Кліффорд Сімак «Резервація гоблінів» (Уривок)
На 2017 рік видавництво “Навчальна книга – Богдан” анонсувало чимало визначних авторів фантастики, серед яких і Кліффорд Сімак. Роман “Резервація гоблінів” є поєднанням наукової фантастики і фентезі, яскравим представником спекулятивного жанру другої половини 20-го століття. У далекому майбутньому, коли космічні мандрівки цілком звичні, а подорожі у часі перестали бути лише мріями, професор Пітер Максвел потрапляє на Криштальну планету, де таємнича древня раса просить його продати їхні надзвичайні знання, а згодом міняє угоду — просить обміняти на певний земний Артефакт. У цьому йому можуть зарадити лише споконвічні жителі планети — духи, міфічні створіння — які нині мешкають у резервації.
Українське видання планується до цьогорічного Книжкового Арсеналу, а ми тим часом пропонуємо до вашої уваги уривок із нього.
Переклала Марта Щавурська.
Максвел взяв слоїк, але не почав відразу пити. Оп схилився до дров, ухопив водномить поліняку і кинув у вогонь. Стовп іскор здійнявся над димоходом. Знадвору за стінами завивав нічний вітер.
Максвел підняв слоїк і зробив ковток. Рідина ринула по горлу, наче потік лави. Він закашлявся, вкотре переймаючись тим, що йому знову не вдалося випити це пійло, не закашлявшись. Відтак передав слоїк Опу. Той було вже хотів прикластися до нього, але через мить опустив, позирнувши крізь скло на Максвела.
– Ти казав, що вони мусять жити, що є якась причина, яка не дозволяє їм просто померти, що змушує їх хапатися за життя будь-якими способами.
– Саме так, – підтвердив Максвел. – Тут ідеться про інформацію. Знання. Ця планета напхом напхана знаннями, це такий собі склад знань – і я сумніваюся, що хоч десята його частина повторює те, що знаємо ми. Все інше – для нас нове, незнане. А деякі із цих знань узагалі знаходяться поза межами людської уяви. Знання, які ми не зможемо набути і через мільйон років, якщо взагалі спроможні їх набути. Вони зберігаються, наскільки я тямлю, в електронній формі, де впорядковані атом до атома таким чином, що кожен атом несе частку інформації. Їх перенесли на металеві сторінки на подобу книжкових сторінок, складених у велетенські купи і стоси, причому кожен шар атомів – так, вони розташовуються шарами – зберігає окрему інформацію. Прочитавши перший шар, ти переходиш до другого. Достоту як у звичайній книжці, кожен ряд атомів – сторінка, одна за одною зверху вниз. Кожна металева сторінка… не питай, я не візьмуся навіть вгадати, скільки шарів атомів містить одна така сторінка. Підозрюю, що сотні тисяч.
Оп поспішно підняв банку, зробив великий ковток, при цьому проливши трохи пійла на волосаті груди, і з силою відригнув.
– Вони не можуть залишити ці знання напризволяще, – сказав Максвел. – Вони мусять передати їх комусь, хто зможе ними належним чином скористатися. Це і змушує їх чіплятися за життя доти, поки ці знання не будуть передані у надійні руки. І тут, дякувати Богу, з’явився я. Вони уповноважили мене продати їхні знання.
– Продати?! Купка примар, які дихають на ладан! Що вони можуть хотіти? Яку ціну вони назвали?
Максвел підняв руку і витер раптово спітніле чоло.
– Не знаю, – сказав він.
– Не знаєш? Як же ти можеш щось продавати, якщо не знаєш вартості товару, не знаєш, яку ціну просити?
– Сказали, що повідомлять пізніше. Попросили знайти когось зацікавленого, а тоді вже й назвуть ціну.
– Невеличке запитання – яким чином ти порозумівся з ними?
– Сторінки, – сказав Максвел, – я казав тобі про металеві сторінки. Сторінки з металу, які зберігають інформацію. Вони спілкувалися зі мною через них, і я розмовляв з ними таким самим способом.
– Але як ти це зміг прочитати?..
– Вони дали мені одну хитромудру і доволі об’ємну штуку, схожу на окуляри, чи радше на захисні окулярів, але значно більші. Припускаю, що всередині них купа складної механіки. Я натягнув їх, після чого міг читати сторінки. То було не письмо, а просто ряди дрібних закарлюк на металі. Це важко пояснити, проте коли ти дивишся на них через окуляри, то відразу розумієш, про що там йдеться. Дещо пізніше я зрозумів, що пристрій регулюється, щоби можна було читати різні рівні атомів. Але спочатку я читав тільки те, що вони писали мені, якщо це, звичайно, можна назвати письмом. Приблизно так бавляться діти, пишучи крейдою на грифельних дошках. Коли ж я відповідав їм, то безпосередньо спрямовував думки на інший пристрій, що був частиною тих окулярів, які були на мені.
– Перекладач, – вигукнув Оп.
– Гадаю, це він і був. Двосторонній перекладач.
– Ми колись пробували сконструювати щось подібне, – зауважив Оп. – Кажучи «ми», я маю на увазі не лише нас, землян, а й цілу гурму найкращих винахідницьких умів усієї, як би це смішно не звучало, пізнаної галактики.
– Так, я знаю, – сказав Максвел.
– А в тих твоїх хлопців, себто привидів, він є.
– В них ще є сила-силенна всякої всячини, – сказав Максвел. – Я й сам достеменно не знаю, що в них є. Я познайомився лише з деякими взірцями, які вибирав навмання. І цього було досить, щоби переконатися у правдивості їхніх слів.
– Мене цікавить іще одне, – сказав Оп, – ти говорив лише про планету. А що із зіркою?
– Ну, планета захищена начебто якоюсь подобою склепіння. І зірка там, здається, якась була, але побачити її неможливо, принаймні, не з поверхні. Але справа в тому, що вона їм і не дуже й потрібна. Гадаю, ти знайомий з теорією осцилюючого всесвіту?
– Всесвіт на подобу «йо-йо»? – перепитав Оп. – Який постав із Великого вибуху і ним же закінчиться, а відтак усе заново.
– Саме так, – сказав Максвел. – Тому давай покінчимо із розмислами про слушність цієї теорії. Виявляється, вона правдива. Кришталева планета походить із всесвіту, який існував ще до з’яви теперішнього. І їм вдалося дати собі раду із цим. Вони знали, що колись настане такий час, коли вичерпається вся енергія, а решта темної матерії почне неспішно збиратися докупи, щоби витворити нове космічне яйце, з якого після нового вибуху народиться новий Всесвіт. Вони знали, що кінець Всесвіту вже не за горами, і якщо не вжити якихось заходів, то його смерть стане і їхньою смертю. Відтак вони взялися за реалізацію свого проекту. Планетарного проекту. Вони почали поглинати енергію і якимось чином зберігали її – не питай мене, як і звідки вони її видобули, чи як її зберігали. Вони наситили нею якимось чином саму речовину планети, і коли Всесвіт поглинула темрява і смерть, у них зоставалося достатньо енергії. Вони накрили планету якоюсь оболонкою, перетворивши її у справжній дім, а після цього сконструювали двигуни, які могли переміщати всю планету, зробивши її автономним об’єктом, який можна скерувати у космосі куди-завгодно. І щойно мертва матерія Всесвіту почала стягуватися в одну точку, вони покинули свою зірку, яка на той час стала брилою мертвого і чорного шлаку, і подались у вільне плавання. Та плавба триває і по сьогодні – старіший від білого світу екіпаж летить крізь час і простір на планетарному космічному кораблі. Вони бачили смерть старого Всесвіту, того, який передував нашому. Вони були полишені на самих себе у бездонній космічній чорноті, позбавленій навіть натяку на життя, без проблиску світла, без одробини енергії. Можливо – хоч і не стверджую, – вони бачили, як формувалося нове космічне яйце. Вони могли перебувати дуже далеко від цього і бачити це. І якщо вони бачили це, то вони бачили і вибух, який започаткував народження нашого Всесвіту – далекий сліпучий спалах, який вивільнив потоки енергії в космос. Вони бачили, як вдягаються у багрець перші зірки, як шукають свою подобу галактики. І коли галактики постали нарешті у всій красі, вони доєдналися до цього нового Всесвіту. Вони могли вибрати будь-яку галактику, вибрати орбіту навколо будь-якої зірки. Вони могли би помандрувати куди лише душа забажає. Вони були такими собі циганами Всесвіту. Але тепер йдеться до кінця, хоча, наскільки я тямлю, справа тут не в планеті, бо генератори енергії працюють начебто бездоганно. Можливо, і вони мають свій поріг, але до цього ще прірва часу. Тут просто раса дійшла свого краю – раса, яка нагромадила і задокументувала мудрість двох Всесвітів.
– П’ятдесят мільярдів років, – ледь не присвиснув Оп, – п’ятдесят мільярдів років пізнання світу.
– Принаймні стільки, – додав Максвел, – а можливо, що значно більше.
Вони принишкли, пробуючи осягнути думками ті п’ятдесят мільярдів років. У коминку гуготів вогонь. Звіддалік долинув бій курантів на будівлі Філармонії, що відмірювали їхній час.
Слідкуйте за фантастичними новинками від видавництва “Навчальна книга — Богдан” на їхньому офіційному сайті https://bohdan-books.com. В асортименті представлені такі визначні письменники, як Рей Бредбері, Роджер Желязни, Дуґлас Адамс, Станіслав Лем і не тільки. Купувати на сайті видавництва завжди вигідніше!
