У світлі світляків: Життя без Інтернету
“На порозі ночі” — це дебютна книжка Ольги Войтенко, яка відкриває трилогію “У світлі світляків”. Одного вечора в усьому місті Єви-Лізи зникає електрика, а люди в ньому поринають у непробудний сон. Як вчинить дівчинка, яка до цього знала лише електронний світ свого планшету? Чи зможе вона віднайти світло та розгадати загадку ночі, яка ніяк не хоче закінчуватися?
Здавалося б, такий опис натякає на апокаліпсис чи щонайменше підліткову антиутопію. А втім, це чисте фентезі, де на околицях сучасного міста кояться справжнісінькі чудасії. Міським кладовищем, населеним привидами, блукає таємничий сторож із мінливою звірячою головою, величезні світляки виявляються зачаклованим ворожим військом, а трохи далі, в лісі, мешкає величезний дракон із очиськами-фарами. Давно втрачений друг Тім проводить Єву-Лізу цими чарівними місцинами, показує їй світ поза квартирою і відкриває в ній любов до пригод, книжок і допитливості.
Зважаючи на те, що книжка орієнтована на середній шкільний вік, все, що від неї вимагається, — це захоплива подорож. Однак із цим є певна проблема як на сюжетному, так і на персонажотворчому рівнях. Так, герої весь час кудись рухаються, змінюють одну локацію на іншу, але роблять це майже безцільно, не міняючись від того всередині. А коли сцени не змінюють персонажів, не залишають по собі емоцій, історія починає навіювати нудьгу. Єва-Ліза карколомно програє як протагоніст цієї повісті, слідує скеруванням Тіма без жодного сумніву. Від героїні хочеться більше самостійних рішень, більше характеру, більше енергії.
Тім навпаки найпрописаніший тут персонаж. Створений як антипод Єві-Лізі, що на вулицю і носа не потикала, надаючи перевагу віртуальному світу, він підкупає своїм оптимізмом і закоханістю у світ чарів та в життя. Хлопець обожнює читати, досліджувати незвичайні місця, дружить із собаками й драконами, знає, що робити в будь-якій ситуації. Його безмежна любов до книжок передається і Єві-Лізі — та автоматично читачу, який і без того, ймовірно, ловить кожну його літературну відсилочку.
“Піднісши книжку ближче до очей, Єва-Ліза розгорнула її посередині і, зануривши ніс у сторінки, понюхала. Це був запах сотень аркушиків, чорнила і якоїсь незбагненної свіжості. Так пахнуть лише книжки.
Запах Єві-Лізі сподобався, тож вона із шурхотом перегорнула сторінки на початок і взялася читати. Вона зняла кількох світляків з Нюхового носа, посадовила собі на руку, і тепер вони освітлювали їй сторінки.
Події, які відбувалися в книжці, захопили Єву-Лізу так швидко, що відсутність світла, місто, його жителі та й усе навколо просто зникли. В одну мить усе це розчинилося між словами, і дівчина опинилася в зовсім іншому місці та в іншому часі.
Єва-Ліза потрапила в дивовижний світ, сповнений давньої магії і добрих створінь, населений розумними деревами та балакучими тваринами, друзями та рідними. Вона відчувала все це так яскраво і близько, неначе справді перебувала там. Так завжди буває, коли комусь уперше потрапляє до рук хороша книжка”.
На розгадку того, що ж спричинило вічну ніч, поки немає і натяку. Завершується повість несподіваним кліфгенґером у приймальні мера, з містичними двійниками і батьками героїв на таємничій нараді, тому лишається сподіватися, що друга частина вийде динамічнічнішою, яскравішою.
Книга має привабливу обкладинку від Ани Годісь, яка робила оформлення і для інших повістей із серії ВСЛ “Наше фентезі”. Дівчинка на тлі зоряного неба, намальована у стилі манґи, чіпляє око. Але водночас і заплутує: її вік відповідає більше центральній аудиторії янґ-едалту, аніж середньому шкільному віку.
Загалом, перша частина не справляє великого враження. З неї, можливо, вийшов би непоганий короткометражний мульт — деякі сцени так і просяться бути анімованими. Однак самій історії, на жаль, вкрай бракує відчуття пригод, авантюризму.
Текст і фото:
Оксана ПРОНЬКО
