Коти-вояки: Пережити темні часи
Назва книги “Темні часи”, шостої книги про котів-вояків, — це суцільний великий спойлер. П’ять книг ми спостерігали, як насуваються темні для чотирьох котячих кланів часи. І от вони настали, тож кланам необхідно якось їх пережити.
На початку книги Вогнесерд стає провідником Громового клану і вкотре міняє ім’я, ставши Вогнезором. Читачі можуть видихнути з полегшенням, більше він імен міняти не буде, адже далі просто нікуди. Ну, і це буде чи не єдина за всю книгу нагода зітхнути з полегшенням. Тому що разом із новим іменем та дев’ятьма життями Вогнезір отримав від Зореклану ще й страшне пророцтво.
А справи йдуть кепсько і без усяких пророцтв. Тіньовий клан об’єднується з річковим, і Тигрозір заводить у новоявленому Тигровому клані такі порядки, що це об’єднання наводить на думку про аншлюс Австрії Німеччиною напередодні Другої світової війни. Та й союзники в Тигрового клану їм під стать — Кривавий клан з територій Двоногих, дикуни, що, виживаючи на вулицях людських міст, геть не знають про вояцькі закони. Уже вкотре ліс роздертий на два ворожі табори, але цього разу сили геть нерівні.
Перед Вогнезором знову постає проблема пошуку союзників. Тепер вже не тільки у власному клані, а й серед решти кланів. І якщо Вітряний клан підтримає громових котів, пам’ятаючи про те, хто повернув їх на відібрані колись землі, то як бути з Тіньовим та Річковим кланами? Вогнезір з друзями шукає можливостей, шукає союзників, переконує і готується до великої битви.
Ця книга, безсумнівно, про вірність. І про те, як вибрати між двома вірностями. Про боротьбу без надії, яку багато хто вважає програною ще до початку, про вибір без вибору, який муситимуть зробити навіть ті, хто не належить до кланів, і про те, як надія повертає до життя. Про віру та свободу вибору — і за фінал цієї книги авторок в СРСР легко могли б звинуватити в релігійній пропаганді. Про те, що не завжди боротьба за славу та велич свого народу приносить цьому народу користь. І може статися так, що в час останньої битви ті, хто тільки захищав свою землю та свої права, виявляться сильнішими за тих, хто намагався захопити весь ліс і здобути славу.
Якщо ж говорити про слабкі сторони “Темних часів”, то книга тримає в напрузі до самого кінця, закручуючи читачу нерви до краю. А коли відпускає в останній битві — це видається надто стрімким полегшенням. Проблеми, що нагромаджувалися п’ять книг, вирішуються за три розділи, всі герої опиняються на своїх місцях, а ліс відкочує до стану “статус-кво” з поправкою на всіх загиблих. Занадто стрімко — і від того неправдоподібно. А втім, це далеко не кінець історії чотирьох кланів, тож якщо сприймати цей фінал як трикрапку, то його стрімкість і всеохопність не дуже тривожить, а саму книгу можна спокійно назвати найсильнішою книгою з усього поки що виданого циклу.
Інна КОВАЛИШЕНА
Фото: Оксана ПРОНЬКО
