Уривок із першої глави “WarCraft: Останній Страж”

Переклад з англійської: Максим Безрук (листопад 2015 року).


Більший з двох місяців піднявся першим цього вечора, і тепер повис важкий та срібно-білий супроти чистого зірчастого неба. А нижче блискучого місяця вершини Червонокряжових гір, зведені в небо. Вдень сонце підхоплює іржаво-багряні барви великих гранітних піків, а в місячному сяйві вони перетворюються на високих погордих привидів. На захід лежить Елвіннський ліс, чия важка запона з великих дубів та рутових дерев тягнеться від передгір’я до моря. На схід простягається тьмяна твань Чорної Драгви, земля боліт та невисоких пагорбів, нетечей та затонів, знелюднілих поселень та причаєних небезпек. Раптово тінь розміром з крука майнула по місяцю і понеслася до діри в серці гори.

Там мов шмат вийняли з тверді Червонокряжової гряди, зоставивши опісля круглу полонину. Колись це могло бути місцем якогось первісного небесного удару чи згадкою про зривистий землетрус, проте епохи зносили чашоподібну вирву до низки стрімголових заокруглених пагорків, які тепер колисані оточуючими їх грузлими горами. Жодне зі стародавніх елвіннських дерев не сягало цієї височіні, і круглясте середгір’я залишалося пусткою, вкритою бур’янами та виткими лозами. Посеред круглявих пагорбів лежала гола скелина, лиса, як маківка культираського торговельного магната. І справді, пагорок круто здіймається, а потім згладжений до майже пологого схилу в його верхівці, таким чином, що стає за формою подібним до людського черепа. Багато хто помічав це впродовж років, проте лише деякі були достатньо сміливі, могутні чи безтактні, аби згадати про те перед власником цієї маєтності.

На пласкій вершині кручі зросла стародавня вежа — товстий, масивний випин з білого каменю та темного розчину, рукотворне виверження, що латво поцілило в небо, забовванівши вище за навколишні пагорби, та сяюче в місячному світлі, мов маяк. Там біля основи вежі була невисока стіна, яка обвела подвір’я-вартівню, а всередині цих стін містилися розвалені залишки стайні та кузні, проте сама вежа неушкодженою панувала над усіма довколишніми кругленькими пагорбами.

Колись це місце звалося Каражан. Колись це була домівка останнього з таємничих, потаємних Стражів Тірисфалю. Колись це була жива місцина, нині ж вона просто покинута та загублена в часі.

Максим Безрук

Освіта: математик. Робота: програміст. Хобі: письменник.

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *