РЯТУЙТЕ НАШУ ЗЕМЛЮ

Автор: Анна Ковальова
Анотація: У далекому майбутньому на планеті Земля кояться дивні речі. У центрі міст споруджують басейни, роботи борються за рівні права, а персональні чіпи та екрани можна вшити людині в будь-яку частину тіла. Та мирне існування людства і роботства під загрозою, адже на планету вже ступила однією ногою глобальна катастрофа. Не чекаючи поки вона поставить й другу, Земний уряд приймає мудрі, однак дуже суворі закони. Через один з них двоє друзів, пан В і пан W, потрапляють у справжню халепу.

Діялось те в недалекому майбутньому, коли наука знаходилась в самому розквіті своєї потужності: люди висадились на Марс, гомеопатія лікувала людей від раку, а коли в метро пасажир хапався рукою за металевий поручень, він цим легковажним жестом відкривав усім присутнім свій особистий чіп, зашитий під шкіру. Отже, життя на планеті було безтурботним та прекрасним. Роботи і люди працювали разом, наче одна велика сім’я, і зовсім нещодавно Земний уряд дозволив людям брати шлюб з будь-яким механізованим пристроєм, навіть з вентиляторами, хоч, як правило, випадків узаконення стосунків з останніми не було через їх надмірну вітряність.

Найбільшою турботою Земного уряду в ті дні стало глобальне потепління. Вже багато років поспіль ніхто з людей не бачив снігу і щоб ліпити взимку сніговиків використовували вату чи мокрі серветки. Доводилось витрачати шалені кошти на перебудову міст, де на центральних вулицях замість фонтанів, споруджувався гігантський соціальний басейн, купатися в якому міг кожен, окрім роботів, які з цього приводу щовесни виходили на страйк і писали гнівні памфлети.
Задля того, аби вберегти планету, людство та роботство перейшли до радикальних кроків, які здебільшого передбачали суцільні заборони шкідливих для навколишнього середовища речей. Так, першим чином, було заборонено поліетиленові пакети, підгузки та скотч. Згодом до них у додалися парасолі, ikea та спідниці з фатину. Список заборонених речей з часом розрісся настільки, що було набагато простіше запам’ятати те, чим дозволено користуватися, ніж навпаки.

Паралельно з заборонами речей Земний уряд проводив заборону певних активностей, які могли б зашкодити планеті. Спираючись на найсвіжіші наукові дані, останнім указом уряд заборонив пукання. Низка досліджень виявили, що кількість вуглекислого газу і метану, які сумарно випускають з себе люди невеликого міста за один день є руйнівними для земної атмосфери. Про це уряд повідомив минулої доби і одразу ж заборонив всім жителям планети пукати. До офіційного твіту додавався файл з результатами дослідження на 4375 сторінок.

Пан В і пан W сиділи в залитій сонцем кав’ярні. І хоч вони знаходились в двох метрах один від одного, бо обідали за сусідніми столиками, жоден з них не помітив присутності товариша, доки пан W не зачекінився і пан В одразу впізнав фотографію стільця, який стояв навпроти. Якусь мить, відірвавши очі від вбудованого в ногу екрана, пан В обмірковував чи варто підсідати до друга чи краще продовжувати чатитись з ним у віртуальному світі, однак спокуса зачекінитись вдвох була надто велика, тож він взяв тарілку зі своїм салатом зі смажених тарганів, заправлених оливковою олією, і підсів до друга.

– Здоров! ­­– сказав пан В.

– Привіт, – здивовано вимовив пан W, знімаючи свої віртуальні окуляри. – О! Це ти!

Пан В разом з паном W в кав’ярні «Біля Басейну».  

– Як справи? Як робота? – спитав пан В, відчуваючи, що має щось спитати, якщо вже він першим ініціював контакт.

– Та нічого. Добре. А ти як?

– Та потихеньку.

На цьому обидва замовкли. Пан В повернувся до свого салату. Пан W автоматично потягнувся рукою до окулярів, але подумав, що це буде надто не виховано, тож вирішив скласти компанію другові й теж взявся доїдати свої боби.

– Як тобі новий басейн? – спитав пан W, вказуючи рукою на велике скляне вікно, крізь яке можна було розгледіти бетонний пляж і постаті в купальниках.

– Чудовий. Я чув його хочуть розширити до листопада. По той бік вулиці знесуть кілька будинків і за їх рахунок мають збільшити басейн.

– А, – сказав пан W, – буде кльово. Тоді можна буде поставити імітатор хвиль і кататися на серфі.

– Так, в цьому ж ідея! Колись навіть можна буде плавати на яхтах!

– Круто. Молодці вони. Я про таке завжди мріяв. Про кораблі, човни. Це круто.

Вони знову замовкли на кілька хвилин. Пан В пив апельсиновий сік, пан W сьорбав каву з молоком.

– То що в тебе ще нового? – спитав пан W. – Як Джессіка?

– Добре. Зараз вона пише свій другий твір. Якийсь трилер про робота-вбивцю. Психологічний роман.

– Зрозуміло. Передавай їй привіт від мене.

Вони знову замовкли. Пан W допив свою каву. Пан В допив свій сік. Тепер вони сиділи вдвох в цілковитій незручній тиші. Всі предмети для розмов було вичерпано. Ситуацію ускладнювало ще й те, що обидва з них відчували себе неймовірно виснаженими від браку екранного часу і надлишку живого спілкування. Пан В витер рукою піт з чола, а у пана W з’явилось дивне відчуття в животі.

– Спекотний сьогодні день, – промовив пан W.

– Так, – пан В поглянув у порожню чашку сусіда, – це в тебе кава?

– Угу, була.

– З молоком? А я вже давно не пив молока. Не пам’ятаю коли востаннє його куштував. Джессіка слідкує за моєю дієтою. Вона заборонила мені вживати будь-які продукти тваринного походження. Це дуже шкідливо для організму і для нашої планети.

– А таргани? – спитав пан W вказуючи другові в його тарілку.

– Так вони ж не тварини.

– А, точно.

– Але, знаєш, іноді так хочеться… – зітхнув пан В. – Так хочеться теплого молока. Чи холодного. Чи будь-якого. Чи якісь котлети з нормального м’яса. Колись у мене в офісі один хлопець з рекламного на обіді їв стейк. Той був такий великий, що він не зміг з’їсти його повністю. Тож коли він вийшов…

– Ти з’їв стейк зі смітника?

– Ні. Я просто нахилився понюхати, – заперечив пан В, збираючи докупи рештки своєї репутації. – А потім загорнув його в серветку і ще два дні нюхав. На третій він вже зіпсувався.

– Друже, це сумно, – підбив підсумки пан W, подумки накреслюючи основу для свого нового посту в соцмережі. – Може, тобі чогось нормального замовити? Наприклад, молока? Хочеш? Я пригощаю. Ніхто не дізнається.

Як і годиться, пан В протягом 5 секунд подумки чинив спротив цій пропозиції. Наступні ж 5 хвилин він насолоджувався молочним коктейлем. Однак невдовзі його здолали докори сумління.

– Я – жахливий чоловік, – сказав він, хапаючись руками за голову. – Навіщо я таке зробив. А що як вона дізнається? Я занапастив наш шлюб! Я порушив наші обітниці!

Пан W щиро хотів би втішити друга, але наразі сам переживав не найкращі часи. Дивне відчуття, яке зародилося в його животі півгодини тому, виявилось не просто відчуттям.

– Я ­­­– жахлива людина! – додав драматичності пан В, відчуваючи, що його ігнорують. Він театрально опустив голову вниз, накривши її руками і зрозумів, що ця поза ідеально підходить для того, щоб гортати стрічку новин. Пальцями правої ноги він витяг екран і увімкнув його.

У цей час пан W схопився за живіт рукою. Він відчував, що має невдовзі випустити вміст на волю, проте, пригадуючи останній закон, боявся. Сумнівів не було: в усіх громадських місцях вже встановити датчики, а надто у вбиральнях.

– Знаєш такого письменника Філіпа Шмеймана? – раптом спитав пан В, не відриваючи очей від екрану.

– Ну, – крізь зуби промовив пан W.

– Виявляється він сьогодні одружився. Його жінкою став принтер hp 30407e.

– Що? – вичавив з себе пан W.

– Він одружився з принтером, – сказав пан В, обмірковуючи прочитану новину. – Цікаво.

– Цікаво, – погодився пан W, обхопивши живіт двома руками.

– Цікаво, а як вона йому їсти готуватиме?

– Друкуватиме в 3D.

– Точно-точно, – сказав пан В, дивлячись перед собою. – А цікаво…Доведеться йому весь час купувати до неї картриджі. Чи папір.

– Він же письменник. Це зручно. Ідеальний союз. Він диктує – вона друкує, – пояснив пан W, відчуваючи, що загроза минула.

– Дійсно. Я про це не подумав. Дуже зручно. І вони можуть писати один одному любовні листи. Це навіть романтично в деякому сенсі.

– І практично! З нею легше сваритися. Уявляєш, вона пише величезний обурений текст а він раз і вийняв картридж чи вимкнув її з розетки.

Обидва усміхнулись.

– А ще можна завжди оновити версію, коли вийде нова чи замінити якісь деталі, – продовжив уявляти пан В. – А знаєш в чому найголовніший плюс такого шлюбу? Принтери не вміють пукати!

Це правда, принтери пукати не вміють, але, на превеликий жаль, пан W і пан В не були принтерами, тож коли вони від душі розреготалися, уявляючи шлюбне життя відомого письменника, обидва з них випустили шкідливі речовини прямісінько в атмосферу. Це колективне нетримання газів було зафіксовано датчиками, які були прикріпленими до сидінь їх стільців і потому друзів заарештували. Їм довелося пробути в ув’язненні 10 днів, а невдовзі після того, як їх звільнили, пан В знову з власної волі повернувся до в’язниці, заявивши, що його там годують краще ніж вдома. Пан W ще перебуваючи в ув’язненні навчився пукати у паперовий стаканчик так, щоб ніхто цього не помітив. Після звільнення він провів спокійне та мирне життя і одружився на кавоварці.