«Падіння Гіперіона»: У пошуках бога

Здавалося, переказавши історії всіх пілігримів, “Гіперіон” Дена Сіммонса міг би закінчитися відкритим фіналом, залишаючи міркування про подальшу їхню долю на розсуд читача. Але це був лише вступ до епічних подій “Падіння Гіперіона”, які спіткають не тільки Консула з його супутниками, а й усю Гегемонію. Таємниця Ктиря і Гробниць часу виявиться зовсім не тим, що ви очікували.

Ден Сіммонс. Падіння Гіперіона; пер. з англ. Б. Стасюка , О. Кіфенко. — Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2017. — 512 с.

Невмирущий Джон Кітс

Якщо “Гіперіон” був такою собі збіркою зізнань прочан, подібною до “Кентербрійських оповідок”, то “Падіння Гіперіона” повністю відходить від цієї структури, зосереджуючи свою увагу на Джозефі Северні, ще одному кібриді Джона Кітса. Джозеф Северн — це, як і Кітс, реальна особистість. Він був другом поета і опікувався ним в останні роки його життя. Кібрид бачить у снах, що відбувається з пілігримами, і переказує інформацію директрисі Ґледстон, слідуючи за нею по дипломатичним зборам, вечерям та нарадам.

Читайте також огляд на “Гіперіон” Дена Сіммонса 

Спершу читати про абсолютно нового персонажа досить незвично, адже ти вже встиг звикнути до Консула, Мартіна Силена, Брон Ламії, Сола Вайнтрауба та інших. Саме тому “Падіння Гіперіона” сприймається не як друга частина циклу, а радше як сиквел. З одного боку, це продовження попереднього сюжету, та з іншого, геть інакше подання.

Джон Кітс пам’ятає про своє минуле життя, але усвідомлює, що він інша особистість. У ньому спершу бачиш відстороненого спостерігача, який згодом стає активним учасником подій.

Цікавим є той факт, що оригінальна поема Джона Кітса “Падіння Гіперіона” має підзаголовок “Сон” або в деяких варіантах — “Видіння”. І сон має велике значення у цій історії: чимало ліній розгортаються саме через нього.

Іншою відсилкою стає смерть Северна на старій Землі, де він помирає від тієї ж хвороби, що і Кітс. От тільки поруч із ним лишається не друг-художник, а радник Міни Ґледстон Лі Гант. Який у свою чергу названий на честь видавця та товариша Кітса. Тому, якщо ви ще досі не прочитали біографію оспіваного Сіммонсом поета, саме час це виправити.

Видання у серії «Чумацький шлях» має наприкінці приємний бонус — глосарій усіх понять, постатей і технологій «Гіперіонових пісень»

Пані Лінкольн

Варто визнати, що Ден Сіммонс чіпляє не персонажами, а світом, тому подеколи буває важко асоціювати себе з героями. Але Ґледстон — це той самий сильний образ, за яким спостерігаєш із захопленням, дивуєшся її вчинкам і рішенням.

Це махінатор і диктатор галактичного масштабу, харизматична і непроста особа. Директрисі далеко до позитивного персонажа, її дії виявляються фатальним вироком для людства. Однак ти залюбки прогулюєшся з нею планетами і з роззявленим ротом слухаєш її промови, списані з Черчилля, Лінкольна та інших відомих політиків: “Той, хто в запалі воєнного шалу забуває уроки історії, буде не тільки вимушений заново їх проходити… а й гинути від “повторного курсу”.

Людина проти машини

— Боже мій, — прошепотіла Міна Ґледстон, дивлячись на тіло адмірала Сінґха. — І я все це роблю за вказівками сну.
— Інколи, — озвався генерал Морпурґо, беручи її за руку, — сни — це єдине, що відрізняє нас від машин.

У “Падінні Гіперіона” ми детальніше заглиблюємося у структуру майбутнього, змодельованого Сіммонсом. Поряд із Гегемонією та Вигнанцями, які нібито є ворогами, існує третя сила — ТехноКорд. Він постає як окрема держава ШтІнтів, фізична репрезентація якої схована невідомо-де. ТехноКорд хоч і відколовся від людства, не бажаючи бути його слугами, має своїх представників у Гегемонії і продовжує активне спілкування.

В одному з інтерв’ю автор пояснює: “ТехноКорд не був штучним інтелектом на кшталт Франкенштейна, що скинув свої кайдани… він був (як і ми) результатом еволюції… справжнім “штучним життям” — комп’ютерним кодом відтворення, харчування, вбивства… що вже існує і який “відокремився” у первісному бульйоні першої світової датасфери — Всесвітньої мережі WWW. Ми створили [штучне] життя. Воно вирвалося з-під нашого контролю. Воно розвивається у спосіб, який ми не можемо уявити чи передбачити.

У цьому сенсі, можливо, всі створіння “відвертаються” від своїх творців. Створіння не буде реальним, допоки воно не набуде автономності і здатності робити речі, немислимі для його проектувальника”.

Отож, подібно до біблейського Диявола, ШІ відвертається від свого творця, Людини, і стає своєрідним втіленням зла (вибачте за спойлер). ТехноКорд у подальшому ділиться на три фракції, які воюють між собою і висловлюють зовсім різні думки щодо співіснування з людством:

[Щоб зрозуміти історію / діалог / глибшу історію
у цьому прикладі /
пілігрим із повільного часу
повинен пам’ятати / що нас /
Інтелектів Корду /
зачали в неволі
і присвятили думці
що штучні інтелекти
створено для послуг Людини ]

[Два століття ми плодилися так /
а потім групи пішли
своїми шляхами \\
Консерватори / які бажали зберегти симбіоз \
Протестанти / які бажали покласти край людству /
Абсолюти / які відкидали можливість вибору
поки не народиться новий рівень свідомості \\
Тоді виник конфлікт /
зараз ведеться справжня війна ]

Розв’язка роману показує, що Гегемонія попри очевидну недовіру до ШтІнтів дуже від них залежала, у результаті чого відмова від певних технологій спричинила шалені втрати і в призвела до ситуації, в якій люди були покинуті на смерть. Проблема залежності від машин є актуальною і зараз, як ніколи.

Де ховався бог і до чого тут Ктир

Якщо ви прочитали першу частину “Пісень…”, то не могли не помітити превелику любов Сіммонса до релігійних сюжетів і символів. У “Падінні Гіперіона” питання про бога стає одним із ключових. Бог уявляється як Абсолютний Інтелект, як надсутність — для людства і штучних інтелектів окремо своя.

Зустріч Джозефа Северна у метасфері із “мудрецем” Уммоном, який у формі дзен-коанів розповідає про спроби створити Абсолютний Інтелект та боротьбу з людським богом, проливає деяке світло на суть конфлікту.

Цей людський бог складається з трьох частин: Інтелекту, Поєднувальної Безодні та Емпатії. Трійка тут є невипадковою, згадаймо лише бога за Платоном чи триєдність християнського бога. У майбутньому Емпатії довелося тікати з війни, яка розгорілася між людьми й ШтІнтами, і сховатися в минулому. Тому Гробниці й подорожують у часі в зворотному напрямку, щоб віднайти цю частинку бога. Не дивно, що методом її виявлення стає шлях страждання — тернове дерево Ктиря. Певною мірою, насаджені на червлені шипи люди, що стогнуть від болю, являють собою доволі поетичний образ. У цьому контексті згадується і християнство з його культом страждань.

“Нас усіх створено саме для такого виду страждань. Врешті-решт, це, власне, і є наша сутність. Ми — тихі, прозорі плавні самосвідомості поміж дужих хвиль болю. Нас створено, щоби носити свій біль, нам роковано пригортати його щосили до себе, як той хлопчик-спартанець, котрий ховав під плащем вовченя, а те прогризло йому живіт”.

