Про Сандерсона, Далінара і сірих персонажів
Такого ще не було! Nebo BookLab Publishing, КСД та Vivat відкривають спільний #МарафонСандерсона з призами для тих, хто опублікує в соцмережах процес читання його книжок.
І це чудова нагода поговорити з вами про одного персонажа із «Хроніків Буресвітла». Хоча зважайте, я ще не читала п’яту частину, бо лишаю найкраще напотім 😉
Отож, Далінар. Ким же є цей непростий дядько? Героєм, лиходієм, антигероєм чи славнозвісним «сірим персонажем»?
Багато хто наводить його як приклад сірого персонажа, адже в його житті було всякого: він і вбивав, і рятував, і впивався до синіх чортиків, і тримав непорушну дисципліну в своєму війську. Він і той, хто наводить жах, і чесний лідер, за яким ідуть.
Проте спершу означмо, хто такий сірий персонаж, адже міркувань на цю тему є кілька. Я наведу, можливо, менш популярне, але, на мою думку, коректніше, ніж просто «персонаж із вадами», «привабливий персонаж, який чинить хрінь» чи «звичайна людина, яка не може бути ні доброю, ні поганою».
Білість, чорність чи сірість не мають нічого спільного з тим, наскільки ідеальний чи неідеальний персонаж. Це ознаки класичної літературної моралі; звісно, якщо припустити, що в конкретному фентезі-світі взагалі існує розподіл, на який ми можемо спиратися, а не суцільний ґримдарк. Тобто ми розглядаємо персонажа в контексті добра і зла, справедливості і несправедливості, лицарського захисту та загарбницької руйнації. Білий персонаж відповідно тяжітиме до добра, чорний — до зла, а сірий — до жодної сторони. Для сірого персонажа мораль настільки відносна, що кожен вчинок має однакову ціну. Сірий персонаж, як правило, егоїст, цинік або помірний утилітарист, зациклений на певній меті, до якої йде, не гребуючи будь-якими засобами.
І тут є різниця між білим персонажем, який може вчинити щось «негеройське», якщо до цього змушують обставини, наприклад, залишити товариша по зброї в оточенні ворогів, бо бій програний і будь-які спроби порятунку просто додадуть ще один труп, і сірим персонажем, який підставляє свого товариша, щоб використати його смерть/полон для свого плану. Так би мовити, нічого особистого, друже. Так само є різниця між сірим персонажем і чорним диктатором чи психопатом. Якщо персонаж хоче вколошкати пів світу, щоб встановити якусь справедливість — він не сірий, він їбанутий. Це все одно що називати Сталіна сірим, бо ж які заводи, яка промисловість!
Треба також зауважити, що сірість у персонажа має бути більш-менш постійною характеристикою, а не одноразовим актом, коли персонаж вчинив егоїстично, а потім два роки через це мучився.
А якщо порівнювати складність персонажа і його моральну колірність, то слід підкреслити, що одне не випливає з іншого. Білі, чорні та сірі персонажі можуть бути як складними, так і простими, як дошка.
Ну, і аби зовсім заплутати вас, висуну ще таку думку. Говорити про моральну колірність персонажів є сенс тільки тоді, коли в творі існує хоч трохи розрізнення добра і зла. Якщо ж у тому світі суцільний моральний релятивізм у найгіршому й найрадикальнішому сенсі цього концепту, то яка різниця, який у того чи іншого персонажа моральний колір? У цьому світі їх просто нема, як і немає правди.
Та повертаючись до нашого «Буресвітла». Думаю, ви не заперечуватимете, що в Сандерсона є чітке розрізнення моральних цінностей. Підступ засуджується, лицарство підноситься. Навіть якщо він довго грає з читачем у різні заплутані моральні ігри через Тараванджіана чи шлях з пошуку правди Сета. І морального релятивізму, як на те, є вдосталь у стосунках людей зі спренами і співунами.
Де ж на цих шальках перебуває Далінар?
Моя відповідь така: Далінар і білий, і чорний, але зовсім не сірий.
Таке буває не дуже часто, але в подібних сагах текст може давати шанс на перетворення. Частіше це історія про моральне падіння: добрий хлопець, який пройшов через непрості обставини, рабство, полон, рве кайдани і стає героєм-лицарем, благородним рятівником. Але далі, просуваючись сходинками ієрархії догори, здобуваючи все більше і більше влади, перетворюється на безжального диктатора, якого наступний герой може тільки вбити.
У Далінара рідкісна історія навпаки. Як ми дізнаємося з «Присяжника», частини, яка присвячена саме йому, Далінар не вирізнявся лицарськими прагненнями. Вони з братом по суті займалися рекетом. І рекет цей полягав у звістці: «Стук-стук, присягніть на вірність нашому королю, інакше ми вас заріжемо». На словах красива мета — об’єднати колись велике королівство. На ділі — терор як є. І хоча Далінар не був повним монстром, своє прізвисько — Чорношип — він заслужив недарма. Одна з причин, чому потім лідери інших країн з підозрою розглядатимуть альянс від Далінара — це його кривава і геноцидальна слава.
Тому Далінар у юності абсолютно чорний персонаж.
Він сам у цьому зізнається. Як його кликала до себе жага крові, жадоба до битви. Він неодноразово вступав у бій заради гостроти відчуттів, лише в ньому він почувався живим. Звісно, у цьому був вплив Одіозума, проте в основній часовій лінії в суперечці з ним Далінар чітко відмовляє: «Ні, ти не присвоїш собі те, чим я був», — хоча спокуса скинути провину була. Далінар на цей момент визнає, що той спосіб життя був хибним і не згоден віддати цінний урок цього усвідомлення.
Проте коли ми тільки починаємо знайомитися з Далінаром, у «Шляху королів», ми вже бачимо, що це білий персонаж. На початку ще зламаний, так, але зовсім згодом нам представлять зібраного воєначальника, який дотримується кодексу честі і вимагає того самого від інших. Людину, яка не терпить підступу. Ясноокого, який віддасть цінного меча за купку рабів із Четвертого моста. Лідера, який усвідомить, що єднання — це не підкорення. Що Алеті були лицарями-оборонцями, а не рекетирами. Його принципи випробовуватимуть обставини. А що як тут просто вбити цю незручну людину? А що як просто захопити корону? Проте він і далі шукатиме інші шляхи, необхідний баланс, хай навіть його природа для цього не така гнучка.
Тому Далінар теперішній — абсолютно білий персонаж.
Далінар не міняється в усьому. І тоді, і тепер він харизматичний лідер, прямий, лояльний і принциповий — на відміну від безпринципності типових сірих персонажів. Проте в минулому його кровожерність відвертає одного з найвідданіших товаришів настільки, що той іде з війська в монастир. А в теперішньому його ідеалістичне бачення і сміливість ламати усталені норми привертає на його бік навіть колишніх ворогів, як Норку.
А що ви думаєте про це?
