Що читала редакція навесні 2018

Які книжки потрапили в наші тенета навесні? Ми смакували новинки фантастики і вперше видану українською безсмертну класику, перечитували улюблені романи та потрапили під буревій коміксового буму. Ви також можете переглянути pdf-версію статті в новому випуску “Світ Фентезі”.

Оксана Пронько, заступниця головної редакторки

Моя весна почалася з кількох грубеньких книжок. Перш за все, це “Гіперіон” та “Падіння Гіперіона” Дена Сіммонса — наймозковибуховіша фантастика, яка мені траплялася за останній час. Я відчувала себе приблизно так, як на початку читання “Темної вежі” Стівена Кінга: спершу ти продираєшся крізь великі абзаци, намагаєшся зрозуміти, що тут в біса відбувається і хто всі ці люди, а потім просто не можеш відірватися. Конфлікт закручується навколо планети Гіперіон, за яку розгорається битва між космічним об’єднанням-державою Гегемонією та загарбниками Вигнанцями. Третьою силою виступає ТехноКорд — спільнота штучних інтелектів. Шестеро пілігримів вирушають на прощу до Ктиря, Князя болю, дивного й безжального створіння, яке мешкає на Гіперіоні. Як це все пов’язано із пошуками бога та поетом Джоном Кітсом, навіть не питайте. Але будьте готові вловлювати алюзії, знаходити цитати та перетравлювати численні відсилки до філософії, теології та іншої наукової фантастики.

Друга досить велика книжка — це “Танок драконів” Джорджа Мартіна, п’ята і остання частина з виданих у серії “Пісня льоду та полум’я”. Я вже вдруге її читаю, цього разу українською, але враження майже не змінилися. Автор детально виписує образи Данерис та Джона Сноу, а точніше, їхні вагання та спроби вберегти крихкий мир серед тієї політичної каші, яку горщик ніяк не перестане варити. У кінці історія, як завжди, обривається на найцікавішому.
Допрацюйте нарешті “Вітри зими”, пане Мартіне!

Взялася перечитати Поттеріану. Знайшла прекрасну британську начитку Стівена Фрая і слухала її на роботі. Що я хотіла дізнатися, то це хто насправді мене вибішує: Гаррі Поттер чи його втілення Деніелом Редкліффом починаючи з третього фільму. Таки кіношники не винні. Якщо перші частини дитячі і наївність хлопчика ще можна зрозуміти, то в останніх книжках іде повне ігнорування здорового глузду попри численні зауваги з боку його друзів і наставників. Це говорить про те, що sheer dumb luck — це саме та сила, що і витягує протагоніста з усіх негараздів. Про зображення слизеринців як втілення самого зла та нехтування даром парселмови я взагалі мовчу. “Гаррі Поттер” — серія, яка заворожує тебе світом, але часто не влаштовує сюжетно. Звідси і стільки фанфіків за фендомом. З усього циклу мені найбільше сподобалися “В’язень Азкабану” та “Орден Фенікса”: вони найкраще побудовані та виписані в характерах, а також з непростими проблемами (окрім боротьби з лихими чаклунами). Змінила свого улюбленого персонажа з Герміони на Невіла. Він не так багато зустрічається, як хотілося б, але ріст хлопця із книжки в книжку очевидний.

Із коміксів встигла прочитати новинку Ігоря Лободи та Річа Бернатовича “Blessed sons. Розділ 1: Обряд посвяти”. Дія відбувається в закритій хлопчачій школі з релігійним напрямом, яку хтось чомусь спалить, але розгадку ми дізнаємося лише в останньому випуску. За мальовкою схоже на яой (постійний рум’янець та фансервіс), але на ділі це радше “Блакитний екзорцист”. Так, тут теж буде син Сатани. Мене вже заінтригував сюжет і персонаж Шая, який явно не такий тихий відмінник, яким він хоче здаватися.

“Смарагдова книга” Керстін Ґір, заключна частина трилогії “Timeless”, не розчарувала, але й не приголомшила. Головна героїня третину книжки ридає через розбите серце, потім бере себе в руки, обводить круг пальця Вартових і графа Сен-Жермена та зрештою виявляє, що все не так погано було в її романтичному та сімейному життях. У цілому, як для підліткової цільової аудиторії, на яку орієнтована серія, книжка підходить чудово. Читається легко, динамічно і здебільшого без фейспалмів.

Спецвидання до першого циклу “Котів-вояків” Ерін Гантер, “Шлях Вогнезора”, вийшло трохи затягнутим, але непоганим ідейно. Вогнезір бачить дивні сни про п’ятий клан, який вигнали з лісу, коли його стали вирубувати Двоноги. Коти помандрували у пошуках нового дому, але зрештою розпорошилися та перетворилися або на кицюнь, або на одинаків. Вогнезір вирушає у непросту подорож, щоб відновити втрачений клан та навчити його жити за правильником. Головна інтрига, звісно, полягала в тому, хто очолить новостворений клан і чи зможуть коти, які раніше жили самі по собі, осягнути потребу в сильній спільноті.

Анатолій Пітик і Катерина Грицайчук, перекладачі, кореспонденти “Світу Фентезі”

Коміксовий бум українського книжкового ринку останніх років продемонстрував цікаву особливість: попри десятки найменувань, які шалено різняться між собою за тематикою та спрямуванням і, здавалося б, могли задовольнити найвибагливіших читачів — ніша дитячих коміксів залишається майже порожньою. Тому поява нової серії від «Fireclaw Ukraine» «Пригоди Драгонеро» приємно відтіняє похмуру громаду дорослих графічних романів яскравим драйвом дитячих коміксів.

Наразі серія складається із двох випусків зменшеного формату, які об’єднані спільною назвою — «Трійко юних героїв». Ян Аранілл, Мірва Аранілл та огр Ґмор — команда молодих героїв, яким зовсім не сидиться вдома, тому вони роблять те, що у фентезійному краї робити найлегше, — рятують світ від злих підступів лихого чарівника.

Перша частина історії відверто бідна на пригоди, бо в межах перших 32 сторінок сценаристу потрібно пояснити основні риси та мотивацію персонажів. Ян — хлопчак, який мріє перевершити  подвиги своїх славетних предків-драконоборців. Його сестра Мірва — маленький геній, що залюблена у різноманітні механізми і постійно щось майструє. А огр Ґмор… ну, він просто огр — великий добродушний дужак. Можливо, у подальших пригодах його складна особистість розкриється детальніше, проте наразі він не виходить за рамки типового комік-реліфа.

Продовження ж виправляє слабкі місця прологу, кидаючи героїв у вир пригод. Непосидюча трійця потрапляє у паралельні світи, шукає магічну книгу і вперше стикається лицем до лиця зі страшним Ляльководом. Творцям вдається, окрім усього, детальніше розкрити світ: перед читачами постає класичне техно-фентезі, де чарівники, покладаються не лише на магічні заклинання, а й на хитромудру машинерію. А посіпаками лиходія виступають роботи.

Загалом видання справляє позитивне враження. Яскравий малюнок точно приверне увагу читачів, а історія зможе їх захопити. Разом з тим, варто чітко пам’ятати, що комікс призначений винятково для юної аудиторії. Це проявляється як у простоті оповіді, так і у «запозиченнях», які аж надто ріжуть око, якщо ваше знайомство з жанром фентезі не почалося саме з цього коміксу. Звісно, сцена перевдягання у костюми роботів, щоб злитися з натовпом ворогів, навряд чи була омажем ідентичним подіям «Повернення Короля» Толкіна.  Але те, що загальна концепція подорожей у паралельні світи і навіть зовнішній вигляд порталів повністю скопійовано з «Зоряної Брами», помітно.

На завершення хочеться подякувати «Fireclaw Ukraine» за готовність не тільки робити комікси для дітей, а й знайомити їх із європейськими мальованими історіями («Пригоди Драгонеро» створювалися в італійському видавництві «Sergio Bonelli Editore»). А самим «Пригодам» хочеться побажати менше спиратися на плечі титанів, активніше набирати обертів і завойовувати собі нових шанувальників. Воно того варте 🙂

Продовжуючи тему європейської фантастики, хочеться згадати всесвітньо відомого автора, який несправедливо лишається поза увагою українських видавців. Йдеться про бельгійського франкомовного письменника Жана Рея. Народившись у маленькій країні низин і туманів, він став одним із найвидатніших літераторів «школи дивного», яка сформувалася під впливом символізму. Автор прославився низкою збірок фантастичних новел, одна з яких, «Відьомська карусель» (Le Carrousel des maléfices), і трапилася нам цієї весни.
Збірка, вперше опублікована у 1964 році, складається з 19 різноманітних історій: про чорта, що відійшов від справ і повернувся в костюмі працівника служби газу; про чоловіка, який убив компаньйона, бо його тінь скидалася на павука; про англійку, яка колекціонувала двійників відомих людей… Короткі новели, химерні, жорстокі й сповнені чорного гумору, викривлюють тканину реальності, завмираючи десь між фантастикою і божевіллям.
Проза Жана Рея — темна, онірична, трохи навіть барокова. У його творчості любов до фольклорних мотивів і класичних моторошних сюжетів переплітається з лавкрафтіанським інтересом до чужинних вимірів. Іронічні й моторошні історії бельгійського письменника точно припадуть до смаку шанувальникам містичних оповідок, яких уже трохи стомила навала американської літератури.

Інна Ковалишена, оглядачка

Після неймовірно гарного ретелінгу історії Шахерезади у книзі “Тисяча ночей” письменниця Емілі Джонстон створила продовження — ретелінг “Сплячої красуні” в тій же атмосфері арабських казок. Роман “Веретено” вийшов настільки поганим, що я зрозуміла, чому кілька місяців відкладала прочитання. Передчувала, певно. Джонстон перевантажила історію, зробила прокляття надто складним і малозрозумілим. Світ, такий чарівно-міфологічний у першій книзі, цього разу став більш реальним і через це там ніби вже не діяли міфологічні закони, а реальні, натомість, до пуття не прописали. Сумно, дуже сумно. І фінал — чи не єдина світла пляма в цій історії.

До списку невдалих ретелінгів можна додати ще “Сто тисяч королівств” Нори Джесімін, якщо розглядати його як ретелінг “Красуні та чудовиська”. Ця книга отримала Локус за кращий дебют, тож щодо невдалості я, звісно, погарячкувала. У книзі неймовірно гарно виписано світ, та й сам світ оригінальний, яскравий і самобутній. А от мешканці цього світу — люди і боги — на його фоні виглядають блідо. А їх мотиви — притягненими за вуха. Але продовження цієї книги я почитаю, хоча б тому, що світ справді на диво яскравий і захоплюючий, хоч і видно було його переважно з вікон замку зі скромною назвою “Небо”.

Робін Лафевер — переможиця дитячого відділу міфопоетичної премії. Як тут не зацікавитися її романом «Жорстоке милосердя»? Хороше історичне фентезі, хоч і чесна підліткова книга.
Це історія про боротьбу Бретані з Францією і як ви можете судити з теперішньої карти Франції, ця боротьба завершилась поразкою. І від того героям починаєш співчувати ще більше, дивлячись на їх відчайдушну, безнадійну боротьбу. З фентезі там, звісно, старі бретонські божества, що прикинулися християнськими святими і цілий жіночий монастир дочок бога смерті.

Хоча й «Серафіну» Рейчел Хартман завзято рекомендував до читання Крістофер Паоліні (автор «Ерагона»), я набрела на неї іншими, значно заплутанішими шляхами. І не пожалкувала — книжка мені дуже сподобалася. Здавалося, б що нового можна вигадати про драконів (особливо після Суенвіка)? Але Рейчел Хартман вдалося якщо й не вигадати щось унікально нове про крилатих гігантів, то глянути на них під новим кутом і розповісти нову цікаву історію в неї цілком вийшло. Одного разу люди й дракони вирішили покласти край безкінечній війні. Після перемир’я вогнедишні отримали право жити в містечках Горедди в людській подобі, хоча й звичайні мешканці їх і далі недолюблювали. Серафіна — талановита музика, але за походженням напівкровка. Шістнадцятирічна дівчина змушена приховувати від усіх таємницю свого народження. Після раптової смерті принца Руфуса дівчині доводиться влізти в палацеві інтриги й спробувати розгадати змову проти королівства.

Вікторія Токарєва, головна редакторка

Навесні мені пощастило ознайомитися з досить цікавими історіями від українських авторів. Аж не хочеться читати щось з укрфантастики далі, аби не зіпсувати післясмак. Антиутопія «Нова Людина» Наталки Ліщинської зацікавила сюжетом. Завдяки досягненням науки стало можливим завести «генетично модифіковану» дитину, геника: обрати їй зовнішність, рівень IQ, особисті якості. Новий вид людей випереджає звичайних по всіх параметрах. Зрештою, вони вирішують, що природні люди — діпри, — глуха гілка розвитку, і знищують їх штучною пандемією грипу. Геники переслідують вцілілих діпрів з імунітетом, а всіх знайдених дітей виховують у спецтаборах як рабів. Історія розгортається навколо підполковника Мончина, який врятував з десяток дітей і намагається вижити далі. Загалом, роман справив позитивне враження (особливо сподобались описи житія трудової колонії на Марсі). Тут немає однакових героїв, взаємодія персонажів чудово прописана. «Нова людина» дуже динамічна, прочитала книжку за два дні. Що затяжно — довгі біографії-рефлексії героїв, вставлені в розпал ворожої стрілянини. Якщо спершу роман скидається на цілком науково-фантастичний, то прийом Deus ex machina ламає це на корені. Однак серед української фантастики це досить непогана антиутопія, цілком варта уваги.

“Питання людяності”, альманах від “Зоряної Фортеці” . Чудова збірка, давно не читала хорошої підбірки українських фантастичних оповідань. Історії різні за жанром та обсягом, вибрані серед конкурсних робіт за весь минулий рік. Можливо, невеликий об’єм змусив укладачів відмовитися від якихось робіт, але це позитивно вплинуло на якість збірки загалом. Дуже вдало відкриває альманах оповідання “Тричі Арі” Наталки Матолінець, добре гумористичне фентезі про магів-самоучок. У їхньому світі всі нормальні люди їздять на роботу автобусом і користуються телефоном, магія це щось архаїчне та немодне, і краще про неї в пристойній компанії не говорити. Та хіба щось зупинить здібну братію? Серед інших оповідань також сподобався невеликий зомбі-горор “Немертва” Дениса Драганова, потужна й гнітюча історія, з холодом до кісточок. Серед здібних дітей у тюрмах-гімназіях обирають найкращих, аби в дусі філософії канібалізму пересадити у ходячих мерців їхні найцінніші органи. Дуже містичним і загадковим (і нерозгаданим) залишилося оповідання “Демони” Макса Гаха (про ментів-чортів, ментів-Харонів, наркошів-воїнів?). Доволі складним, але якісно інакшим виявилося оповідання Світлани Тараторіної “Мова Вавилону” про магію слів (дехто вже охрестив цю окрасу збірки “філологічною фантастикою”, і, закладаюся, причетним до мовознавства воно має сподобатися). Загалом “Питання людяності” стало першою прочитаною збіркою за довгий час, і я цілком задоволена. Тут знайдуться оповідання на кожен смак. А вже до Форуму Видавців обіцяють наступний альманах!

Теж збірочка оповідань, “Веселі й не зовсім фантастичні оповідання” Олега Ростковича. Кумедні історії, написані в дусі традиційного українського гумору для шанувальників журналу “Перець” та пародій. Тут є пенсіонер Дзянь Лі Пилипчук, який дуже не хоче міняти свого старенького секс-робота Галю, хоча вона вже барахлить. Є роботи-господарки, які обмежують споживання пива “Чернігівське” своїми хазяїнами і дивляться серіали. Є Стівджобсія, студенти-практиканти після дев’ятого (хвала, це фантастика) курсу і так далі. Серед відверто іронічних історій трапляються й досить серйозні, наприклад, про самооцінку щодо потрапляння в рай у момент катастрофи.
Автор часто бере участь у різноманітних конкурсах оповідань, тож якщо ви слідкуєте за літпроцесом, то можливо вже знайомі із його творчістю. Збірочка стане непоганою розрадою, якщо ви цінитель байок. Єдине, що відверто не сподобалося, то це робота видавництва. Низька якість друку, вигнута палітурка, нечитабельний шрифт без засічок… ваші очі болітимуть, але в якості компенсації у книзі є багато чорно-білих ілюстрацій.

Нарешті знайшла час і добила п’ятикнижжя Корвіна, тобто “Хроніки Амбера” Роджера Желязни. Тижневий марафон на “Знак Єдинорога”, “Руку Оберона” і “Двори Хаосу” пройшов на славу. У ході активного читання на серію підсажено одну людину. Спершу після довгої перерви було важко розібратися у численних родинних зв’язках королівської сімейки Амбера, потім було страшенно образливо, що весь зміст третьої книжки переказується на кількох сторінках четвертої. Вийде в Корвіна врятувати Лабіринт чи ні? Ну що, уже вийшло чи ще ні? А зараз? Там ще щось відбувається? Безліч подій, нарешті розв’язка багатосторінкових детективних страждань принца, несподівані факти про батька їхнього Оберона і багато іншого. Як один із класичних фентезійних циклів, “Хроніки Амбера” беззаперечно варті уваги, у першу чергу завдяки своїм ідеям та закрученому сюжету.

Темне фентезі “Тінь на порозі” Нати Гриценко. Головний герой Томаш має здібність відчувати больові точки людей і керувати ними. Щойно про це стає відомо у своїх колах, за нього вирішують поборотися умовно темна й умовно світла сторона. Власне хлопцю хотілося б просто дізнатися, що за біда з його головою, і бажано аби його дружбани Адась та Соня залишилися в цій боротьбі цілими й неушкодженими. “Тінь на порозі” — одна з найкращих українських фантастичних книжок минулого року. Хоча й на перший погляд це історія становлення шамана-самоучки, який все життя вважав себе психічно хворим і навіть змирився з цим, з іншого боку — це глибока історія про самоаналіз і прийняття себе. Похмурий тон задає жанр — темне фентезі. Героїв легко уявляєш на сторінках гротексного графічного роману з незамальованою лайкою та дикою іронією, з якої смієшся на весь голос. Тут віддає “Людьми Ікс” та “Констянтином” із Кіану Рівзом, тільки що янголів і демонів нема. О, давно кінець книжки не викликав у мене обурення “де продовження?!”.

І, наостанок, “Троє проти зла” Ярослав Fudjack, Тарас Ярмусь. Єдиний комікс із весняної підбірки, ще й українського авторства. І… він прекрасний, як чорні пакети “BOSS”. Якщо у вас забриніла скупа сльоза від “Сихів”, “сорок п’ята маршрутка”, “Diablo II”, “приклади подорожник” і “все держиться на скотчі”, то це стане вашим улюбленим коміксом. Троє друзів домовляються зустрітися надвечір погуляти, коли раптом на одного з них нападає якесь незрозуміле демонічне чудовисько і затягує у портал. Двоє друзяк вирушають зниклому на допомогу. В паралельному вимірі вони наштовхуються на супер крутого їжака, трьох братів-магів, які борються з демонами, втікають від зеленого Оха й відловлюють злидні… словом, пригод у них вистачає. Мальовка комікса порадує прискіпливих цінителів та художників, автору сценарію захочеться аплодувати. Чудова розкадровка робить комікс удвічі динамічнішим. Хоча й історія розрахована на підлітків, усю суть посилань пізнають лише ті, хто пам’ятає долар по п’ять.