Нова реальність Доктора Стренджа

За межею свідомості
лежить нова реальність…
Із к/ф «Доктор Стрендж»

Останнім часом супергеройська тема набирає обертів. Герої коміксів поступово оживають у кінокартинах відомих студій, а грати їх беруться талановиті і харизматичні актори. Часто проекти виходять якісними і справді влучними. Але часом творці фільмів зазнають нищівної критики та великої грошової поразки. Тому творцям супергеройських всесвітів ніяк не можна розслаблятися і пливти за течією, думаючи, ніби блокбастери і так принесуть чималі прибутки. Важливо ретельно продумувати сюжет і головне послання кінокартини, бо на спецефектах і постійному екшені далеко на заїдеш. До того ж не всі глядачі обов’язково знайомі з тонкощами коміксів. Велика частина людей дивиться фільм супергеройського типу, бо полюбляє все фантастичне і захопливе. Тож чи зміг «Доктор Стрендж» стати «золотою серединою» — фільмом, який буде до смаку затятим фанатам коміксів та просто любителям якісного кіно водночас?

Що стосується походження персонажа, то Доктор Стівен Вінсент Стрендж, більш відомий як Доктор Стрендж, — це персонаж коміксів видавництва «Marvel Comics», супергерой, який володіє магічними силами. У минулому Стрендж був нейрохірургом, а згодом став Верховним магом Землі, головним захисником планети від містичних загроз. 1978 року було знято фільм «Доктор Стрендж». Він не мав успіху серед прихильників коміксів, тому знімати повноцінний серіал передумали.

Голова студії «Marvel» Кевін Файґі не раз казав про те, що «Доктор Стрендж» — це своєрідний проект мрії. Відомо, що серед претендентів на посаду режисера «Доктора» були Ніколай Арсель («Дівчина з татуюванням дракона», «Королівський роман») і лауреат «Оскара» за «Відважну» Марк Ендрюс. Але перевагу студія надала Скоту Деріксону, який до цього був постановником відомих горорів «Шість демонів Емілі Роуз» та «Сіністер». За два роки до виходу фільму Скот опублікував у своєму твіттері дотепний запис «My next movie will be STRANGE», що можна перекладати двояко. «Мій наступний фільм буде Стрендж» чи «Мій наступний фільм буде дивним». Цікаво, наскільки дивним вийшов фільм «Доктор Стрендж» зі Скотом Деріксоном у режисерському кріслі.

Сюжет фільму доволі простий і невигадливий. Іменитий і самовпевнений нейрохірург в один момент втрачає все: можливість працювати за покликанням і бути з коханою жінкою. В такій жахливій ситуації герою залишається лише одне — вирушити на пошуки того, що може зцілити його тіло і душу.  Лише він не підозрює, наскільки в буквальному сенсі трансформується його звичайне життя дипломованого лікаря.

На мою думку, завдяки вмілому опрацюванню сюжету фільм не здається пристосованим суто до аудиторії любителів коміксів, на відміну від попередніх фільмів Marvel, як от «Месники», де треба покопатися в передісторії та переглянути купу інших фільмів, аби зрозуміти мотиви персонажів чи тонкощі загального всесвіту. Хоча я не сперечатимусь, що і в «Докторі Стренджі» є відсилки на тих же «Месників», а ще на поп-культуру та навіть на «Шерлока» виробництва телеканалу ВВС.

Тим не менше, головне не це, а те, що фільм сповнений чарівливої магії, яка затягує в паралельні світи та карколомний мультивсесвіт. Картинка виглядає дуже цілісно. А неймовірні трансформації будівель та переміщення всього, чого завгодно і куди завгодно, додають відчуття наскрізної містики. А як захопили увагу ігри з часом. Відмотування назад, відмотування вперед, зупинка часу. Це зачаровує. Тим не менш, у фільмі є приємний баланс реального та магічного, драматичного та комічного. Однаково органічно виглядають лікарські маніпуляції на операційному столі та чаклунські заклинання в обителі чаклунів. Доцільними є трагічні події, що змусили Стренджа шукати нового шляху та легка жартівливість, якою сповнений його шлях до пізнання себе.

Хочеться відзначити, що режисер добре попрацював над тим, аби картина не здалася глядачам затягнутою, але натомість з’явилася інша крайність — фільм виглядає дещо зібганим. І здалося, що двох годин на перегляд дуже мало.

Що цікаво, в кінокартині практично немає жахів, хоча режисер якраз прославився своїми жахастиками, а рейтинг фільму зазначався як 16+. Похмурі моменти, звісно, є, адже це певною мірою ще й драма, але їх небагато і вони доцільно вписуються в загальну картину.

Персонажі фільму, на мою думку, дуже органічні. Бенедикт Камбербетч у ролі Стренджа виглядає так, наче створений для цієї ролі. За це можна його сварити, можна хвалити. Але факт залишається фактом. До того ж, йому доводиться грати різного Стренджа. Стрендж-лікар — самовпевнений та самовдоволений самодур. Стрендж-чоловік — взагалі на початку фільму не надто вдалий. Стрендж-учень — дещо нетеплячий, але дуже здібний. Стрендж-чаклун — впевнений, але не до кінця майстерний. Виходить, що персонаж Камбербетча досить неоднозначний, а саме тому цікавий і навіть людяний.

