Мертва вода живого міста: багато львівського фентезі не буває

18.03.2025 р. Оксана Пронько

У кожного міста є Господар — його душа і захисник. А у львівського Господаря є масистий кіт-британець Йозеф, Його Величність Нарцисімус і граф Пляцкопоїдатус. Що робити бідолашному котику, коли Господаря викрадають, Львів хочуть знищити четверо загадкових вершників, а магічна оборона підточується з кожним днем? Звісно, берегти дорогоцінні лапки, збирати союзників і не відмовляти собі у смаколиках. Так, у гумористичному міському фентезі Мар’яни Бекало “Мертва вода живого міста” ви познайомитеся не з одним нахабним пухнастиком, побуваєте на вечірках мертвих з Личаківського кладовища і спробуєте врятувати Львів разом із чарівницею Аґнєшкою, детективкою Яною та самим Іваном Франком.

Почати варто з того, що текст дуже симпатичний. Тут львівськість ллється через край. Кам’яниці і дворики, старовинні двері і музика, цукерні з шоколадом і десятки пуделок інших смаколиків. Та найбільше захоплюють сцени на Личаківському цвинтарі, де панує висока й вишукана атмосфера. Якщо ви ніколи не були на Личаківському, то неодмінно додайте його собі в плани, коли потрапите до Львова. Це чарівне місце з фантастичними скульптурами, ви побачите там надгробки багатьох видатних українців і поляків. Тому зовсім невипадково тут у книзі дає концерти Соломія Крушельницька, а на порятунок героям приходить її сусіда Іван Франко. Личаківський повен мерців, які живуть своє найкраще загробне життя, хоча за ворота цвинтаря здатен виходити лише Каменяр.

На варті міста стоять лицарі короля Данила та чарівниці, яким втім важко протистояти вершникам. Чарівниця Аґнєшка з тривогою спостерігає за смертями своїх посестер і робить усе можливе, щоб зрозуміти сутність вершників. Вороги раз по раз відбирають у Львова його магію і його пам’ять. Чи встигне Аґнєшка знайти рішення, перш ніж місто паде, а жива вода всохне й перетвориться на мертву?

Попри таку величезну загрозу книжка радше гумористична. Майже на кожній сторінці — кумедні діалоги та описи. І тут справді є з чого посміятися. Не всім книжкам вдається смішити чи навіть всміхати, але “Мертва вода” провертає це майже щоразу:

“Справжня галичанка у будь-якій незрозумілій ситуації пече пляцок. Справжня галицька чарівниця у будь-якій незрозумілій ситуації пече пляцок й готує отруту”.

Ну, і звісно ж, коти. Коти — зірки цього роману. Егоїстичні, нахабні, підприємливі та ласі на висококласні страви — або принаймні халявні. Вони започатковують успішні бізнеси, влаштовують курси, дають фотосесії, ставлять п’єси і навіть зламують комп’ютерні мережі. Людиська навіть не підозрюють, що без них вони — ніщо.

— Роман Анґер, — називається він, злегка вклонившись.
— Яна. Просто Яна.
— Йозеф Казимир І, — заявляє кіт. — Граф Будапештський, останній із роду Габсбургів, французький дофін.
— Все й одразу? — запитує Роман.
— Я дуже вінценосний котик.

Інший плюс — численні посилання на українську культуру: як класичну, так і сучасну. Тут не лише лунають цитати з пісень “Океану Ельзи” чи віршів Франка, а й з’являються згадки менш відомих, але безперечно культових речей, як-от часопис “Четвер”, заснований Юрієм Іздриком.

— Що ти тут робиш? — вибухає Франко. — Це вроджений талант — з’являтися, коли не треба?
— Даруй, але являтися тобі у сні — моє улюблене хобі.

Тепер до мінусів.

Перше зауваження — радше до видання. Навіщо стільки приміток? Навіщо пояснювати, хто такі “Imagine Dragons”, що це цитата зі Скрябіна і що таке профітролі? Я-от страшенно не люблю, коли примітки починають працювати Вікіпедією або пояснювати очевидні речі. Чи навіть не такі очевидні. Як великодка має працювати, якщо вона на тій же сторінці пояснюється? Не забирайте в людей задоволення від впізнання, благаю!

З таким же успіхом можна було просто вписувати пояснення в текст. Наприклад, ось речення з тексту, до якого додано примітку:

Неподалік хтось слухає музику: “Спи собі сама, коли біля тебе мене нема”.

Якщо справді є побоювання, що хтось не впізнає цей знаменитий рядок, то так і пишіть:

Неподалік хтось слухає музику Скрябіна: “Спи собі сама, коли біля тебе мене нема”.

Я розумію пояснення речей більш специфічних, як-от той же “Четвер”, але серйозно, дві третіх цих приміток можна було не додавати.

Щодо самого роману, то він трохи незграбно структурований, через що страждає динаміка твору. Місцями починаєш піднудьговувати, і на те є причина. Основний конфлікт твору — атака вершників. Однак здається, що його намагається вирішити тільки Аґнєшка, лише вона ініціює всі сюжетно важливі поштовхи і виконує їх. Якими б симпатичними не були ті котики, у них, таке враження, взагалі окрема агенда. Щодо Яни — дівчини, яка захоплюється Шерлоком Голмсом і мріє про успішне детективне агентство — то це повний провал. Ця детективка зовсім не детективить. Її дії радше є наслідком прохань інших, в основному конфлікті вона не проактивна, левова частка розслідувань лежить саме на чарівниці.

Але що ж, першому роману це можна пробачити, а надто коли є стільки плюсів на противагу.

Загалом, “Мертва вода живого міста” — приємний дебют, стилістично написаний незле, хоч і накульгує в динаміці. Частина міського фентезі виконана на п’ятірочку, гумор працює, як треба. Для мене цей текст займає заслужене місце серед іншої симпатичної фантастики про Львів. Починаю підозрювати, що все львівське фентезі автоматично замагічене і присипане цукровою пудрою.