Рафаель Карріон Аріас: між коміксом і графічним романом

Рафаель Карріон Аріас – доктор наук (PhD) у сфері німецької філософії XIX століття, дослідник коміксів, наразі закінчує другу докторську дисертацію у сфері компаративістики, присвячену образу Бетмена. Його запросили з лекцією на європейську прем’єру фільму “Загін Самогубців” у Києві. На заході від «Планети Кіно» й «Kyiv Comic Con» було пряме включення з червоної доріжки, спілкування з акторами Вілом Смітом й Джаєм Кортні, єдиний у Східній Європі показ мультфільму «Убивчий жарт». У двогодинній лекції Рафаель Аріас розповів про еволюцію й занепад жанру коміксу та графічні новели на прикладі творчості Алана Мура. Після лекції ми поспілкувалися з професором філософії й намагалися знайти відповіді на питання до «Убивчого жарту». 

«Насправді різниця між коміксами та графічними
романами лише у формі та очікуваннях»

СФ. Як гадаєте, чому супергерої вичерпали себе?
Р.А. Взагалі, це не моя думка. Так стверджували Алан Мур та Ніл Ґейман. Я думаю, що супергерой – це сучасний наратив. Це відображення сьогодення, наша ідеологія. Варто зазначити, що супергерої це не тільки Бетмен, Супермен, чи Хранителі. Це також і Раскольніков. Супергерой – це типологія персонажів сучасності, вони виникають знову і знову. Тут важливою є сама ідея героя. Різниця мід героєм та супергероєм лише у силі. Супергерої з’являються в 30-х, коли технологічні та політичні проблеми поставили світ на межу руйнації. Вони були нашим способом побороти це. У першому номері Супермена прямо говориться: «Вам потрібен Супермен». Тобто для того, щоб протистояти цим силам зла, вам потрібна не просто людина, а суперлюдина. У цьому плані важливим є питання, який зв’язок є між Суперменом на Надлюдиною Ніцше. Вони однакові чи абсолютно протилежні? У першому номері «Miracleman» Алан Мур цитує Ніцше, коли він пояснює прихід Надлюдини, Суперлюдини. Це складне питання, яке вартує ще однієї конференції. Загалом, нам потрібно зрозуміти, чому вони однакові або протилежні.

Я думаю, що супергерой – це сучасний наратив. Це відображення сьогодення, наша ідеологія.

На мою думку, вони протилежні, бо сучасні супергерої репрезентують узагальнену ідеологію нашого часу, а Надлюдина покликана для її руйнації. Джокер може бути Надлюдиною. Він саме той, хто хоче розколоти цілий світ. Водночас Бетмен та Супермен – ті, хто намагаються зберегти та захистити старий світ. Взагалі, люди часто говорять про розподіл на супергероїв, антигероїв і т.п. Як на мене, це неправильно. Все врешті-решт зводиться до того, що є герой, який як фашист, як Гітлер, намагається утримати порядок, і є лиходій, який ставить існуючий світ під питання. Таким лиходієм буде Джокер. Саме тому вони з Бетменом – найвищі типології всього жанру коміксів.

dsc05084

У 1982 році починає публікуватися трилер-антиутопія «V означає Vendetta». Алан Мур був таким незадоволеним урядом Маргарет Тетчер, що створив історію про фашистську державу, де усунені будь-які етнічні й сексуальні меншини. Згодом сюжети для коміксів стають ще серйознішими і в 1986 році стартує обмежена серія «Хранителі», єдиний в історії графічний роман, що отримав премію «Г’юґо». В «Хранителях» Алан Мур показав, що супергеройський світ себе вичерпав і що супергерої ні на що не здатні.

Алан Мур показує, що є ще щось поза Бетменом та Хранителями. І виникає питання: ми зараз на новому етапі, чи на початку кінця всієї історії коміксів? Більшість сучасних комікс-фільмів повторюють один одного, і це про щось свідчить.

СФ. Ми можемо поділити комікси на власне комікси та графічні романи?
Р.А. Звісно, між ними величезна різниця. Хоча не забувайте, що DC намагається представляти графічні романи як комікси. «Загін самогубців», наприклад — це чистий комікс, історія, що продовжується. Графічний роман подібний до книги. Це історія з початком і кінцем. Вона не потребує доповнень.

Читайте також: Загін самогубців: боротьба триває

Я не вважаю, що комікси погані. Алан Мур казав, що графічні романи – це назва, яку вони використовують, щоб продавати більше коміксів, продавати їх для дорослих. Але так казати небезпечно, адже це наводить на думку, що комікси не призначені для високоінтелектуальних людей. Ніби вартісними є лише графічні романи, а комікси – це сміття. Проте це неправда. Вони просто інші. Ті ж «Marvel» і «DC» намагаються нам донести, що графічні романи є хорошими коміксами, а всі інші — ні. Взагалі, у 60-х була величезна дискусія про цінність коміксів. Цим питанням займались і Умберто Еко, і Франкфуртська школа. Відомий бітник, Вільям Берроуз, написав 2 сценарії для коміксів. І навіть в Іспанії, у 30-х, деякі яскраві представники поетичного авангарду теж займалися написанням коміксів.
Тобто в обговоренні цінності цього феномену ми маємо йти далеко поза простий поділ на графічні романи та комікси. Насправді різниця між коміксами та графічними романами лише у формі та очікуваннях. Алан Мур, Ніл Ґейман та Карен Берґер з «Vertigo» хотіли це показати. Але «Warner Brs.» та «DC comics» не дозволяють їм робити це. Тобто зараз ми маємо «Загін самогубців», «Убивчий жарт» та інші комікс-фільми, бо вони продаються. Але, наприклад, «Vertigo» й та сама Карен Берґер зникли.

dsc05097111

СФ. Ви хочете сказати, що ідея старих коміксів зараз повертається?
Р.А. Розумієте, комікси почали називати коміксами, бо вони були смішні. Це була сатира, зазвичай політична. Перші ж супергерої з’явилися у 30-х – Супермен у 1938 році і Бетмен у 1939. Саме в той час, коли Гітлер вторгається у Польщу. Ці речі дуже пов’язані. У ті часи держава нормально не працювала і бандити були прямо на вулицях. Люди не могли довіряти навіть поліції, їм був потрібен хтось, хто міг врятувати. Такою є ідея супергероя. Він не звичайна людина, він хтось з іншого світу. Супермен прилітає з іншої планети. Брюс Вейн – нетипове американське ім’я, воно вказує на походження з британської аристократії.

Тобто тобі потрібен хтось інший, бо ти не можеш врятувати сам себе. Такий жанр коміксів дожив до сьогодення. І постає питання – чому? Нам досі потрібен хтось, щоб допомогти нам? Чому саме супергерої такі популярні? Чому, наприклад, не політична сатира? Саме це питання ми маємо задати собі.

Нам досі потрібен хтось, щоб допомогти нам? Чому саме супергерої такі популярні? 

СФ. Чому ж на вашу думку це відбуваються?
Р.А. Мені здається, що ті ж самі проблеми існують досі, ми їх не вирішили. Ми не дуже відрізняємося від тих, хто жив у 1938.

СФ. У Рядянському Союзі люди не покладалися на себе і постійно очікували, що хтось згори кине їм наказ чи вирішить їхні проблеми. Тим не менш, феномену супергеройських коміксів у цій країні не було. Чому?
Р.А. У СРСР офіційною ідеологією було те, що кожен – це держава, що всі рівні. Тобто офіційно там не могло бути супергероїв. Бо супергерой – це людина, яка діє індивідуально. Це не відповідало радянській ідеології. Супергерої – чисто американський феномен.
У 60-х у радянській газеті «Правда» була стаття про те, чому Бетмен репрезентує американську ідеологію. По-перше, він багатий. По-друге, він може порушувати закон для того, щоб зберегти статус кво, який у випадку Брюса Вейна – це приватна власність. Він міліонер, який бореться не просто проти злочинності, а для захисту приватної власності. Ми бачимо, що Вейн не витрачає свої гроші на допомогу бідним дітям. Він виробляє зброю і бореться проти злочинців. А справжнім злочином для нього є зазіхання на чужу приватну власність.

dsc05091

СФ. Чи відчутна рука Алана Мура в мультфільмі «Вбивчий жарт»?
Р.А. Абсолютно ні. Точніше, я ніколи в нього не питав, але він ясно виразив те, що не хоче мати нічого спільного з речами, яких не робив. Навіть такі персонажі як Хранителі – він не хоче бути пов’язаний з ними. Йому навіть пропонували гроші, але він відмовився. Він міг би бути зараз міліонером, натомість досить скромно живе у невеликому містечку Нортгемптон. На лекції я хотів висвітлити цю ситуацію: у фільмі «Хранителі» не вказується ім’я Алана Мура. Я намагався пояснити, чому не тільки Мур, а й Ніл Ґейман не хотів так просто віддавати права на своїх персонажів. Те саме ми бачимо в екранізації «Вбивчого жарту». Якщо подивитись уважно, ви можете помітити, що вони пишуть «базовано на коміксі, ілюстрованому Браяном Болландом». Жодного слова про Алана Мура. Він не хотів мати жодного стосунку до цієї справи. І творці екранізації віддячили йому, додавши зовсім нові сцени до фільму, які вигадали самі.

12
Остання сторінка графічного роману «Вбивчий жарт» Алана Мура та художника Браяна Болланда. Вперше опублікований DC Comics у 1988 році. Джокер розповідає Бетмену жарт, після чого вони разом сміються, як старі друзі. З останніх кадрів не зрозуміло, чи сміються вони далі, чи Бетмен вбиває Джокера, таким чином історія завершується відкритим фіналом. Однак, у порівнянні з іншими роботами, «Вбивчий жарт» — це єдиний комікс Алана Мура, де сюжет помітно поступається промальовці.

СФ. Як гадаєте, чим закінчився комікс? Бетмен сміється з Джокером як друг, чи вбиває його?
Р.А. Тут все неоднозначно. Насправді на заключній панелі у коміксі немає останнього «ха-ха» Джокера. Деякі говорять, що Бетмен вбиває його, деякі кажуть, що, можливо, ні. Але ми маємо враховувати, що «Убивчий жарт» є з одного боку каноном, а з іншого боку, це може бути альтеративна реальність, де Джокер помирає. Бетмен сміється над вбивчим жартом… Я думаю, так, він бачить своє відображення. Вони обидва божевільні хлопці: Бетмен пропонує світло для переходу на інший бік, але Джокер йому не довіряє.

СФ. Детектив Ґордон не зійшов з глузду після «Вбивчого жарту», але як він змінився? Як це вплинуло на нього?
Р.А. Звісно, я не говорив з Ґордоном особисто (сміється). Взагалі, «Убивчий жарт» розповідає нам про Бетмена у його середньому віці. Це не молодий і водночас не старий Бетмен. Відповідно, Ґордон теж приблизно такого ж віку. Вони вже не ті, хто був у «Бетмен: Рік перший» та ще не ті, ким стануть у «Поверненні Темного Лицаря». Напевно, Бетмен та Ґордон намагаються зрозуміти, чи можуть і чи повинні вони перетинати межу між тим, щоб, як він каже у фільмі «слідувати правилам», тобто робити все відповідно до закону, і тим, щоб стати «фашистом», яким він здається у «Поверненні Темного Лицаря». Саме це, на мою думку, вони намагаються з’ясувати.

СФ. І останнє питання. Скажіть, будь ласка, що вас привело в Україну?
Р.А. Я професор філософії і зараз також пишу дисертацію за Бетменом на здобуття PhD з порівняльної літератури. Тут я проводжу свої постдокторські дослідження у КНУ ім. Т.Шевченка, але все ж більше в області філософії, а не коміксів. Тим не менш, у вільний час я сам іноді пишу комікси.

Спілкувалися
Вікторія Ваколюк та Марина Дубина.
Переклала з англійської Анна Ваколюк

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *