Що приховує ліс таємниць?

Третя книга циклу про котів-вояків Ерін Гантер нічим не поступається двом попереднім. Ні якістю оформлення, ні перекладом, ні власне сюжетом. Вона логічно продовжує наявні сюжетні лінії, додаючи до них тільки необхідний мінімум і розставляючи нові акценти.

«Ліс таємниць» — книга про батьків та дітей. Про радощі й смутки, пов’язані з дітьми. Про непростий, гіркий вибір, що постає перед батьками. І таємниці, заховані в назві книги, також пов’язані з дітьми.

Не бажаючи заплющувати очі на загадку смерті Рудохвоста, Вогнесерд доходить у своєму розслідуванні до Річкового клану і дізнається давню історію кошенят, чия мати була з Громового клану, а батько — з Річкового. Багато сезонів тому мати кошенят між дітьми і кланом обрала останній, і цей вибір дався їй непросто. Нині, коли ці кошенята вже виросли, перед подібним вибором доля та кохання поставлять Вогнесердового товариша Сіросмуга. Яким буде його вибір?

Драма батьківства у «Лісі таємниць» не обмежується цими двома лініями. Перед тяжким вибором постає і Жовтоікла, медикицька Громового клану та мати Хвостолома, котрий накоїв котячим кланам чимало лиха. У битві Громового клану з бродячими котами вона боролася з Хвостоломом і осліпила його. Але чи маліє материнська любов від розуміння необхідності зупинити того, хто чинить зло іншим?

Зовсім інша душевна драма нутрує в серці Принцеси, сестри Вогнесерда. Домашня кішка, що не може вирватися на волю, віддала брату та Громовому клану свого первістка. От тільки звиклі до замкнутості й кланової ворожнечі коти не готові прийняти до своїх лав ще одну домашню кицюню. Вони й Вогнесерда недолюблюють, незважаючи на те, що той вже став вояком і не раз доводив свою відданість клану.

Вогнесерд мусить дбати про непосидючого, недолюбленого племінника, допомагати другу, вивести на чисту воду воєводу Тигрокігтя і розплутати таємницю, яку приховує ліс та загиблий воєвода Річкового клану, Дубосерд. І боротися з самотністю, котра все глибше запускає пазурі в його душу. А в самому фіналі книги обирати між власною душею та відданістю клану, так само як колись Синьозірка. І так само, як вона, розуміти, що насправді вибір зроблено вже давно.

Авторки показують життя диких котів в усій його складності, хіба що трохи применшуючи жорстокість як умов, так і кланів, поставлених майже на межі виживання. І той, хто знає, скільки томів попереду, може здогадатися, що в найближчому майбутньому все тільки гіршатиме (і це не спойлер).

Єдиним недоліком третьої книги можна назвати сцену, в якій Вогнесерд повідав Хмаркові, своєму племіннику, про його походження. Вона справляє враження награної і такої, яку вставили у книгу поспіхом, згадавши, що цієї сцени бракує.

Перекладачі в цій книзі так само були на висоті. Ну, хіба що в одному розділі здобич Вогнесерда почергово названо то зайцем, то кроликом. Але це ще потрібно перевірити, чи то помилка дуету перекладачів, чи квартету авторів. До того ж, згадка в тринадцятому розділі про «родича гарбузового» не може не тішити.

Окремо слід згадати про оформлення і комплектацію книги. «Ліс таємниць», як і попередні книги, має чудову обкладинку, карти на форзацах і додаток з позначенням всіх персонажів, їхнього громадянства та місця в кланах. Видавництво ж пропонує читачу разом із купленою книгою отримати ще й фірмові пакет, закладку та магнітик з котами-вояками.

З усього, сказаного вище, можна зробити два висновки. Перший: «Ліс таємниць» можна впевнено назвати гідним продовженням перших двох книг і навіть зауважити, що третя частина цілісніша та насиченіша. Другий висновок: видавництво «АССА», як це не дивовижно для українського книжкового ринку, взялося проводити серйозну рекламу циклу і зацікавлювати читачів тематичною сувенірною продукцією.

І можна тільки побажати всім причетним до українського видання успіхів і розширення ідеї. Бо автор цієї статті, наприклад, хоче не лише четверту книгу, а й не відмовилася б від чашки з портретом Вогнесерда.

Інна КОВАЛИШЕНА

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *