“Нурлінь”: Світ-ярмарок чи Ярмарок світів

Коли я вперше взявся за читання малознайомого українського фентезі, точно не думав, що це буде технофентезі. Правду кажучи, ніколи цим жанром не захоплювався, надаючи перевагу класичному, чистому фентезі. Проте мушу таки зазначити, що технофентезі має право на існування, адже воно створює не лише особливу атмосферу, а й здатне затягнути читача у світ, який водночас нам здається і фантастичним, і вкрай реальним. Причина проста: складні механізми дозволяють значно розширити рамки світобудови та зробити книгу об’ємнішою. Читачу не здається, ніби світ книги чимось фантастичний: такі речі, як вогнепальна зброя, роблять його майже буденним, рутинним… я сказав би навіть, “нормальним”. Усе це вміло доводить роман “Нурлінь, Сокіл-Реготун і Длань Еміхола”, де можна зустріти доволі велику кількість персонажів з цілком неординарними для нас рисами. А якщо до цього всього ще й додати вміло написану карту, то приємність від читання лише множиться, адже ми легко себе уявляємо в тій чи іншій точці вибудуваного світу. 

Українська версія книжки готується вийти у друк. Рецензія робилася на її рукопис.

Про що “Нурлінь”?

Книга про подорож і пошуки, але не тільки. У книзі є багато переживань, доволі часто головні герої ризикують життям, аби досягти мети, й усе це автор доповнює бойовими сценами із все грізнішими супротивниками. Сама подорож мені здалася трішки хаотичною, і вряди-годи я не завжди встигав за розвитком подій. Попри це інтрига тримається впродовж всієї книги, а окремі моменти дозволяють краще зрозуміти вибудований світ. Словом, крок за кроком йдемо до розв’язки подій і ніколи не нудьгуємо.

То магія чи технологія?

У книзі легко наштовхнутися на певні думки щодо вічної дуелі науки і магії. В одному епізоді автор ніби сам підводить нас до питання: то це зробила магія? Чи все ж це здобуток науки? Власне, чіткої відповіді не дається: нам слід самим подумати, а згодом і вирішити, що і як було зроблено. Попри це протистояння різні технології відмінно вписуються у фентезійний світ, поєднуючись з його героями. Всі ці речі не здаються чужими там, де ми звикли бачити ельфів, гномів, тролів та інших магічних істот. А це вже доволі велике досягнення.

Нурлінь?

Коли ми чуємо слово “Нурлінь”, у нас виникають різні асоціації. Коли я запитав у своєї сестри, що це таке може бути — оте “Нурлінь”, вона відповіла, що це такий сир. “Швейцарський сир” — додала вона. Мені це слово чомусь шалено нагадує різновид якогось птаха. В інших будуть ще якісь асоціації, проте Нурлінь — це планета. Вона зовсім невеличка і з часом стає холоднішою.

Хоча Нурлінь мені не здається великою, можу з упевненістю зазначити, що планета ця доволі ретельно описана автором. Як і в Середньовіччі, на Нурлінь можна зустріти багацько гільдій (ковалів, ткачів, шевців, музик, рибалок, алхіміків тощо), які вносять свою частку у світоустрій книги, роблячи весь цей світ не тільки більшим, але й реалістичнішим. Також тут можна ознайомитись з багатьма-багатьма курйозними місцями, як-от Ярмаркова площа, де читач опиняється в одному з останніх розділів, чекаючи на Ярмарок світів.

Головні герої

Серед численних протагоністів роману особисто мені найбільше сподобалась фігура Найманця (бо чимось нагадує Ґеральта), але слід зазначити, що “Нурлінь” містить і цілу низку інших героїв, про яких слід згадати. Зокрема йдеться про доволі симпатичну трійцю братів Фарлока, Нервіна і Тоуфа. Їхня місія полягає в охороні певної речі, від якої залежить доля цілої планети і є доволі важливою для сюжету, тож їм неможливо не співпереживати. До того ж, час від часу брати здатні викликати справжню усмішку навіть у дуже простій ситуації. Тут варто віддати автору належне за дотепний, нешаблонний гумор.

До них додається мій улюблений Найманець. Його не можна назвати добрим чи злим, і я впевнений, що він найбільш суперечливий персонаж книги. У фіналі складається враження, наче його не до кінця розрикли. Він ніби простий хлопець з простим характером, який пливе за течією, однак всюди Найманець вносить свою частку і допомагає автору рухати сюжет до завершення. Хотілося б дізнатися більше про нього: його минуле і майбутнє; його перемоги і невдачі… Хоч, на перший погляд, Найманець  — простий, як двері, але часом він приймає цілком неординарні, несподівані рішення. У цьому і полягає його привабливість.

Наостанок слід згадати про Сокола і Гайла. Персонажі доволі чіткі, добре вибудовані, проте, думаю, їм чогось не вистачає. Можливо, якоїсь крутості чи вміння битись, як у Найманця. Словом, персонажі хороші і позитиву багато, але їм бракує родзинки.

Негативні сторони

Коли я читаю українську жанрову літературу, мені завжди чогось не вистачає. У цьому випадку — любовної лінії. Хоч простенької; хоч дитячої; хоч на епізод… У “Нурлінь” її немає взагалі. Герої завжди чимось зайняті, щось роблять, а от знайти хвилинку для кохання — зась! Звісно, я не вимагаю майстерно прописаної романтики, але поки її немає у романі, йому завжди чогось бракуватиме. Крім того, любовна лінія зробила б розповідь об’ємнішою і цікавішою. Є в мене питання і до редактора. Часто-густо на сторінках книги зустрічаються певні огріхи, як-от дрібні орфографічні помилки. Це не є великим недоліком, але відволікає від читання. Також сюжет подекуди трохи хаотичний, і мені довелось перечитувати деякі епізоди двічі, аби до кінця зрозуміти, що мається на увазі. Автор час від часу стрибає з одного місця на інше, і так втрачається зв’язок з іншими героями, яких потім важко пригадати. 

Кому слід читати “Нурлінь”?

Книга сподобається не лише гурманам технофентезі, а й усім тим, хто любить поринати у магічну атмосферу і підійде як дітям, так і підліткам і дорослим.

 На жаль, екшну тут не так багато, як хотілося б, тож якщо ви фанат голлівудських бойовиків, “Нурлінь”, певно, не для вас. Головне — це зануритися у той світ сповна, відчути його магічність і легкість. А задоволення прийде… неодмінно прийде.

Роман КОВАЛЬ

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *