Ціна пройденого шляху
Гантер Е. Небезпечний шлях. — Х: АССА, 2017. — 336 с.
Якщо четверта книга циклу емоціями горіла, то п’ята, “Небезпечний шлях”, їх нагнітає. Після жахливої пожежі та підступної зради герої книги (а разом з ними і читачі) потрапляють в атмосферу темного, моторошного страху, що доводить до відчаю, ще й не показавшись.
Громовий клан пережив величезне лихо, але найважчі випробування все ще попереду. Після пожежі в їхній частині лісу обмаль дичини, Синьозірка все глибше поринає у власне безумство, кидаючи виклик Зоряному клану та ігноруючи потреби власного, а Річковий клан, котрий тільки нещодавно допоміг Громовому у скруті, прагне відібрати в ослаблених сусідів Сонячні скелі.
У таких умовах доводиться діяти бідолашному Вогнесерду. Обов’язки провідника без прав провідника. Потреба демонструвати силу клану, коли клан вкрай ослаб. Потреба боротися із нечуваною загрозою, в яку відмовляються вірити більшість котів і насамперед провідниця Громового клану…
Про що ця книга? Про владу.
Про те, яка влада важлива і для котів, і для собак, і для людей. І про те, яка вона небезпечна. Божевільна провідниця може довести клан до загибелі, кровожерливий провідник на чолі заляканого клану — знищити мир у лісі, а войовнича провідниця — переконати клан забути про старі звичаї і зробити його ворогом для сусідів. У п’ятій частині читачі вповні розуміють, чому Синьозірка свого часу пожертвувала материнством, аби клан не отримав негідного воєводу…
Звісно, не лише особа провідника важлива. Тигрозір разом із вигнанцями не закріпився б у Тіньовому клані, якби той не був ослаблений епідемією та попередніми лихами, якби сусіди не кинули клан напризволяще в біді. Леопардозірка не змогла б переконати свій клан загарбати сусідські землі, якби коти Річкового клану не почувалися найсильнішими після численних лих, які спіткали інші клани, і якби перед тим Річковий та Тіньовий клани вже не мали подібного досвіду — вони ж прогнали Вітряний клан з його власних земель.
Клану потрібен провідник, як і провідникові клан, ось що доводить книга. Але не владою єдиною… Навіть двічі поспіль втративши провідників, навіть у скруті, Тіньовий клан лишається кланом. А що станеться із собачою зграєю, яку вкупі тримає лише ватажок, коли ватажка не стане?
Це книга також про те, скільки вартує обман. Якби Ночезір не утаїв правду про свої дев’ять життів, чи нажахала б клан його смерть настільки, щоб Тигрокіготь був для них дарунком Зоряного клану? До чого приведе розкритий обман Вогнесерда, який не розповів дітям зрадника про їхнього батька? А втім, схоже, що й сам новий провідник Тіньового клану неабиякий майстер обману. Тигрокіготь нелегітимний. І це не я сказала, а Сіросмуг. 🙂 І навіть брехня задля порятунку має свою ціну. Відвернути війну і втратити довіру Провідниці та владу, врятувати клан від її божевілля — от ціна обману, яку мусить сплатити Вогнесерд. Хоча вона й менша, ніж можлива плата за невтручання.
Ліс стоїть на порозі війни, клани склалися в союзи, зовні їх терзає невидимий ворог, а всередині панує ворожість та страх. А Вогнесерд помалу розуміє, що той, хто прагне влади за будь-яку ціну, не спиниться, отримавши всього один клан. Кому, як не українським читачам, розуміти це найкраще?
І все ж після кипучої напруги попередньої книги, ця трохи збавляє оберти і дозволяє читачам помітити деякі недоліки. Їх не так вже й багато, але розігнавшись у написанні, авторки, які на той час, певно, вже напланували з десяток наступних книг, натворили величезну кількість героїв. І не на всіх вистачило сюжету та слів, аби вони стали для читача кимось живим і значущим. З’являється великий ризик заплутатися в героях.
Та й видавці української версії у своєму благородному прагненні не спойлерити додають проблем. У списках кланів тільки про найголовніших героїв сказано трохи більше, ніж окрас та їхнє місце у клані. Що вже казати про імена… Багато котів вже раз змінили своє ім’я за цикл, Вогнесерд от-от змінить його втретє, однак у списках вказані лише ті імена, під якими коти виступають на початку книги.
Про те, гарна чи ні обкладинка “Небезпечного шляху”, можна, звісно, сперечатися. Але де ви бачили красивий вираз жаху на обличчі? А якраз жах, котрий наповнює книгу та серця котів, обкладинка передає чудово.
І наостанок. Під час презентації циклу на Книжковому Арсеналі багатьох цікавило, в чому секрет популярності “Котів-вояків”. Як здається авторці цього відгуку, зовсім не в котиках справа. Просто насправді не так багато на світі книжок, які поговорять з підлітками про речі важливі, складні і часом трагічні, чесно й мудро, без відвертих повчань. А про політику з дітьми взагалі розмовляти не прийнято. Навіть із підлітками. Тому, певно, треба ще раз подякувати Ерін Гантер та всім причетним до українського видання циклу, що тепер в Україні на п’ять таких книг більше, а у вересні стане вже шість.
Інна КОВАЛИШЕНА
