Нефритове місто: зрада, вбивство, війна
Пам’ятаєте старі гангстерські бойовички і кунг-фу екшени? Фонда Лі обожнювала їх дивитися, і “Нефритове місто” — це очевидне дітище цієї естетики. От тільки гангстери тут — не зовсім гангстери, а міцні воїни Зеленої Кістки, на долю яких колись випала боротьба за незалежність країни, а тепер вони стали найвпливовішими людьми острова Кеконь. Клани тримають під крилом бізнеси, збирають данину, налагоджують угоди, стережуть території та вгамовують злочинність. Завдяки нефриту — унікальній субстанції, яка надає їм надприродних сил — вони все одно що міфічні герої, земні напівбоги, вплив яких важко переоцінити. Та що станеться, якщо два найбільші клани почнуть між собою війну?
“Нефритове місто” — текст з поступовим нарощуванням напруги. Він починається з малих ставок у доволі мирний час, який, як ми згодом зрозуміємо, доживає останні дні. Поважним Безгірним кланом тепер головує Стовп Каул Лань, із зубами виборюючи підтримку старшого покоління, яке в багатьох аспектах лишалося вірним його дідові — національному герою. Він має бути врівноваженим і поблажливим, але водночас твердим. Ланя підтримує його молодший брат, Ріг клану Хіло — запальний молодик, для якого попустити найменшу образу клановим інтересам означає проявити слабкість. Утім їхня сестра Шае, яка мала б зайняти третю найважливішу позицію в клані, позицію Синоптика, усунулася не лише від родинної справи, а й від життя Зеленокостої. Провчившись за кордоном і зловивши там розчарувань, вона повертається до рідного Дзаньлуня, але все ще з попередніми переконаннями. У її майбутньому немає Безгірного клану.
А в місті і в світі продовжується боротьба за нефрит. Гуляє контрабанда, злодюжки тепер навіть сміють нападати на Зеленокостих. Для військових потреб розроблено наркотик, який дозволяє звичайній людині скористатися містичною силою. Зеленокості цим не вражені. Нефрит — небезпечний, він спокушає і спалює людину зсередини. Щоб ним володіти, потрібні роки жорсткої дисципліни і підготовки. Та й тоді не кожен учень здатен носити більше, ніж маленький шматочок. Те, що іноземці риють під Кеконь, щоб збільшувати постачу нефриту, неабияк напружує. Але всі з найвпливовіших кіл Кеконю однієї непохитної думки, ніхто з них не скористається цим задля власного інтересу, чи не правда?
Безгірний клан опиняється посеред жорстокої політичної інтриги, яка зрештою мусить його знищити. Його підточують напади та болюча зрада, здавалося б, перемога неможлива. Герої опиняються перед вибором: здатися, зрадити свої принципи, традиції та втекти, чи взяти на себе відповідальність, якої вони ніколи не хотіли, і боротися до кінця.
Розвиток персонажів — один із найзахопливіших аспектів цієї книжки. Вони не були готові до тих ролей, які їм судилося обійняти. Вони не очікували тих випробувань, які перед ними постали. Вони мали на майбутнє зовсім інше бачення. Однак, як говорить текст, “зрада, вбивство та війна мають схильність руйнувати твої життєві плани”. І вони роблять вибір стояти твердо і змінюватися, як того вимагає ситуація. Навіть коли у бій вв’язуватися не хочеться.
В інтерв’ю “Light Speed Magazine” авторка говорить про це так.
П: Одна з тем, яка постає в романі, — це ілюзія вибору. Каул Лань, Стовп Безгірного клану, заспокоює Анденя, прийнятого в родину кузена, що той не зобов’язаний ставати Зеленокостим після випуску з підготовчої академії, якщо цього не бажає. Коли сестра Ланя, Шае, повертається до Дзаньлуня після років життя закордоном в Еспенії, він каже їй, що та не мусить включатися в кланову політику, якщо не має такого бажання. Але Ланове правління кланом припадає переважно на мирний час. А тоді конкурент Безгірного клану, Гірський клан, розпочинає з ними війну за нефрит. На вашу думку, свобода вибору можлива тільки в мирні часи?
Фонда Лі: Один з моїх бета-читачів зауважив, що “Нефритове місто” об’єднує спільна тема: персонажі змушені робити те, чого не бажають. Вони воліють вірити, що мають вибір, але часто цей вибір виявляється ілюзією, щойно життя повертає не туди, куди планувалося. Гадаю, це справедливо і для всіх нас. Наприклад, сьогодні я можу сказати: “Мій вибір — заробляти на життя письменництвом замість найманої роботи”. Але що як, Боже збав, мій чоловік захворіє, втратить роботу й потребуватиме медичного догляду? Щоб утримати сім’ю, я зроблю все, що від мене залежить, включно з тим, чим би мені не хотілося займатися. У “Нефритовому місті” війна саме це й робить, відбирає в персонажів опції мирного часу, примушує обіймати позиції та ролі, до яких вони не прагнули. Але вони це роблять, тому що мусять.
Але я маю трішки заперечити щодо ілюзії вибору. Вибір у героїв був, але, можливо, менш гідний і більш гіркий, ніж той, який складніший. Але і Хіло, і понад те Шае обирають боротьбу. Це певним чином підсумовує Лань — лідер, ідеальний для мирного часу, який до останнього сподівався на безкровне врегулювання конфлікту:
— Усі ми прагнемо миру, — сказав Лань. Він зробив багатозначну паузу, а сам тим часом зволожив рот ковтком чаю. — Хіба що хтось нападає на наші родини. І тоді ми чинимо так, як мусимо.
Чи справді це лише ілюзія? Я так не думаю. Сила і воля, яку виявляють герої попри сумніви, не може не надихати.
Світ острова-держави Кеконь, який створює Фонда Лі, також добре продуманий. Місто Дзаньлунь — це складна економічна система, в розбудові якої авторці став у пригоді її професійний досвід стратегічного менеджменту. Ріст Кеконю базувався на чотирьох “азійських тиграх”: Тайвані, Гонконгу, Сінгапурі та Південній Кореї другої половини ХХ століття. Тому ми спостерігаємо швидке збагачення, повоєнне розслаблення, великі напівзлочинні групи і технології 60–70-х років. Це еталонний приклад міського фентезі того роду, де події не лише відбуваються в місті, але й саме місто є окремим персонажем.
Антагоністка роману, Стовп Гірського клану Айт Юґоньтінь, добре відчуває історичний шанс швидко захопити владу й ресурси. У розмові з Шае вона видає чисто путінську риторику, буцімто, саме Безгірний клан штовхнув її до жорстких дій, а не вона сама замутила всю цю воду. Її послухати, то вона прагне збудувати сильний Кеконь, який зможе вистояти в буремному світі, а їй тільки заважають. В її голові мета виправдовує засоби.
“Ще одна спільна риса “Нефритового міста” та “Екзо” — це спадок попередньої спустошливої війни, який навис над суспільством, — каже Фонда Лі. — Шрами на його тілі та наслідки тривалого гноїння тепер розриваються новими конфліктами. Я захоплююся створенням світів, які відчуваються так, ніби вони проіснували вже довгий час і ось-ось перейдуть на наступну сторінку історії. На такому плодючому ґрунті зручно розкривати найрізноманітніші аналоги з нашого світу — те, що я й обожнюю писати. А також це дає оповіді необхідний поштовх, який змете з собою персонажів, хочуть вони того чи ні”.
Щодо стилю, то “Нефритове місто” написане досить кінематографічно. Я не буду здивована, якщо його колись екранізують. Атмосферу гангстерського кіно можна майже помацати, тут чимало класних бойових сцен. Від драматичних поєдинків один на один до раптових нападів-розправ. І кожен з боїв несе за собою вагомі наслідки. Хоча Фонда Лі добре знайома з бойовими мистецтвами — вона володарка чорних поясів з карате та кунг-фу — для роману їй довелося зануритися в тему їй менш відому, а саме в бої з ножами та вогнепальною зброєю. Як на мене, вийшло пречудово, кожна сутичка має емоційну та фізичну напругу, захопливу динаміку.
Насамкінець хочеться похвалити українське видання. Книжка великого формату, напрочуд вдалий переклад Ксенії Сокульської, і дракон з обкладинки на світлі виблискує. Однозначно можу рекомендувати всім, хто шукає хорошого читання.
Текст і фото:
Оксана ПРОНЬКО
