Террі Пратчетта видадуть українською

Слідом за Колфером і Сапковським українські видавці взялись за британських класиків фентезі. Надзвичайно радісну новину повідомив наш спеціальний кореспондент із майбутнього (його ім’я зі зрозумілих просторово-часових причин ми не можемо розголошувати). У 2019 році готується до публікації вже восьмий том “Плаского світу”, роман “Варта! Варта!”. Це перший роман із циклу про нічну варту міста Анк-Морпорк, найвеличнішого і найбруднішого міста на світі. Нам вдалося отримати навіть початок роману, над яким перекладач (Ми Не Можемо Його Називати) якраз почав роботу.

В уривку читач знайомиться із головним героєм циклу — Семюелем Ваймсом, капітаном міської Нічної варти. На початку роману він лежить горілиць у стічній канаві, повержений туди алкоголем. Також ми дізнаємося про Місце, Куди Пішли Дракони й зазирнемо до нічної Бібліотеки Невидимого Університету, найпрестижнішого вищого магічного навчального закладу. Звідти й усе починається – хтось прокрався в книжковий лабіринт за небезпечними знаннями. Хто то був і що з того вийшло читайте в романі “Варта! Варта!” вже в не надто далекому майбутньому.

ВАРТА! ВАРТА!

Террі Пратчетт

Присвята

Їх кличуть Палацовою Вартою, Міською Вартою або Патрульними. Якою б не була їхня назва, їх призначення в будь-якій роботі героїчного фентезі ідентичне: це, в районі розділу третього (або на десятій хвилині фільму) увірватися до кімнати, один за одним атакувати героя і бути поверженими. Ніхто ніколи не питав їх, чи хочуть вони того.

Ця книга присвячується саме таким гарним хлопцям.

А також Майку Гаррісону, Мері Джентл, Нілу Ґейману та всім іншим, хто допомагав та сміявся з ідеї Б-простору; шкода, ми так і не використали Обкладинку Шредінґера…

 

***

Ось куди пішли дракони.

Вони лежать…

Не мертві, не сплячі. Не в очікуванні, тому що очікування має на увазі надію. Можливо влучне тут слово… у сплячці.

І хоча простір, що вони зайняли, не є нормальним простором, проте впаковані вони щільно. Кожен кубічний дюйм займав кіготь, пазур, кінчик хвоста, що складало враження якогось мальованого фокусу і ваші очиці зрештою розрізняють простір між двома драконами, по факту, як ще одного дракона.

Вони могли б нагадати вам банку сардин, якби ви думали, що сардини величезні й вкриті лускою, горді та зарозумілі.

І, ймовірно, в якомусь плані існувала відкривачка.

 

Геть в іншому просторі був ранній ранок в Анк-Монпорку, найстарішому, найвеличнішому та найбруднішому з міст. Тонка мряка моросилася з сірого неба і вкраплювалася в річковий туман, що закутував вулиці. Різні види щурів нишпорили у своїх нічних справах. Під вогким покровом ночі вбивці вбивали, крадії крали, потаскухи потаскалися. І так далі.

П’яний Капітан Ваймс із Нічної Варти повільно хитався вниз вулицею, обережно звалився в канаву під Поліцейською Дільницею і розлігся там, а над його головою чудернацькі літери зі світла шипіли у вогкому повітрі й змінювали колір…

Це місто було, бул’о… як там його… Штукенція. Жінка. Ось що воно. Жінка. Ревуча, древня, багатовікова. Морочить тобі голову, затягує, дозволяє закохатися, у неї, а потім як зацідить в…в… цейво… Цей, у роті. Язик. Губи. В зуби. Ось що, вона, робить. Вона така…цей, ти знаєш, собача леді. Щеня. Самка. Сука. І коли ти ненавидиш її, навіть коли вже думаєш, що викинув її з, цього… із тебе, твого, як його там… байдуже, тоді вона відкриває для тебе своє величезне загниваюче серце, вибиваючи тебе із рів, рів, рівно, …цей… Ваги. Так. Оссьвоно. Ніколи не знаєш, не знаєш, що на тебе чекає. Де лежиш. Єдине, що ти знаєш напевно, ти не можеш їй дозволити піти. Тому що, тому що вона твоя, вона все, що ти маєш, навіть у цій канаві…

