Даєш класику українською! Гіперіон!

Сіммонс Д. Гіперіон. — Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2016. — 448 с.

Якщо ви відкрили цю статтю, то на це є, мабуть, дві основні причини. Або ви шанувальник фантастики і письменника Дена Сіммонса зокрема та раді почути, що цю книгу нарешті видали українською, або то й же шанувальник фантастики, який чомусь іще не чув про цей роман. Що ж, я впевнений, що в будь-якому випадку ви будете задоволені.

Соромно зізнатися, але донедавна я не був знайомий із Сіммонсом. Часто буває, що ми знаємо про якусь книгу або фільм, впевнені, що це саме те, що нам сподобається, і відгуки високі, і оцінки, але нам ніяк не вистачає часу, аби познайомитися з цим творінням. Ось так і «Гіперіон». Ця дивовижна книга вислизала від мене, допоки я не почув про те, що її будуть перекладати українською, і нарешті не прочитав. І як пошкодував, що не зробив цього раніше!

Без сухих фактів із біографії скажу, що американський письменник Ден Сіммонс (4 квітня 1948, Пеорія, штат Іллінойс) за свою кар’єру встиг отримати 12 (!) «The Locus Poll», премію «Hugo Award» та безліч інших, менш відомих. «Гіперіон» — лише його четверта книга, і саме за неї в 1990 році він отримав дві найпрестижніші НФ-премії. Автор не припиняє радувати своїх фанатів новими книгами в жанрі наукової фантастики та горору, його останній роман «П’яте серце» вийшов у 2015 році. Безумовно, Ден на рівні із Джорджем Мартіном став «живим класиком».


Перед тим, як розповісти про саму книгу, кілька слів про українське видання. Книга вийшла друком у 2016 році у видавництві «Навчальна книга — Богдан». Є вона аж у трьох варіантах, найцікавіший з яких велике ілюстроване видання, про яке ми і будемо говорити. Видання масштабне: формат розміром 170х240 мм, офсетний папір та заворожливе оформлення, починаючи від обкладинки і закінчуючи форзацом. Особливо похвалити хочеться ілюстрації, виконані Олегом Кіналем. Хоч їх і небагато, вони виділяють найголовніші події і одразу налаштовують на потрібну атмосферу. Спірним ж моментом, та й то лише для тих, хто вже попередньо знайомий із книгою – це певні моменти перекладу. Перекладачем виступив Богдан Стасюк. На 90% це якісний грамотний переклад. Звичайно, ідеального перекладу не існує (для бідних російськомовних фанатів Толкіна узагалі є цілих 13 перекладів, і жоден не є ідеальним). Кожному подобається той чи інший. Що дійсно «муляє» очі особисто мені, оскільки я не прихильник змістового перекладу власних назв, якщо воно не закладено самим автором, то це ім’я, як вже було згадано, антагоніста. В оригіналі це Шрайк. Тут – Ктир. Богдан Стасюк сам виділяє багато місця цьому питанню у передмові, тому звернімося до неї і ми. Богдан пише: «Діставшись цього абзацу, читач, не знайомий із творчістю Сіммонса, мабуть, уже поставив собі питання: «Що за такий Ктир?» У читача, із творчістю Сіммонса знайомого, болісне питання лунає радикальніше та драматичніше: «Чому, в біса, Ктир?!» Як бачимо, перекладач сам прекрасно усвідомлював, що хід цей доволі ризикований і не усім читачам він припаде до смаку, як і скромному рецензенту.  В оригіналі Шрайк  – shrike. Як приклад, от чому в українському перекладі «Гаррі Поттера» від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Longbottom  саме Лонгґботтом, а не Долгопупс. Це власна назва, і хто знає, що вкладав автор у це ім’я (а вклав він достатньо, що теж читаємо в передмові), але бачити він хоче його саме так.

Перекладач також зазначає, що у більшості країн Шрайк залишається Шрайком. Він підкреслює цю фразу тим, що перекладачі «мовчки» залишили так, як у оригіналі. Що ще раз наводить на думку, що вибір даного перекладу — це просто ризикований крок і бажання виділити український переклад серед інших (що, безумовно, є похвальною метою). Але якщо сам автор схвалив це ім’я, хто ми такі, щоб із ним сперечатися.
Отже, це невеличка, але безумовно неприємна ложка дьогтю змішана із величезною бочкою смачного та апетитного меду. Одразу варто відзначити, що «Гіперіон» — це не та фантастика, яку звикли бачити прихильники НФ. Якщо ж вам потрібна саме така — читайте Велику Трійку: Гайнлайна, Кларка та Азімова. Нове століття — це нові віяння. Про що ж ця книга? Після космічної катастрофи люди були змушені покинути Землю. Вони створили гігантську цивілізацію Гегемонію. Сотні років люди жили у відносному спокої, допоки на горизонті не з’явилися космічні завойовники Вигнанці. Люди намагаються чинити опір, але рушиться фундамент нової цивілізації — так званий ТехноКорд, яким править раса розумних істот Штучних Інтелеків. Політики, які плетуть свої інтриги, роблять ризиковану ставку на провінційну планету Гіперіон, на якій проживає загадкова істота Ктир, яка є головою цілого культу — його власної церкви. Ця церква відправляє прочан: католицького священика, полковника військово-космічних сил, геніально-божевільного поета, тамплієра, філософа, приватного детектива та дипломата. Вони можуть попросити Ктиря виконати одне бажання. Від цих різних людей залежить історія всього світу. Під час їхньої подорожі кожен із них розповідає власну історію, що привело їх на планету Гіперіон. Ці, здавалося, незнайомі люди пов’язані однією долею, і що на них чекає попереду — смерть від загадкового Ктиря чи щасливий кінець — залежить теж лише від них.

«Гіперіон» — це перша книга тетралогії, і вона складається із шести розповідей, пов’язаних між собою загальною сюжетною лінією (перше, що спадає на думку, – збірки оповідань серії «Відьмак» Сапковського, які, на мою думку, найвдаліші). У Сіммонса цей тип викладу вдається «на ура». Кожна наступна розповідь доповнює попередню чи наступну, зв’язуючи нитками весь сюжет книги. На мою думку, найцікавіші – перша та четверта  розповіді. Вони абсолютно унікальні і своїм драматичним сюжетом надовго засідають у пам’яті, закликаючи робити певні висновки. Книга, безумовно, дуже масштабна і, як на мене, є чудовим вступом, який розкриває нам історії різних людей, поєднаних однією долею чи радше роком. Логічно, що ці історії будуть різнитися за жанром та стилем написання, коливаючись від горору до комедії та драми, від космоопери до кіберпанку. Тут є і містика, і детектив, і любовна історія, і поезія. «Гіперіон» — справжня водоверть, в яку тебе одразу затягує. Ця вся, здавалося б, «каша» після закінчення читання вибудовується в одну картину. Автор вкладає дуже багато в цю книгу і з реального життя, зокрема, це стосується життя поета Джона Кітса. Після прочитання роману вам обов’язково захочеться познайомитися з біографією та творчістю цього поета. Автор заклав занадто багато і духовних, і матеріальних питань у книгу, тож очевидно, що він не встигає в повній мірі всіх їх розкрити в даному романі. Але назвіть мені автора у всій світовій літературі, кому це на 100% вдалося? Сіммонс кидає нам поживу для роздумів, дає ключ, але відкривати двері ми змушені самі.

Однією із сильних сторін книги є наявність сюжетних загадок. Читаючи книгу, в нас виникає все більше питань, і ми з живою цікавістю хочемо їх розв’язати. Переважно це, звичайно, пов’язано із Ктирем. Ктир – один із найяскравіших персонажів не лише в циклі, а й в літературі фантастики взагалі. Магнетичний, жахаючий, безжалісний образ, який в’їдається в пам’ять. Він вселяє жах і викликає благоговіння. Це, безумовно, притягує до книги.

Особливе місце варто приділити навіть не жанру, а ще одній нитці, яка пронизує роман. Пов’язана вона із релігією, богом, пошуком глибокого сенсу. Це, звичайно, не культова трилогія «Валіс» Філіпа К. Діка, але доволі глибокі думки на онтологічні теми можуть відштовхнути потенційного читача, який не звик бачити таке у фантастиці. Як на мене, це не мінус, а великий плюс, тому що люди, які цікавляться релігієзнавством чи є скажімо священиком, зможуть прочитати книгу по-своєму, знаходячи між рядками масштабних космічних битв, політичних інтриг та захопливих пригод таємничий, магнетичний, глибокий сенс усього, що відбувається. Але нехай читач не лякається, переважно це та ж фантастика, яку ми любимо, не без відвертих сцен та жорстокості. За сюжетом, як це не банально звучить, справді дуже цікаво спостерігати. Адже він розвивається в геометричній прогресії, події, епохи, планети змінюють одна одну. Остання шоста розповідь відкриває нові факти, які дають по-новому поглянути на весь світ книги. А закінчується це все на найцікавішому місці, змушуючи читача одразу ж прочитати наступну книгу. А така можливість буде, адже видавництво «Богдан» пообіцяло видати усю квадралогію.

Також варто зазначити, що книга не є абсолютною утопією і не затьмарює всіх інших творців – у ній вистачає дивних мотивацій, питань, сюжетних дірок та так званих «роялів у кущах». Багато хто критикує книгу за нагромадженість тих самих глибоких питань, мовляв, шукати тут нічого. Або ж критикують, що саме фантастики, чи кіберпанку, чи космоопери тут мало, і прописана вона не так яскраво. Важко не погодитися, але знову ж, книга – це шість різних історій, різних за стилем, жанром, якістю написання. Загалом, це все яскравий шедевр із багатьма барвами, а для когось же мазанина, де автор намагався запхнути якомога більше. Але не варто забувати, що це лише перша книга із циклу!

Як на мене, «Гіперіон» чудово поєднує в собі як великі масштабні проблеми, так і проблеми людських доль. Тим не менше, плюси книги і те, як вміло автор маскує ці проблеми, безумовно, підкуповують. Загалом, дійсно хорошої літератури з кожним роком стає все менше, тому ми повинні щиро радіти можливості читати такі книги.

Звичайно, із короткого огляду не можна зробити остаточний висновок. Але не хочеться розкривати всіх сюжетних ходів, аби було цікавіше поринати в цей жорстокий, але разом із тим чарівливий світ, аби кожна розповідь одного з головних героїв щиро вразила Вас!

Діоніс Корнєєв

1 коментар

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *