4 кулі

Автор:Максим Безрук.
Жанр: мініатюра.

Ця замальовка часової петлі була мною написана до конкурсу “Відштовхнутися від Хемінгуея”.

Він чув гуркіт хвиль, що розбивались об риф, і думав: добре було б намалювати все це. Лежав і дивився в небо, де не було нічого, крім східного вітру, а в застебнутій годинниковій кишеньці його шортів лежали ті чотири кулі. Він знав, що в них уся решта його життя. Чотири постріли до кінця. І перший набій був для того хлопчини за валом.

Проте спершу потребувалася рушниця, і суха. Він знав, де вона, чітко пам’ятав це коло. Звівшись, мимохіть озирнувся, хоч потреби в тому не було зовсім. Але ж звичка. Баранці набігали з моря й безстидно топтали тіла, а потім бігли геть з піску, мов раптом згадали про сором і повагу. Ось вона, лежить під схилом, нижче куща – у сліпиці хлопчини за валом. Як завжди…

Почулися постріли: одні свистіли повз вуха, інші хлюпали у воду за спиною, деякі, майже вдалі, гепались тихо під ноги. «Зазвичай старт дається одним» – ця власна думка викликала ледь помітну секундну посмішку. А разом з посмішкою стопа зарилася у рихлий пляж. Цей високий старт – він складніший за будь-яке олімпійське змагання. І так гірко, що приз не внести з собою.

Ристю добігши, риссю кинувся на зброю. Його звиклі руки, неначе неживі автомати, швидко і вправно привели в рух механізм гвинтівки. А далі блискавичний погляд за вал і блискавка у лоба хлопчини. Навряд йому було хоч дев’ятнадцять. Лишалося ще три найліпші одиниці часу.

Стрибок із насипу. Під ногами починалася топтана трава, а перед носом сірі бетонні укріплення. Клята друга куля ніколи не влучає. Третя вбиває снайпера, обличчя якого ніколи не вдається розгледіти. І ось кінець – один патрон, та не один на ратному полі. І якось забувається, що не один «за своїх». Є й інші. Вони йдуть і падають. Байдуже! Не забувається лише брат, котрий, на горе, тут.

Остання летить у ворога. Розмін справедливий: він ринув додолу, з ним ворог і другий, а брат, пригнувшись перелякано, пересмикує затвор.

Кажуть, перед смертю переживають, як не все життя, так останні його миті. А що далі? Лише це знов і знов? Він почув гуркіт хвиль…