 

Вогка темрява приховувала поважні будівлі Невидимого Університету, найпрестижнішого вищого навчального закладу чаклунства. Єдиним вогником світла був слабкий октариновий відблиск у крихітних вікнах нової будівлі інституту Магії Високих Енергій, де титани думки випробовували саму тканину Всесвіту, подобалося це йому чи ні.

І світилося, звісно ж, у Бібліотеці.

Бібліотека була найбільшим зібранням магічних текстів в усьому мультивсесвіті. Книжкові полиці прогиналися під вагою тисяч томів окультних знань.

Стверджувалося, що оскільки така величезна кількість магії могла суттєво викривлювати навколишній мирський світ, Бібліотека не дотримувалася нормальних законів простору й часу. Подейкували, що вона тягнеться у вічність. Казали, що можна декілька днів блукати між віддаленими полицями, що десь там, шукаючи матеріал, загубилося плем’я студентів, що десь у забутих альковах зачаїлися дивні істоти, на яких полювали навіть ще більш дивні тварюки.

Мудрі студенти, шукаючи матеріал у віддалених томах, турбувалися залишити на полицях відмітки крейдою як тільки заходили глибше в затхлу темряву, і казали друзям вирушати на їх пошуки, якщо вони не повернуться до вечері.

І, оскільки магія лише умовно обмежувалася палітурками, Бібліотечні книги самі по собі були більш ніж подрібненою деревиною й папером.

Неприручена магія потріскувала на корінцях книг, але не завдавала жодної шкоди, бо заземлялася спеціальними мідними коліями, прицвяхованими до кожної полички. Ледь помітні візерунки блакитного полум’я повзли книжковими стелажами і линув звук, паперовий шепіт, ніби від колонії шпаків на гіллі, які злетілися ночувати. У мовчанні ночі між собою гомоніли книги.

Також вчувалося чиєсь хропіння.

Мерехтіння з полиць не стільки розганяло, скільки підкреслювало темряву, але за фіолетовими відблисками уважний спостерігач міг навіть розрізнити древній та побитий життям стіл, що стояв прямо під центральним куполом.

Хропіння лунало з-під нього, де шмат обірваної ковдри ледь вкривав щось схоже на купу мішків із піском, що насправді було дорослим самцем орангутанга.

Це був Бібліотекар.

У ті часи небагато людей могли зазначити факт, що той був мавпою. Перевтілення відбулося внаслідок магічного інциденту, що завжди можливо коли так багато потужних книжок зібрані разом, вважалося, що він ще легко відбувся. Зрештою, по суті він зберіг ту ж форму тіла. І йому дозволили залишитися на роботі, в якій він був досить вправний, хоча й «дозволили» не найвдаліше слово. Те, як він закопилював губу, вискаливши неймовірно жовті зуби, жовтіші за будь-які, що бачила Університетська рада до того, послугувало найвагомішим аргументом і більше питання про посаду Бібліотекара не порушувалося.

Та тишу розітнув ще інший звук, чужий звук прочинених дверей. М’які кроки перетнули кімнату й розчинилися за скупченням полиць. Книжки обурено зашаруділи і деякі громіздкі ґримуари загриміли своїми ланцюгами.

Заколисаний дощовим шепотом, Бібліотекар продовжував спати.

В обіймах стічної канави, за пів милі звідти, Капітан Ваймс із Нічної Варти роззявив рот і почав співати.

 

Читайте також:

Террі Пратчетт: життя без дурнів

Марк Сімонетті. Дискосвіт

Поезії фантастів: Толкін, Лавкрафт, Бредбері та Олді