Але що справді дивує і виглядає досить нелогічно, то це те, як швидко Стрендж-колишній лікар призвичаївся до нового амплуа учня магії, а потім ще й почав так легко самостійно вивчати чари. Нехай у нього є надзвичайний талант до такого, але що робити з силою пам’яті та звички? Людина просто не може взяти і так скоро забути все, щоб перевтілитись у нову незрозумілу роль.

Усі інші персонажі по-різному взаємодіють із ним. Кохана у виконанні Рейчел МакАдамс, з якою у Стренджа дуже складні, але навіть комічні стосунки, не надто обтяжувала фільм любовністю, але й додавала йому нотки легкої драми, що не може не підкуповувати. Цікаво, що цій актрисі випала нагода зіграти разом із двома Шерлоками і двома супергероями. У фільмах Гая Річі про Шерлока Голмса МакАдамс грала Ірен Адлер з Робертом Дауні молодшим (також відомий за роллю Залізної людини у фільмах «Залізна людина» та «Месники»), а в «Докторі Стренджі» вона грала кохану Доктора Стренджа (він же Шерлок з однойменного серіалу телеканалу BBC).

Прадавня у виконанні Тільди Свінтон вийшла містичним і впевненим, хоча й не без скелетів у шафі, персонажем. Тільда Свінтон — це майстриня перевтілень, якій однаково успішно вдається грати жінок та чоловіків. Щоб зрозуміти, наскільки багатогранний талант має Свінтон, варто лише порівняти її ролі у фільмах «Костянтин: Володар темряви» 2004 року (грає архангела Гавриїла) та «Готель «Гранд Будапешт» 2014 року (ексцентрична літня пані мадам Д).

Також у фільмі засвітилися Чіветель Еджіфор, що грав Мордо — напарника Стівена, з яким Камбербетч уже мав досвід співпраці у фільмі «12 років рабства», антигерой Касилій у виконанні Мадса Міккельсена (Ганібал Лектор у серіалі «Ганібал»).

А чого лише вартий бібліотекар Вонг (Бенедикт Вонг). Цей чоловік — взірець наймиліших якостей: суворості, щирості та кумедної екранної наївності.

Діалоги героїв дуже змістовні, хоча й на диво прості. Велика частина розмов покликана зрештою відкрити очі головному герою на справжню реальність і порядок речей.

Як бачимо, акторський склад фільму дуже потужний. І це, на відміну від багатьох фільмів, не зіграло злий жарт, а стало сильним підгрутням для вдалої роботи.

Дія фільму відбувається в декількох країнах, а пізніше — в декількох світах. Без якісного монтажу ніяк не обійтися. Нью-Йорк, Непал, Лондон, Гонконг. Приязні світи, ворожі світи. Світи, в яких відбуваються постійні переміщення та метаморфози. Використання візуальних ефектів заворожує. Здається, можна стежити за тим, що відбувається на екрані, як за ЗD-пазлом, який складається у нові небачені об’єкти за магічним помахом вмілої руки майстра. Комп’ютерна графіка вписується у фільм цілком і повністю. І це стосується не лише постійних змін реальності, але й різних магічних об’єктів.

Завдяки блискучій роботі оператора бачимо доцільні загальні плани (Стрендж їде на автомобілі на великій швидкості), ненав’язливі великі плани, які не змушують стежити за тим, що відбувається, а швидше переконують (сцена, коли Прадавня чекає на повернення Стренджа з Евересту. Схвильовані, але сповнені терплячої віри очі, легке переминання віяла в руках), важливі для розуміння емоцій персонажів середні плани (остання розмова Прадавньої зі Стренджем на балконі).

Дуже часто магічний одяг героїв, взаємодіючи з реальним світом, видається дуже недоречним. У ситуації з «Доктором Стренджем» все навпаки. Костюми не викликають жодного дисонансу. А деякі елементи одягу навіть отримали свою маленьку, скажімо так, роль у фільмі. Як швидкі чоботи або геніальний плащ левітації, який кому завгодно може дати прочуханки.

Свою роль зіграли і влучні декорації, що передавали різну атмосферу. Так абсолютно інакше персонаж сприймається в умовах лікарні та в умовах чаклунської обителі. Задля реалістичності картинки різні частини фільму справді знімалися у доволі віддалених точках світу. А окремі декорації навмисне будувалися з багатьох деталей.

А музика… Композитором виступив Майкл Джакіно. Він уже був композитором таких робіт, як «Зоотрополіс», «Рататуй», серіалу «Межа».  Музика в «Докторі Стренджі» — це сплетіння східних мотивів та класичних прийомів, коли музика відповідає емоційній наповненості подій на екрані.

До речі, особливо яскраво вирізняється остання сцена взаємодії героя з антигероєм. Що не характерно для супергеройського фільму, Стрендж вступає в боротьбу з чудовиськом не за допомогою сили чи магії, а за допомогою розумових здібностей. Цікаво ще й те, що під час зйомок антигероя творці використовували міміку самого Камбербетча. Тому наприкінці Стрендж боровся зі страшним самим собою фактично.

Можна підсумувати, що «Доктор Стрендж», незважаючи на певну кількість мінусів, впорався з завданням сподобатися прихильникам коміксів та любителям хороших фільмів. Фільм вийшов цікавим, захопливим, незвичайним, повчальним, для фанатів — сповненим відсилок та до того ж має два трейлери наприкінці (дочекайтеся кінця титрів і буде вам щастя). А головне, що картина має важливе послання — не обмежуватись щілиною свого маленького світу, а постійно шукати і розширювати свідомість. Бо хтозна, яка важлива місія уготована нам.

Наталія Андрійченко