«Мор»: Зачинене місто, мов острів прокази

Львівський графічний дизайнер Андрій Данкович — далеко не новачок на ринку коміксів. Він прославився як автор науково-фантастичних мальованих історій, а саме збірки «Саркофаг», куди увійшли  «Сон», «Саркофаг» і «Світ 912», та графічного роману «Війна Богів». Більше того, автор переклав «Саркофаг» на англійську мову та возив його в 2017 році в Сан-Дієґо на Комік-Кон. Нове творіння митця, графічна новела «Мор», привернуло увагу громадськості ще на стадії анонсів. Автор відійшов від звичних тем і настроїв, щоб поринути в моторошний містичний світ європейського середньовіччя.

Події горор-новели, для якої А. Данкович поєднав у собі іпостасі сценариста, контурника, художника й колориста, розгортаються у 13 столітті. Лицар-хрестоносець Тівадар після довгих років поневірянь повертається в рідну Угорщину, однак на шляху йому трапилося зачароване містечко, з якого немає рятунку. Похмурі, темні справи там кояться: раз у раз з’являються пекельні потвори, що забирають  мешканців — одного за одним. Тівадар з купкою нещасливців прагне вирвати корінь зла і врятувати людей.

Данкович Андрій. Мор. — Львів: UA Comics, 2018. – 84 с.

Андрій Данкович обрав класичну сюжетну схему: велике зло і маленьке містечко, з нещастями якого читач знайомиться через призму сприйняття персонажа-зайди. Потойбічне зло блякне на тлі релігійного фанатизму та жорстокості містян. З пекельними почварами і їхньою кровожерливістю все зрозуміло: Мінотавр не винен — він просто хоче їсти. А от з людьми цікавіше. Тихі, сумирні овечки… Як же легко вони готові віддати Злу навіть власних рідних  в надії виторгувати ще трохи життя для себе! Філіал пекла, що відкрився в злощасному містечку,  виявив усе найгірше в людях. Вони не хочуть боротися й ніколи не намагаються чинити опір. Зрештою, саме вони накликали це прокляття — і самі ж його в усіх сенсах підгодовують.

Комікс викликає асоціації з класичними моторошними казками. Приємно відзначити, що обрані автором час та місце дії не є просто формальним сетингом. Похмурі  середньовічні пейзажі з одного боку допомагають читачеві глибше зрозуміти основний конфлікт історії, а з іншого — виступають у ролі культурних метафор. Кількох побіжних згадок вистачає для створення панорами епохи. Сприяє цьому й низка приміток, які чітко вписують митарства Тівадара в історичний контекст, адже повертається він з доволі конкретного хрестового походу — П’ятого — під проводом угорського короля Андраша ІІ. Поглиблює проблематику і ненавмисний паралелізм з фільмом Інґмара Берґмана 1957 року «Сьома печатка». Головний герой стрічки — також розчарований лицар-хрестоносець, тільки якщо Берґман вдається до меланхолійно-споглядального способу оповіді, Андрій Данкович пропонує трохи екшену. У своїх мандрах Антоній Берґмана та Тівадар українського художника зустрічають одне й те саме — фанатичних, озлоблених людей. І страх… дуже багато страху.

На презентації графічної новели у Києві автор зазначав, що середньовічний антураж виступає приводом для розмови про актуальні проблеми. Комікс виграє за рахунок низки вкладених підтекстів, що дозволяють провести паралелі з сучасністю. Читача лякатимуть не тільки готична атмосфера чи пекельні почвари, що харчуються трупами. Він жахнеться також, упізнавши в героях коміксу своїх знайомих чи сусідів. Підняті автором питання універсальні і зрозумілі що в Америці, що в Китаї, але для України вони звучать особливо гостро. Йдеться про комфортність зла і «стабільність» будь-якого тоталітарного режиму. Чим відрізняються донбаські пенсіонери, що лягали в 2014 році під танки, не пускаючи українських військових в зону бойових дій, від персонажів Данковича, які прагнуть бути на короткій нозі з новими «босами»? Навіть коли у таких типів з’являється реальна можливість перемогти, їм різко стає «страшно що-небудь змінювати». Порядок є, віра в завтрашній день — є, нащо тоді ставати до зброї?  Адже перемога означатиме невідомість, а вона декого лякає навіть більше, ніж смерть.

«Мор» має збільшений формат — А3, бо художник орієнтувався на європейську традицію bande dessinéе, стилізуючи свою роботу під середньовічний рукопис (про що і свідчать шрифтові рішення). Комікс намальовано в новій для А. Данковича техніці. На зміну яскравій картинці «Саркофага» прийшли сірі, похмурі образи. Барви підібрано дуже гармонійно — їхня холодність і  понурість посилюють атмосферу моторошної безнадії. Раніше А. Данкович працював здебільшого з кольоровими олівцями,  однак для горору вирішив скористатися комп’ютерними програмами, промальовуючи олівцем тільки контури. Можливо, це пов’язано з експериментальним характером техніки, однак візуальна складова коміксу часто видається надміру  мінімалістичною (небо лишається незмінним практично на всіх сторінках, а обличчя — часом відверто схематичні). Передній план розроблено досить детально, але задній зазвичай несе значно менше символічного та естетичного навантаження. Розкадрування — прямолінійне, а всі фрейми — прямокутні. Найкраще автор промальовує квазі-орнаментальні мотиви, що й демонструє надзвичайно ефектна обкладинка, сцени з лиховісними деревами та спалення церкви. Дуже якісними виглядають і пекельні потвори, де А. Данкович вдається до штрихування.

Наприкінці видання, вже по завершенню історії Тівадара, на читача чекає сюрприз — 7 додаткових ілюстрацій на сторінку кожна. В них не лишилося й крихти мінімалізму — тільки естетичний, гармонійний морок.  Поліграфічна якість комікса доволі висока: гарний друк на приємному папері.

Можливо, «Мор» і не здатен по-справжньому налякати досвідченого читача горору, однак він точно заінтригує в’язкою готичною атмосферою, незвичною концепцією та цікавою морально-етичною дилемою. Графічна новела лишає по собі чимало запитань, тож зостається чекати на нові пригоди у світі «Мору» — й заводити для А. Данковича спеціальну поличку (так просто видання формату А3 не прилаштуєш 🙂 )

Катерина ГРИЦАЙЧУК і Анатолій ПІТИК
Фото: Оксана Пронько

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *