Флеш: Світ ловив мене, але не спіймав

Флеш — один із важковаговиків DC. Уперше з’явившись на сторінках Flash Comics 1 січня 1940 року, персонаж пережив неймовірні зміни та катаклізми як усесвіту DC, так і світу коміксів як індустрії.  Під іменем Флеша виступало четверо героїв: Джей Ґаррік, Баррі Аллен, Воллі Вест і Барт Аллен. Кожен із них мав свою історію походження і був дитям свого часу. Найпопулярнішим з них усіх був Баррі Аллен, тож, коли у 2011 році DC здійснило масштабний перезапуск під назвою «New 52», історія червоного спідстера почалася з початку, а під маскою знову опинився Баррі Аллен. Наразі про пригоди оновленого Флеша український читач може дізнатися з двох томів «Ліги Справедливості» та двох сольних книг: «Тільки вперед» і «Революція бунтарів».

На наших теренах найвідомішими супергероями DC є Бетмен і Супермен. Багато в чому цьому посприяли хай не завжди якісні, але численні кіноадаптації графічних романів. Бетмен отримав свою квадрологію у 90-х, над якою працювали Тім Бартон і Джоель Шумахер, та розкішну трилогію у двохтисячних від Крістофера Нолана. Супермен також може похвалитися персональною квадрологією з Крістофером Рівом у головній ролі. Окрім того, існує безліч телеадаптацій, повнометражних мультфільмів і мультсеріалів. Одним словом, база потужна.  А от Флешу з кіноекраном не настільки пощастило. У дев’яностих був серіал, який пам’ятають тільки олдфаги, кілька телефільмів, що крутяться навколо  цього самого серіалу, і кілька камео в інших проектах, пов’язаних зі світом DC. Флеш повернувся на екрани лише у 2014 році в серіалі від CW та в «новому» кіновсесвіті DC, хоча там він досі перебуває серед почту королів.

Власне, нові комікси, які видає «Рідна мова», мали б пояснити нам мотивацію Флеша і, будьмо чесні, закохати читача в себе. Продемонструвати, що він заслуговує достатньо уваги та поваги, аби не перебувати на маргінесах у товаристві численних робінів та інших сайдкіків. Зрештою, саме він розпочав срібну епоху коміксів і так закрутив всесвіт DC у «Флешпоінті», що спровокував появу «New 52». Баррі Аллен — молодий криміналіст, матір якого стала жертвою вбивства, коли хлопчику було 11 років. У злочині звинуватили батька, Генрі, але малий не вірив у винність рідної людини. Саме тому він пішов до поліції і став криміналістом — аби довести батькову непричетність. Персонаж загинув у «Кризі на  нескінченних землях». Це була одна з найдраматичніших смертей у коміксах DC, тож 23 роки ніхто не наважувався воскрешати цього героя. Натомість Флешем став племінник Баррі, Воллі Вест. Коли студія оголосила, що в «New 52» фігуруватиме знову Баррі, покоління, що виросло на пригодах Воллі Веста, сприйняло новину з неабиякою прохолодою. Тим не менш, новому Флешеві вдалося розтопити лід і знову завоювати популярність.

Одним із секретів успіху героя є те, що починав він як звичайна людина. За боротьбу зі злочинністю він узявся ще тоді, коли вступив до лав поліції. Найшвидшою людиною у світі Баррі став через нещасний випадок — юнака облило хімікатами після того, як у них вдарила блискавка (чергова виробнича супергеройська травма). Навіть поява нових сил не стільки розширила можливості, як збільшила тягар відповідальності (у другій книзі він узагалі дізнається, що, на відміну від Бетмена чи Супермена, просто не може вийти на пенсію за станом здоров’я чи по вислузі років. Від бігу Флеша залежить цілісність усієї планети, що перетворює його силу з дару богів на прокляття і робить його ближчим до Аасфера, вічного жида, що мусить блукати світом до другого пришестя).

Перший том пригод «Тільки вперед» не надто багато часу приділяє оріджину персонажа,  миттєво кидаючи читача у вир подій. Прийом доволі вдалий для давніх фанатів коміксів, але нещадний до новачків. Пригоди Баррі Аллена розкриваються крізь призму його особистих стосунків: загін солдатів намагається викрасти портативний перекодувальник геному. Баррі з’ясовує, що всі нападники — клони його друга дитинства Мануеля Лаґо. Аби врятувати друга, а заодно і міста-близнюки від хаосу, Флеш занурюється в минуле. Взагалі слід відзначити абсолютну нелінійність оповіді в коміксі. Аби утримати увагу читача, автор стрибає по таймлайну, наче кенгуру на спідах.

Багато уваги приділяється спогадам, які художник Френсіс Манапул виконав аквареллю. Таку само техніку  застосував  і Джим Лі, промальовуючи флешбеки в «Бетмен: Цить!». Також історії притаманна фрагментарність. Читача вражають все новими поворотами й подіями. Графічний роман страждає від того, що тонкі психологічні колізії та серйозні морально-етичні дилеми перемежовуються «коміксовими» лиходіями та не менш «коміксовими» сюжетними ходами: не встиг Флеш розібратися зі зграєю клонів, місто занурюється в пітьму унаслідок енергетичного вибуху. Щойно цю проблему залагоджено — Флешеві вже страх як хоче начистити пику його давній ворог Капітан Холод. Невдовзі Баррі потрапляє в «Силу Швидкості», щоб зустрітися з божевільним льотчиком із Таскіги, який блукав там ще з часів Другої Світової… і вже на перших сторінках другого тому втекти до людиноподібних мавп, які прагнуть крові Баррі.

Від усього цього голова йде обертом, тому куди цікавіше звертати увагу на деталі. Наприклад, на тему, яка єднає «Флеша» з «Вартовими» Алана Мура. А саме проблему супергероїв-самосудників, які дуже часто зовсім не дружать із законом, заважають і дуже часто є призвідниками куди більших катаклізмів, ніж лиходії. Зрештою, антагоністи другого тому, «Бунтарі», поки не з’явився Флеш, були звичайними злодіями, що грабували і так застраховані банки. Чимось нагадує оповідання «Захист» Роберта Шеклі, де у простого американця раптом з’являється невидимий янгол-охоронець, який самою своєю присутністю збільшує небезпеки навколо людини в рази. «Революція бунтарів» спершу видається не дуже серйозною історійкою, але пронизливий фінал точно виправдовує існування цієї книги. Варто також звернути увагу на паралелізм між бандою бунтарів, а якщо точніше — вигнанців (Rogues), та самим Флешем, який теж є самітником і вигнанцем, адже місто відрікається від нього, а поліція — засуджує.

Описана історія — цікава, але не бездоганна, тоді як графічна складова, як це часто буває, на висоті. Виразний малюнок, нестандартний спосіб подачі інформації, вишукана кольорова гама та відчутний акцент на візуальну манеру оповіді роблять комікс справжньою насолодою для очей. Аби передати швидкість руху, художник зображує персонажа кілька разів в одному кадрі; аби показати швидкість його мислення — наповнює великий малюнок десятками фреймів. Особливо вирізняються незвичні кути, під якими показано ті чи інші сцени. Композиція кожного кадру продумана надзвичайно майстерно — навіть найменша візуальна деталь працює на створення атмосфери. Одним із найпринизливіших моментів коміксу є розгорт із заплаканим Мануелем — спогади про минулу дружбу з Баррі проступають у патьоках його сліз.

Без сумніву, обидва томи «New 52» про Флеша варті уваги. Легкому зануренню в історію сприяє і приємний переклад від Вікторії Калини. Разом із тим, комікс стає заручником решти графічних романів, які вже видала або планує видати «Рідна мова». І знову Темний Лицар обставив Червоного Спідстера. Соковиті, витримані делікатеси від Алана Мура, Френка Міллера і Джефа Леба, проти поживного, але все ж таки фастфуду. Але ж не щодня їсти фуагру, іноді й звичайного бургера хочеться.   🙂

Анатолій ПІТИК, Катерина ПІТИК
Фото: Оксана ПРОНЬКО