Небачене місто Мрійника Стренджа

Небачене місто Мрійника Стренджа

Лазло Стрендж був простим бібліотекарем без роду і племені. Іще один загублений сирота війни, вихований при монастирі. Ніхто не чекав від нього великих звершень, а сам він жив серед книжок і фоліантів. Та хлопець чітко пам’ятав ту мить, коли в далекого прекрасного міста, що лежало за пустелею і ховало в собі численні дивовижі, вкрали ім’я. Натомість лишився тільки Плач. Тоді Лазло поклявся, що з’ясує всю правду про напівказковий край.

Так починається історія про магію, кохання, жорстоких богів і криваву помсту в романі Лейні Тейлор “Мрійник Стрендж”.

“Мрійник Стрендж” — перша частина однойменної диології. Формула історії нагадує казку: герой-ніхто вирушає в далеку мандрівку, прибуває до таємничого міста, щоб розгадати його загадку, яку навіть найкращі професіонали не змогли розкусити, та закохується у фантастичну дівчину. Але ніщо не буває так просто.

Найперше у цій книзі приваблює мотив крадіжки мрії. Він потужно працює як в плані розвитку протагоніста, так і в плані сюжету. Пам’ятаєте, як у “Мізері” Стівена Кінга просто перед письменником лиха фанатка знищила рукопис, який їй не сподобався? Приблизно таке болісне відчуття переживає Лазло — і не один раз, а тричі. Вперше на самому початку, коли стирається ім’я міста. Вдруге — коли алхімік Тіон Неро привласнює собі багаторічні дослідження Лазло й фактично займає його місце в експедиції, втретє — найболючіше — коли за крок до зустрічі з коханою наяву ця можливість втрачається навіки.

“Лазло кохав Сараї, як закохуються у мрію, і кохав би її навіть як привида”.

Мрія як концепт буквально втілюється в романі як елементи фентезі. Це і легендарні воїни тізерканці з гострими мечами, здатними відтяти тінь, витончені білі олені спектрали й рептилії світягори з рожевою кров’ю безсмертя, величезні коти з іклами равіди та скорпіони, чиї жала наділяють надлюдською силою. Мрія — це також справжнє найчистіше кохання, яке приходить уві сні.

Стиль тексту відповідає настрою історії. Він дещо барвистий, сповнений вигадливих описів, що можна сприймати часом як недолік через перенасичені конструкції, але переважно це все-таки перевага. Дивовижі Небаченого міста для читача, як і для Лазло, збуджують фантазію, видаються прекрасною казкою, в якій немає місця лихим розвиткам подій.

Проте ми знаємо, що казки часто жорстокі. Я навіть сказала б, криваві. Тож не дивно, що щось жахливе сталося з містом. Блакитношкірі боги, які, певно, ніколи й не були насправді богами, стали жертвами несподіваної різанини — жителям набридло бути іграшками в їхніх руках. Пощади не дістав ніхто: навіть діти, наполовину боженята. Та що як декому з них вдалося сховатися? Чи не замислять вони помсту?

І це другий мотив у цій книзі. Життя на межі страху і жаданні відплати. Манья — це втілення помсти, що спалює зсередини, не лишаючи місця для інших почуттів. Кожен її вчинок спрямований на те, щоб одного дня повернути заподіяну кривду в сто разів більшою, завдати людям тих страждань, яких зазнала вона. Вона прагне їхніх сліз і їхніх криків. Манья обертає потенційно добрий дар Сараї на знаряддя тортур. І зрештою робить вибір, який не дозволить розірвати порочне коло.

Роман завершується кліфгенґером, лишаючи Лазло на непростому роздоріжжі, адже, за героїчним колом, йому настав час спустися в Підземний світ. Мені дуже цікаво, як буде вирішена в другій частині класична дилема з визволенням коханої людини із краю мертвих та чи обірветься зрештою замкнута лінія помсти. Я б рекомендувала “Мрійника Стренджа” прихильникам класичного фентезі та яскравих фантазійних образів. Він захоплює уяву фантастичними картинами, запрошує в незвичайну мандрівку разом із головним героєм. Можливо, для жанру ця книжка і не є чимось новим, та, як на мене, Лейні Тейлор вдалося створити історію, якою можна насолодитися у промінні призахідного сонця.

Фото і текст:
Оксана ПРОНЬКО

Оксана Пронько

Вона ж Росава. Адміністраторка, оглядачка.

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *