки зажили в дев’ятнадцятому столітті, у розквіт романтизму, коли національні герої з екзотичних країн потрапили в поле зору західних письменників. Про козаків писали і Байрон, і Меріме, і Гюго. Однак, практично всі, окрім французького інженера Боплана, слухали оповідки про козаків крізь призму російськомовних джерел, тож «Січ» перетворилася на «Сечь» — тобто англійською «siech».

Однак, читач може запитати: а звідкіля там взялася літера «t»? І знову всюдисущі французи. Французькою звук «ч» можна передати лише ось так: «tch» російська знать любила публікувати свої нотатки на Заході, і робила це французькою мовою. Так в історичну літературу потрапило слово «sietch» — в англомовну також. Ця версія стала настільки популярною, що в перекладі «Тараса Бульби» на англійську 1907 року читаємо:

“To Sietch!” cried Taras, and held his hand high above his head.

У французькому перекладі Гоголя 1912 року натрапляємо на таку саму версію.

Трапляється форма «sietch» і в «Історії Росії в 5-ти томах» Василя Ключевського, яке кілька разів, починаючи з 1900 по 1960 рр., видавало нью-йоркське видавництво Russell & Russell. У 1917 The Century Illustrated Monthly Magazine писав про «неймовірну військову республіку, відому як Запорізька Січ» («a formidable military republic, known as Zaporogian Sietch»). У першій половині двадцятого століття інтерес до козаків розгорівся з новою силою — тепер на них звернули увагу письменники фантасти. То Конан-Варвар заявляє: «I am Conan, a hetman among the kozaks» (Я Конан, гетьман серед козаків), то з-під пера Гарольда Лемба враз вигулькнув Козак Хлит (Khlit the Cossack), який був отаманом у лавах січі («an ataman in the ranks of the siech»). А у 1962 році на кіноекрани Америки вийшов фільм «Тарас Бульба» з Юлом Бріннером та Тоні Кертісом в головних ролях. Та з чийого голосу не почув би Герберт про січ, але ми вирішили, що зі слова краще зняти чужі нашарування і запропонувати його читачеві у первозданному вигляді. Звісно, гетьманом Павлом Пол Муад’Діб не став, проте січові фримени шикуються в чоти замість зводів і ховаються в криївках замість простих схованок. Слова синонімічні, проте обрані нами варіанти яскравіше підкреслюють вільний дух широких степів пустель.

Анатолій і Катерина ПІТИКИ,
перекладачі роману «Дюна»

Це передрук з журналу “Світ Фентезі” за 2018 рік.

One thought on “Дюна Френка Герберта: арабізми та козацька січ

  • 28.09.2021 р. о 16:28
    Permalink

    Яка дурня. Спроба протиставити власну спробу зробити щось корисне, проти кононічного написання звучання імен, прізвищ і назв речей, прикриваючись посиланнями автора на різні культури. А Вас ніяк не бентежив той факт що події в творі розгортаются через десятки тисяч років після занепаду тих самих культур в описаному світі? Ви не допускали думки що за цей час багато чого могло змінитися, наприклад змішання різних культур в умовах існування на інших планетах, і що автор якби хотів то так би і написав прізвища грецькою мовою? Але чомусь у Герберта Атрейдеси, а у перекладачів Атріди. Напевно перекладачі розумніші за автора твору і, напевно, написали безліч творів на рівні Дюни.

    Відповідь

Залишити відповідь до Олександр Скасувати відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *