Що читала редакція “Світу Фентезі” взимку 2017–18
Зима — це той період, коли хочеться загорнутися в ковдру, взяти собі чашечку гарячого напою і поринути з головою в фантастичні світи. Тож ми, природно, присвятили так багато часу читанню, скільки могли, враженнями від якого і хочемо з вами поділитися.
Вікторія Токарєва, головна редакторка
Взимку фантастичного читання було відверто обмаль. Зате Новий рік почала з “Права на чари” Террі Пратчетта. Вже читала її раніше, але вирішила посмакувати україномовний варіант. І не дарма: заряд тонкого гумору на рік уперед. Безпосередня Еск — ще та фантазерка, а тема гендерних стереотипів просто золота жила. Чи може жінка стати чарівником? У жодному разі! А от чарівницею, схоже, так. Якщо нікого не питати дозволу, то правила переписують під вас. Єдине, відчувається, що на момент написання роману історія Ґеральта з Рівії ще не встигла обійти світ — інакше на Дискосвіті достеменно з’явився б білоголовий відьмак із двома мечами, існування якого консервативні маги ймовірно ігнорували б. Це чудова історія для першого знайомства з творчістю Пратчетта і без жодних упереджень підійде всім.
Читати огляд на “Скандинавську міфологію” Ніла Ґеймана
Друге відкриття — це “Скандинавська міфологія” Ніла Ґеймана. Письменник вирішив опублікувати власні обробки своєї найулюбленішої міфології. Це історії про молот Тора, про мандрівки Тора й Локі до країни льодяних велетнів, про утворення світу й його кінець — Раґнарок. Цікаво, що навіть у рамках міфу є оповіді з минулого й майбутнього, історії, які ще не відбулися, і ті, свідків яких не лишилося. Якщо ви й не фанат світобачення давніх скандинавів, то ця книжка цілком зацікавить шанувальників фантастичних історій або ж коміксів “Марвел” про Тора (фільмові версії героїв вийшли цілком влучними, до слова).
Наразі ще почала читати “Відунського сокола” Артура Закордонця — українське фентезі про відунів, що могли вселятися в інших істот. Знайомство з героєм пройшло успішно, сподіваюся найближчим часом дочитати його до кінця.
Оксана Пронько, заступниця головної редакторки
Цієї зими я вирішила взяти участь у Yakaboo Bingo Winter 2018 і прочитала 25 книжок за запропонованими пунктами. Це було доволі виснажливо, тому що стартувала я серйозно тільки наприкінці грудня, але доволі весело. Я азартний гравець.
Моя зима почалася з горору-апокаліпсису “Протистояння” Стівена Кінга — куди ж без нього. Півтори томи я прочитала днів за два, а далі… зависла. Не хотіла знати кінець. Тим паче коли автор вбив *спойлер*. Кінець світу настає тоді, як із секретної лабораторії виривається вірус супергрипу, який вбиває майже все населення. Ті ж, хто мав до нього імунітет, розділилися на два табори: “поганців” і “героїв”. Кінг, як завжди, вивертає душі своїх персонажів, а заодно — і читачів. Улюбленою книжкою “Протистояння” не стало — забагато релігійних згадок — та хороший початок читацького року задало.
Якщо говорити про найкраще, то це графічний роман Лі Бермехо “Бетмен: Ноель”. Що може бути краще поєднання Кажаниська і Чарльза Діккенса? Тільки засніжені пейзажі Ґотема з-під руки автора. Прекрасна різдвяна історія, яка розтопить ваші серця. Єдине, з чим я не примирилася, то це риси обличчя Альфреда.
Читати огляд на “Бетмен: Ноель” Лі Бермехо
Продовжила знайомитися зі світом Амбера Роджера Желязни і перегорнула сторінку підциклу про Мерліна. “Козирі долі” у дечому нагадують початок пригод Корвіна, але Мерль пірнає в загадку підготовленим. Порадував і фентезійний суперкомп’ютер, який набув самосвідомості. Отак і лишай ці штучні інтелекти неконтрольованими! Для розрядки планувала почитати ще другу частину “Путівника по Галактиці” Дуґласа Адамса, але помилково вхопила третю. Не вистачає на корінцях циферок, ой як не вистачає. “Життя, Всесвіт та все інше” — це саме те, що вам потрібно, коли улюблений серіал про Дірка Джентлі закінчився. Порятунок Всесвіту вимагає від героїв відпустити здоровий глузд і просто насолоджуватися безмежним хаосом, мандрівними диванами, знудженими роботами-вбивцями та бістроматичним принципом роботи космічного корабля (від слова “бістро”). “Бабай забирай” — найулюбленіше слівце у перекладі.
Несподіванкою став для мене дебютний роман небінарного квіра Джей Вай Ян “The Black Tides of Heaven”. У цьому фентезійному світі з мотивами Далекого Сходу люди народжуються без конкретного гендеру (genderfree) і лише потім, якщо схочуть, приймають рішення, ким їм бути: жінкою чи чоловіком. Головні герої — близнюки Мокоя та Акеха — у дитинстві були нерозлучними, але подорослішавши, ступають на різні шляхи, які втім все одно приводять до їхньої матері — диктаторки могутньої держави Тензорату. Перша частина із серії задає основну атмосферу: тут вам і східні міфологічні створіння, і своєрідна магія-енергія, і революція в механіці, і повстання. Та, звісно ж, гендерна проблематика. Найскладніше було звикнути до того, що той, хто не визначився із гендером, позначається займенником “вони” (they). Я тільки можу уявити те собі пекло, в яке потрапить перекладач, якщо візьметься за цю книжку.
Поповнила свою “поличку” прочитаного стімпанку двома книжками. Перш за все, дочитала болівудську підліткову трилогію Сюзан Кай Квін “Королівський рід Дхарії”. “Друга донька” і “Перша донька” продовжують розповідати про відчайдушну принцесу Анірі, яка тікає з політичного весілля з принцом Ешом, до якого в неї виникли романтичні почуття, щоб розслідувати плани самірців щодо війни та врятувати сестру. Чи справді вони збираються напасти і мають вже цілий флот повітряних кораблів? Можливо, до “Принцеси-нареченої” не дотягує, але це гарна пригодницька серія з витриманою матчастиною, приємною любовною лінією та навіть мотивацією нападника у війні. А ще авторка за фахом спеціалізується на ракетобудуванні.
Друга паропанківська книжка — Шері Пріст “Кісткотряс” (Boneshaker). Альтернативна історія Сіетлу, громадянська війна, золота лихоманка… Учений конструює на замовлення машину, щоб пробиватися через лід і землю до цінних ресурсів, але натомість використовує її заради пограбування банків. Прориті ним тунелі спричиняють випар отруйного газу — і місто зачиняють за щільною стіною. 16 років потому хлопчина Зік проникає у місто, щоб дізнатися правду про свого батька, а його мати, Браяр, невдовзі йде за ним, щоб витягти шибеника з халепи. У цій історії є і зомбаки, і повітряні пірати й контрабандисти, і наркотики, і божевільні вчені, і чудернацькі механізми. Хоча в цілому картинка дещо сумбурна, але атмосфера виживання в ізольованому середовищі авторці вдалася. Принаймні переживаєш за героїв, щоб їм вистачило очисних фільтрів у захисній масці.
І коли вже зайшла мова про наукову фантастику, то тут теж згадаю дві книженції. “Брама” Фредеріка Пола була для мене депресивною, та й не мій це типаж героя, зізнаюся, але психологічний роман вийшов на ура. Як завжди, для мене спрацювали прийоми вставних історій: витяги з результатів польотів, договору проспектора чи розмов із професорами. “Темна матерія” Блейка Крауча виявилася такою, як і обіцяли, — захопливим чтивом, але розчарувала фантскладовою. Коли головний герой згадував у діалозі дилему в’язня, у мене виникло відчуття, що автор просто хизується. Але якими б мертвими не були коти Шрьодінгера, роман тим не менш вдався гарним.
І про українських авторів. Зацінила альманах “Питання людяності” за результатами останніх конкурсів “Зоряної фортеці”. Добірка оповідань вийшла досить різноманітна, найбільше сподобалася “Мова Вавілону” Світлани Тараторіної. Сподіваюся, альманахи в об’єднанні будуть виходити часто!
Інна Ковалишена, оглядач
Моє зимове читання, на жаль, було доволі скупим.
Перш за все, варто згадати “Скляний меч” Вікторії Авеярд, що трохи розвіяв важкі думки, пов’язані з першою частиною трилогії. Хоч до кінця й не прогнав.
Потім — “Правду” Пратчетта, геніальну і чудово перекладену книгу про те, якою і навіщо має бути журналістика Анк-Морпорку й не тільки, і про важкий, але дієвий спосіб робити золото зі свинцю. А ще там є абзац, де треба сміятися на слові “лопата”.
“Ті, що не мають коріння” Наомі Новік. Дивна книга. Дуже добре і водночас погано зроблена. Книга з оригінальним, але погано опрацьованим світом. Книжка, в центрі якої дві дуже яскраві героїні, їхня дружба та пошуки себе. І їм Наомі Новік виділила найбільше часу та сил, забравши цей час у світу, у страшної Пущі, в історії і навіть в людей рідної долини подруг-героїнь, яких теж прописала доволі схематично. Можливо, це така авторська манера, а може, така ідея саме цієї книги? Не знаю, однак для мене, любительки читати про світи, тут виявилося замало світу.
“Тінь на порозі” Нати Гриценко проблему зі світом вирішила дуже елегантно — розповіла про наш з вами світ і про майже звичайних героїв. Зазвичай я не люблю міське фентезі, однак ця історія стала винятком. Напевне, через те, що шаманські ініціації я дуже люблю, а це книга про шлях шамана до пізнання себе у великому місті, де ніхто не може йому допомогти та пояснити.
Читати огляд на “Тінь на порозі” Нати Гриценко
“Шлях воїна”, перша книга циклу “Коли жінки були воїнами” Кетрін Вілсон. Я збрешу, якщо скажу, що дочитала цю книгу. Я от-от доберуся до позначки у дві третини, тому що швидко читати англійською, на жаль, понад мої сили. Але ця книга варта того, щоб згадати про неї. Історія архаїчного фентезійного світу, пронизана легендами. Тут якраз мені світу досипали вдосталь — і світ виявився неабияким. Як видно з назви, це історія світу, в якому жінки зі знатних родин служать у війську Леді, захищаючись від нападів кочівників та сусідів. Епоха трохи схожа на ранню залізну добу, але й місцями нагадує пізню Бронзу.
Анатолій Пітик і Катерина Грицайчук, перекладачі, кореспонденти «Світу Фентезі»
Цієї зими майже вся прочитана нами свіженька фантастика конвертувалася в повномасштабні огляди, тому підібрати літературу для цієї рубрики виявилося непростим завданням. Разом з тим, вдалося виокремити два видання: «Гаррі Поттер і прокляте дитя» Дж. Ролінґ, Дж. Торна і Дж. Тіффані (рука не піднімається віднести до новинок книжку дворічної давнини) і «Людина-павук» (амбітний, але поки надто короткий для повного метру проект).
Джоан Ролінґ, Джек Торн і Джон Тіффані «Гаррі Поттер і прокляте дитя» . Коли перегортаєш останню сторінку гарної історії, страшенно кортить дізнатися, що було далі. Особливо це стосується таких масштабних і важливих для цілого покоління книжок, як цикл про Гаррі Поттера. П’єса 2016 року — нагода ще раз повернутися в улюблений з дитинства світ. У центрі сюжету — одвічна проблема батьків і дітей, дружби попри все та відповідальності за минулі вчинки. Дорослі Рон, Гаррі та Герміона відступають на другий план, а Альбус (син Г. Поттера) і його найкращий друг Скорпій (син — фансервіс у дії — Д. Малфоя) вирушають у минуле, щоб врятувати Седріка Діґорі. Сюжет п’єси активно й справедливо критикують за банальність і недолугість мандрівок у часі, руйнування основного канону, заїждженого Deus ex machina (до цього прийому вдаються аж двічі) і відсутність цікавих пригод. Проблема в тому, що читачі як клас в принципі не здатні оцінити красу п’єси, і справа тут не в мові – видавництво «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», як завжди, на висоті. Диск із записом вистави суттєво покращив би сприйняття історії, адже це не «Гамлет» чи «Озирнись у гніві», а «Cirque du Soleil». «Сюжет» тут існує для зв’язування низки феєричних акробатичних номерів та візуальних трюків. Не настільки цікаво, хто там те прокляте дитя, а ось побачити, як літають на мітлах у театрі — справді хотілося б.
Людина павук. «Водонепроникний». Ось уже з рік українські фанати «DC» мають змогу кпинити з любителів «МARVEL». Зрештою, у них з’явилися і «Рік Перший», і «Вбивчий жарт», і «Ліга справедливості», а от табір суперників «Месників» бачив хіба що на кіноекранах. Та часи змінюються — і ось сюрприз: видавництво «Fireclaw» відкриває всесвіт «МARVEL» українською, а починає воно з пригод Павучка. Цілком передбачуваний і зрозумілий вибір: Людина-Павук — певно, найпопулярніший з марвелівських героїв. Він здійснив революцію в жанрі: Пітер Паркер, з усіма своїми юнацькими проблемами, значно ближчий до аудиторії, ніж архіправильний Кларк Кент чи архібагатий Брюс Вейн. Однак, українські читачі знайомитимуться з трохи інакшим супергероєм. У сюжетній арці 2015 року від Дена Слотта й Джузеппе Камунколі Пітер Паркер — мільярдер і власник корпорації «Parker Industries». Як молодий фоторепортер перетворився на генія та філантропа — окрема історія. Зрозуміло, що видавець прагне випускати свіжі комікси, а ориджин — і так всім відомий, та золота класика ще нікому не шкодила. Звісно, видання — не без недоліків (перекладу часом бракує редактури, а питання, куди подівся перший випуск сюжетної арки, досі лишається без відповіді), однак не може не імпонувати ініціатива робити щомісячні дешеві комікси, які будуть по кишені навіть пересічному школяру. Динамічні, яскраві візуальні рішення доповнюються захопливою пригодницькою історією, тож чекатимемо на продовження. Першому випуску вдається найголовніше — заінтригувати.
Інші зимові огляди Катерини та Анатолія:
