Сторожова застава ставить планку

Уже кілька тижнів у кінотеатрах триває показ стрічки «Сторожова застава». Фільм, який по-справжньому можна назвати етапним для українського кінематографу. Справа не в тому, що він проривний у технічному чи сюжетному плані. Саме позиціонування як українського фентезі для масового глядача ставить нову планку для майбутніх кінострічок. Наскільки ця планка стала високою з’ясуємо далі. Але варто відразу віддати шану команді розробників фільму, адже раніше в Україні подібних проектів не було.

Дві чашки чаю цим кіношникам за промокампанію

Промо «Сторожової застави» пройшло вражаюче. Після презентації трейлеру в січні передпоказний ажіотаж переріс у професійну рекламну кампанію. Телебачення, метро, білборди, листівки!.. Укрпошта випустила серію тематичних поштових марок.  Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» перевидала у «кіношній» суперобкладинці книжку Володимира Рутківського, за якою зняли фільм. Спецпрезентації на Kyiv Comic Con та в Книгарні «Є», фактично на всіх великих тематичних майданчиках. Режисер Юрій Ковальов разом із продюсерами Єгором Олесовим і Юрієм Прилипком не стомлювалися розказувати про процес зйомок, смішні події і типові труднощі. А також чому від початку зйомок до показу фільму минуло майже 2 роки, хоча знімальний процес зайняв рекордні два місяці.

За тиждень до прем’єри, 6 жовтня, відбувся флешмоб #вкінонаметро: актори фільму (включно з головними героями-богатирями) в костюмах заходили у вагони метро і питали у пасажирів, який зараз рік, дарували листівки та запрошували на фільм. А потім всі зібралися на станції «Золоті Ворота» і разом із хором «Київ» виконали саундтрек до фільму. 10 жовтня відбувся гучний передпоказ на кіностудії FILM.UA у кінотеатрі «Правда» та вечірка в кінотеатрі «Олімп» ТРЦ Гулівер.  Після прем’єри в Україні стрічка відразу помандрувала світом: уже 14 жовтня фільм з’явився на фестивалі українського кіно у Страсбурзі. Здавалося, в країні не лишилося людей, які не чули про «перше українське фентезі» (яке насправді не перше, що ми не стомлюємося виправляти). Та чи варта була гра свічок?

Коротко і без спойлерів

Починається фільм тривожним сном звичайного хлопця Вітька. У дитинстві він пережив автокатастрофу, втратив батька і отримав акрофобію (страх висоти), спогади досі переслідують його в кошмарах. Разом із однокласниками він вирушає в Карпати подивитися на Сонячне затемнення. Тоді ж нам показують, як тисячу років тому в цю хвилину половецький шаман вичакловує портал (привіт лекціям Макса Кідрука про час й інопланетян, які можуть спостерігати за всією історією Землі просто трошки рухаючись вперед-назад). Зірки сходяться таким чином, що саме Вітько потрапляє в минуле. Причому тієї миті, коли через свій страх не може допомогти другу, що вскочив у халепу. У тисячолітній давнині Вітько бореться зі злом, перемагає свої страхи, знаходить подружку і рятує всіх-всіх-всіх.

А тепер трішки зі спойлерами

І все воно було б нічого, якби на кожній хвилині фільму ми не бачили втілення поняття «штамп». Автокатастрофа, друг, який затикає всім роти, насмішки однолітків через комплекси чи страхи головного героя, абсолютно злий чаклун, абсолютно круті і хороші позитивні герої, мудрий старий, мила закохана героїня, яка в душі воїн, магічний камінь, який викликає монстра, момент ніби-то перемоги зла, самопожертва, невимушена допомога ворогу, який потім віддячить тобі (і через це ще й поплатиться), боротьба з власними страхами, геніальний план… Фух, зрештою, нічого нового. Дорослим глядачам ці «штампи» часом дуже ріжуть око, так само, як ріжуть слух «штучні» й, очевидно, переозвучені діалоги на початку фільму.

Сюжет – головна проблема фільму. І не тому, що «книжка краща», «в книзі такого не було», хоча книга й кіно дійсно разюче відрізняються. Сюжетні недоліки, великі й малі, можливо, беруть свій початок ще на етапі сценарію, який кілька разів перероблювався, або ж виникли в результаті вимушеного урізання й видалення деяких сцен і кадрів (первинний хронометраж стрічки становив 3 години). Деякі сцени сильно просідають через монтаж: відчувається, що сцена має бути довшою і виваженішою, однак більше часу на великому екрані виділити не можна. Так це чи ні, ми невдовзі дізнаємося: стрічку покажуть на Новому каналі у вигляді чотирисерійного міні-серіалу.

Врешті маємо те, що маємо. Занадто передбачувані сюжетні повороти, незрозумілість того, скільки ж минуло часу, провали між сценами, раптові переміщення, моментами банальні діалоги. Майже жодної виправданої мотивації персонажів, іноді нелогічна поведінка і не розкрите сповна «призначення» головного героя. Що в ньому особливого? Що він може зробити надзвичайного для перемоги над половцями? Тільки він чи будь-хто інший може знайти Перунів камінь? А сама сцена здобуття магічного артефакту викликає реакцію: «Що?! Так просто? Серйозно?!». Сцені віднайдення Перунового каменю явно не вистачає «епічності» – таке враження, що такі каменюки на кожному кроці під ногами валяються.  До слова, непозбувно бентежить, що Перунів (!) камінь шукають люди, які хрестяться (!).  А відколи це бог скотарства Велес переїхав жити у водойму?

Герої та актори

Персонажі фільму чітко розділені на «хороших», які не мають жодного недоліку (троє богатирів, інші воїни та мешканці сторожової застави), і «поганих», які хочуть всіх вбити і все зруйнувати (в даному випадку – орда половців).

Ролі головних героїв Віктора й Оленки стали для Данила Каменського та Єви Кошевої  дебютними. Юні актори, як для початку, впоралися досить добре, хоча інколи в їхній грі й проскакувала невпевненість. Любов головних героїв сприймається не як справжнє почуття, а як сюжетно-очевидна й банальна закоханість, адже з огляду на вік вони могли б стати просто хорошими друзями. Незважаючи на це, фінальна сцена фільму дуже красива і зворушлива.

Сам ти Альоша, я Олешко

Одначе екранні образи Вітька та Оленки відходять на другий план у порівнянні з іншими героями.  Двоє богатирів – Ілля Муромець та Добриня Микитович (Олег Волощенко, Олександр Комаров) – мають «класичну» зовнішність кремезних воїнів, не позбавлені мудрості та з гарним почуттям гумору. Але саме третій, наймолодший «казковий богатир» Олешко Попович (Роман Луцький) робить фільм. Його язик не менш гострий, ніж меч, жарти з нього сиплять на кожному кроці, він постійно потрапляє у незручні ситуації, легковажність в ньому межує з відвагою, а його безпосередність і невимушеність, закоханість і доброзичливість одразу підкупають глядача.  Ще трохи – і з персонажа вийшов би недоумкуватий клоун, але ні – саме цей герой стає улюбленим і фактично витягує весь фільм.

Жартує у фільмі не тільки Олешко. От із гумором у сценаристів все справді ОК. Над текстом працював у тому числі Сашко Дерманський, один із найпопулярніших українських дитячих письменників і володар тонкого гумору – його рука відчувається відразу. Що цікаво, чимало жартів  зрозуміє та по-справжньому зацінить тільки український глядач (і не тільки жартів, до слова). Чого тільки варта фраза Добрині «стріла в лоб – так стріла в лоб» та «справжнісінькі» заклинання Вітька під час чаклування над каменем. Ці сцени зривали гучні оплески та вибухи сміху в кінозалі. І жодного жарту нижче поясу чи з дурними відрижками, що не може не радувати. Словом, українські сценаристи спроможні на хорошу комедію, і наступний фільм у такому жанрі пішов би на ура.

Окрім трьох богатирів та типу-закоханих підлітків маємо й інших вартих уваги героїв. Тут і дід-винахідник, слов’янський Леонардо да Вінчі, і справжні руські жінки, які й коня зупинять, і пожежу загасять, й ефективне застосування магічному каменю знайдуть. Навіть половецький хан та шаман (яких зіграли казахські актори Ержан Нурімбет та Ерболат Тогузаков) вдалися досить харизматичними та тримали увагу кожну хвилину своєї присутності на екрані.

І ще, звісно, співак Фагот в епізодичній (на жаль, епізодичній) ролі вартового. До речі, гурт ТНМК порадував чудовою композицією, саундтрек фільму в цілому дуже хороший. Аж до мурашок – сцена співу усіх мешканців застави під час нападу половців.

Візуалізація

Візуально фільм на високому рівні, справді. Надзвичайно красиві пейзажі Карпат, скелі Довбуша, екопростору «Тетерівський кіш», Коростишівського кар’єру. Спеціально для зйомок неподалік від Києва було реально збудовано справжню сторожову заставу.

Декорації, предмети побуду, костюми – все з колоритом  і детально продумано. Розробники фільму консультувалися з істориками та фахівцями із музею ім.Гончара, всі обладунки й одяг зроблені максимально близько до епохи, вони справді вражають. Непогана  операторська робота, зокрема у бойових сценах (які прямо захоплюють дух). А кількість і якість спецефектів ще ніколи не досягали таких висот у вітчизняному кінематографі.

Між іншим, моментами пригадається «Гра престолів» та «Нічна Варта». Так-так, ворон, що приносить листа («Dark wings, dark words»), і шаман, що дивиться очима ворона (теж варг, мабуть). А вертикальний дерев’яний ліфт на верхівку скелі в заставі – просто тобі Чорний замок на Стіні. І ще «Гобіт»: шлях Вітька та Оленки до волхвів через вузьку глибоку розколину, крізь яку ледь видніється небо та сонячне світло, нагадує про перехід гномів з Ґендальфом у Рівендел, селище Лелече – аля Озерне місто і так далі. Але такі речі помітять, мабуть, хіба що палкі фанати.

Що маємо

Загалом, фільм балансує між дитячою казкою та підлітково-дорослим екшном. Немає зайвої помпезності, та іноді все ж бракує епічності. Це саме дитячий фільм, хороше дитяче фентезі, і на це варто зважати. Є реалістичні сцени серйозних сутичок на мечах, але немає рік крові і відрубаних кінцівок. Є посил та хороші думки (побороти страх, перемогти ворога, впевнено боронитися, бо ти на своїй землі), які іноді просто сують глядачеві в обличчя, а іноді глядач сам робить висновки.

Загалом, «Сторожова застава» – кіно яскраве та атмосферне. І той факт, що укрфентезі не провалилося в прокаті й отримало непогані відгуки кінокритиків, доводить, що цей жанр в Україні живий і потрібний. Станом на 30 жовтня в Україні стрічка зібрала 16 368 582 грн у кінопрокаті, її переглянуло понад 232 тисячі глядачів. Варто сподіватися, що наступні вітчизняні фентезійні фільми вражатимуть нас не менше, адже планка, встановлена «Сторожовою заставою»,  достатньо висока.

P.S. Хтось знає, що ж то за смартфон такий, що його батарея не сідає аж так довго?

Артем ОСТРОЖИНСЬКИЙ

Фото та кадри фільму взяті з офіційної сторінки стрічки у Facebook