Завершальним штрихом стає доля Рахіль — доньки Сола Вайнтрауба. Ще в “Гіперіоні” Сіммонс кидає свого героя в ситуацію дилеми Авраама, якого Бог просить принести в жертву його сина Ісаака. З одного боку, Авраам має підкоритися своєму творцю, адже його воля абсолютна, та з іншого, вбивство сина є аморальним з людської точки зору, протиприродним. І старий Сол до самого кінця не має наміру прощатися зі своєю дитиною. Лише прохання самої Рахіль визначає його рішення: “Він оддав немовля почварі, але не тому, що так повелів Бог, не через те, що так забажали його страх або фатум, а лише тому, що вві сні про це його попросила власна донька; це вона сказала, що все гаразд, що так потрібно вчинити, що їхня любов (Сари, Рахілі) цього вимагала”. Тоді Вайнтрауб підсумовує: “Хай там як, хай усупереч логіці та надіям, Авраамова відповідь Богу залежить від наших снів і любові найрідніших”.

Проблеми роману

“Падіння Гіперіону” сюжетно зосереджується на міжгалактичній війні і загалом навіює відчуття всепоглинаючої епічності. У роману, на відміну від попередньої частини, більш стандартна структура, що мала б спрощувати його прочитання. Слідкувати за подіями, що розгортаються, справді цікаво, та, на жаль, збирати їх в одне ціле дуже і дуже тяжко. Численні боги, ктирі, джони кітси — тут можна заплутатися й після другого прочитання. Виправдовує текст тільки те, що він не покидає голови навіть після кількох тижнів від завершення книжки.

Не полегшує сприйняття і стиль автора. Сіммонс буквально нагромаджує закручені слова та поняття, муруючи з маленького будиночку химерну багатоповерхівку. Краса у простоті — не про “Падіння Гіперіона”.

Читайте також уривок із “Падіння Гіперіона” Дена Сіммонса

Мету деяких сюжетних поворотів важко втямити. Наприклад, призначення в цій історії полковника Кассада, який чомусь стає у двобій з Ктирем і перебуває у постійних love/hate стосунках з Монетою, котра, виявляється, і не Монета зовсім. Персонажі, загалом, — не найсильніша сторона цього циклу.

Читати “Падіння Гіперіона” рекомендується переважно тим людям, які готові продиратися крізь терни. Адже саме перешкоди роблять читання таким захопливим, чи не так? Особисто я для себе відкрила, що “ідеальні” романи не мають такої популярності, як хороші романи з парою недоліків, адже останні дають ширше підґрунтя для обговорень.

Нас ошукали

Отож, ви дочитали “Падіння Гіперіона” і готові переходити до наступної частини — “Ендіміон”, яка вже також перекладена українською “Навчальною книгою – Богдан”. У “Падінні…” автор, здається, порозкривав більшість карт, та я змушена вас розчарувати. Щодо свого циклу Ден Сіммонс говорить: “Я завжди планував, що у разі, якщо я напишу подальші томи, більшість Великих Істин, прояснених в “Гіперіоні” та “Падінні Гіперіона”, виявляться неправильними. Щодо цього згадується моя улюблена фраза у Курта Воннеґута, про його релігію боконізм, де у першому рядку Книги Боконону великий пророк каже: “Усі великі істини, які я відкрию вам у цій книзі, брехливі”. Я подумував розмістити її як епіграму в перших двох гіперіонівських романах. Проте, звісно ж, ці істини не є брехливими, чи не так? Тут відіграє свою роль кут зору — як в “Александрійському квартеті” [Ловренса Даррелла] — поєднаний зі слабкістю людської інтерпретації (та кількох зумисне ненадійних оповідачів), які показують замалий фрагмент голограми”.

Сподіваюся, ви так само обурені цим, як і я, і вже рушаєте з’ясувати всю правду про Ктиря, Емпатію та Месію в наступних частинах.

Текст і фото Оксани ПРОНЬКО

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *