Львівський  “Форум Видавців” цьогоріч відбувся 13-17 вересня і буквально захопив центр міста. На загальну радість програма з фантастики містила більш ніж 50 заходів: презентації української і зарубіжної фантастики, автограф-сесії, дискусії та лекції, традиційно провела майстер-клас “Зоряна Фортеця”. Куратором блоку виступила Альона Савінова, координаторка програми конвенту “LiTerraCon”.  На жаль, ми змогли вирватися лише на вихідні. У суботу було так багато заходів, що треба було розірватися начетверо, щоб на них усіх побувати (буквально: опівдні відбувалося чотири заходи з фантастики водночас). Тому ми несказанно раділи, що нас якраз стільки й було.

Нейромант: кіберпанк дорогою ціною

На презентації “Нейроманта” разом зібралися люди, які були причетні до створення цього подарункового видання. Виявляється, історія українського перекладу культового кіберпанку бере початок шість років тому. Ілля Стронґовський мріяв створити видавництво, а Ольга Любарська   перекласти цю книжку, тож вони зрозуміли, що їхні мрії можна поєднати. І коли “Видавництво” почало свою роботу, то проект “Нейроманта” природним чином ступив на шлях від бажаного до реального. Перекладачка зізнається, що прочитала оригінальний текст близько 12 разів, але працювати над текстом було непросто. Радіє, що мала доступ до величезного об’єму інформації з Інтернету й тому могла якнайточніше передати написане, що було неможливо для перших перекладів російською, наприклад. Володимир Анохін, науковий редактор, дуже допоміг розібратися, які технології існували за життя Вільяма Ґібсона, які потім дійсно мали місце в майбутньому, а які утворили шар вигаданого простору. Олександр Стукало, провідний професіонал видавництва “Темпора”, виступив у ролі художнього редактора. Завдяки такому комплексному підходу маємо надію на дійсно якісний переклад. Приємним доповненням стала передмова Богдана Стасюка, перекладача та знавця фантастики. Оскільки “Гіперіон” Дена Сіммонса має посилання до “Нейроманта”, то ці два проекти закулісно перетиналися між собою ще до виходу обох книжок.

Читайте також: Що придбала редакція “Світу Фентезі” на Форумі Видавців

Але Стронґовський планував створити не просто книжку, а витончений поліграфічний продукт. Спершу він думав про голограму та механічні рухливі прибамбаси, проте порахувавши ціну та можливості, вирішив, що це нереально. Потім він згадав про старі-добрі переливашки і зупинився на цій ідеї. Метою було досягти ефекту екрану. Обкладинка має вибірковий чорний лак: машину, яка робить такий друк, завезли в Україну лише два місяці тому. Всередині використано кремовий папір Munken Pure 100, знавці оцінять. До роботи також було залучено Віктора Харика, відомого шрифтового дизайнера, який в тому числі працював у команді розробки шрифтів для Apple. Він запропонував цілих дев’ять варіантів шрифтів, тож український “Нейромант” є по-справжньому унікальним.

Як, утім, і його ціна. Шістсот гривень — саме така повна вартість цього роману у роздріб. Більшість людей скаже, що це забагато для книжки як мінімум удвічі: справді, безпрецедентний випадок на українському ринку. Для порівняння, комікс “Бетмен: Цить” на 320 сторінок повнокольорового друку коштує всього 300 гривень. Але для колекціонера-поціновувача такий примірник має стати хорошим доповненням до його бібліотеки. Тим паче продовження планується вже за рік.

Містифікації від Остапа Українця

Літературним містифікаціям у творчості Говарда Лавкрафта присвятили окремий захід із самого ранку. Остап Українець, перекладач українського видання (видавництво Жупанського), розповів про манеру американського письменника доповнювати достеменні факти правдоподібною вигадкою. Лавкрафт міг приписувати свої цитати класикам, брати з повітря назви книжок та вулиць, подавати за реальність цілковитий вимисел. Вершиною його містифікацій став Некрономікон, на тексти якого автор так затято посилається, що згодом читачі не витримали і самотужки написали вигадану книжку — ну не міг “Некрономікон” не існувати насправді. Чому й навіщо Говард Лавкрафт активно використовував містифікації достеменно невідомо. Можливо, він вигадував цитати через любов до шанованих ним Великих, можливо, іронізував із нашестя містики, коли класична наука себе вичерпала. Достеменно сказати важко, але це однозначно це щось більше, ніж звичайний літературний прийом.

Читайте також: Говард Лавкрафт: Колір з інших світів та інші творчі хроніки

За круглим столом, присвяченим історичному феномену Івано-Франківська, тамтешня інтелігенція обговорила ставлення містян до архітектурних пам’яток, культури в цілому. У рамках такого обговорення презентували книжки двох івано-франківських авторів: “Малхут” Остапа Українця (дебютний роман) і “Ситуація нуль” Володимира Єшкілєва (обидві книжки вийшли у видавництві “Фабула”). Основну увагу приділили саме “Малхуту”: книжка описує ідеальний історичний Івано-Франківськ, яким би він міг стати, але яким вже ніколи не буде. Роман сповнений різноманітних містифікацій поруч із достовірними історичними фактами: автор зізнався, що вже й сам не пригадає, що там правда, а що вигадка. За запевненням учасників круглого столу, автору вдалося передати самобутню атмосферу стародавнього Станіслава. Чому ж наразі таке давнє місто переживає не найкращі для своєї культури часи? Не в останню чергу через переривання міської традиції: до початку Другої світової війни в Станіславі проживало близько 50 тисяч євреїв, а вже в 1943 році окуповане місто було оголошене “юден фрай” (гетто ліквідували, а його мешканців або знищили, або виселили), також було виселено велику кількість поляків. Таким чином у п’ятдесяті населення Івано-Франківська складали новоприбулі місцеві селяни або російські емігранти, які не завжди цікавилася самобутньою культурою міста. Тому новим містянам довелося заново відкривати культурну спадщину Станіслава. Наразі в Івано-Франківську діє програма #ФранківськЯкийТребаБерегти, за словами Козакевич Марії активісти знаходять архітектурні пам’ятки і переконують власників будівель погодитись на реставрацію, наприклад, дверей, а тоді знаходять на це кошти. Можливо, такі книжки як “Малхут” зацікавлять мешканців Івано-Франківська і залучать ще більше людей до збереження історичних пам’яток.

Читайте також: Фантастичні новинки

Темні часи Котів-Вояків

Презентація шостої частини серії “Коти-вояки” Ерін Гантер, як завжди, зібрала повний зал юних шанувальників лісових кланів. Здається, місцеві бібліотекарі більше ніколи не зможуть нарікати, що сучасні діти не читають! “Темні часи” — це заключна частина першого підциклу  “Пророцтва починаються”, але видавництво “АССА” не збирається на цьому спинятися. Українські читачі неодмінно матимуть змогу познайомитися і з другим підциклом, але спершу вийде спін-оф “Виправа Вогнезора” (прим. — робоча назва), яка логічно знаходиться між завершенням першого і початком другого підциклів. 

Перекладачі Остап Українець і Катерина Дудка радо поділилися творчим процесом роботи над книгою, а також розіграли один із примірників. Жодна презентація “Котів-вояків” не минає без таких конкурсів: гості вигадували собі креативні котячі імена та навіть пропонували варіанти перекладу назви спін-офу “Firestar’s quest”. Традиційно шукали подібності між українським логотипом і дизайнером Олегом Панченком (в обох є вуса). Представниця українського фан-клубу “Котів-вояків” не тільки розповіла про свою любов до серії, а й запрошувала до створення української фан-вікіпедії. Завітали туди й ми, щоб розповісти, чому й дорослим варто читати про диких котів. Наостанок після урочистого прийняття усіх присутніх до клану зробили спільне фото. Як бачите, родина “Котів-вояків” вже досить велика і продовжує зростати!

Читайте також: Коти-вояки: Дізнайся, що приховує Ліс Таємниць

Цить! Комікси на волі

Ажіотаж на презентації коміксів DC від видавництва “Рідна мова” стривожив тамтешніх бібліотекарок: через накладку подій захід перемістили у меншу залу, в яку заштовхалося більше півсотні слухачів. Кураторка проекту, Марія Шагурі, разом із перекладачками Оленою Оксенич (“Бетмен. Рік перший”) і Вікторією Калиною (“Флеш”) презентувала комікси “Бетмен: Цить!” і “Флеш”. Найбільше часу, звісно, видавництво витратило на переклад: частину назв лишили в англійському варіанті (наприклад, “Флеш”, “Супермен”), частину українізували (“Диво-Жінка”). Марія Шагурі наголосила, що видавництво дуже уважно вивчає усталені назви української гік-спільноти, а також уже наявний перекладений спадок всесвіту DC, наприклад, мультсеріал “Ліга справедливості”. Багато часу витратили на колискову з “Бетмен: Цить!” — її повністю переклали й максимально адаптували, тож “цить!” із назви комікса взяте саме з колискової, як і в оригіналі. Спершу редакція хотіла зробити пісню під якусь із українських народних колискових, однак у жодній немає сюжету на кшталт “не плач, дитинко, ми купимо тобі цяцьку, а якщо вона зламається, то купимо іншу, а якщо й вона зламається, то купимо ще одну”. Тому колискову просто переклали. На запитання із залу, чим перекладач коміксів відрізняється від перекладача фільмів чи звичайної літератури, редакція відповіла, що найскладніше — це помістити українські репліки в бабл, бульбашку для слів. Плюс у коміксах зазвичай використовується більш розмовна мова, герої частіше лаються, а часом доводиться й потерпати над передачею звуків.

Читайте також: Вісім коміксів про Флеша під однією обкладинкою

Наостанок, “Рідна мова” анонсувала свої подальші плани: видавництво працюватиме по коміксах не лише з DC, а і з Vertigo (дане видавництво відоме більш дорослими коміксами і графічними романами, де не гребують сценами насилля чи гострою соціальною сатирою). Наприклад, найближчим часом українською мовою з’явиться легендарний графічний роман “The Sandman” (Піщана людина) Ніла Геймана (перший том цієї осені, другий — наступного року, загалом видадуть усю серію), а до Комік Кону нам обіцяють “Хранителів”. Наразі готуються до друку ще два комікси: «Суд Сов» (на початку жовтня) та “Ліга справедливості-2”, останню планують видати до прем’єри кінострічки, тобто до 12 листопада. Ще до Нового року видадуть “Загін самогубців-2”, а наступного року запланували вихід аж 12 томів коміксів.

Із українських новинок вирізнився комікс “Серед овець-2”, продовження історії від Олександра Корешкова (видавництво “Vovkulaka”), також ажіотаж викликав окремий стенд Андрія Данковича, автора збірки коміксів “Саркофаг”, із якою він з’їздив у Сан-Дієго на Comic Con. Анонсами потішили творці дизельпанку-стімпанку “Воля”. Наразі коміксисти працюють над п’ятьма проектами. Комікс “Воля-2” міститиме 64 сторінки і планується до найближчого “Київ Комік Кону”, центр подій переміститься до Львова у часи Першої світової. Також розробники розкрили ім’я сценариста проекту — це Євгеній Тончилов із Херсону. Одним із анонсованих проектів виявився дитячий журнал «Пригоди професора Вернадського», розрахований на аудиторію 3+. Комікс із історичними персонажами, розмальовками й наклейками виходитиме раз на місяць. А от для дорослішої аудиторії творці “Волі” працюють над фентезійним коміксом про хом’ячків у часи Київської Русі князя Святослава. Хом’ячки-мутанти мешкають у Чорнобильській зоні, ведуть життя таких-собі сталкерів. Спершу розробники хотіли зробити більш хом’ячкоподібними (себто м’якенькими і пухнастими), однак потім вирішили, що 15 поколінь гризунів у Чорнобильській зоні не пройшли дарма і персонажі стали більш брутальними.

Нечуй-Левицький в епоху пари

Жанр стімпанку зародився із захоплення Вікторіанською Англією, але в Україні він, схоже, взяв суто національний напрям. “Нечуй. Немов. Небач” Петра Яценка — це вже третя за останній час паропанківська історія, яка відбувається на території альтернативної України і в якій фігурують реальні історичні особистості. Почалася книжка як стартап: на сторінці письменника люди мали змогу проголосувати за найкращу ідею, і автор потім мав її втілити. Так і з’явився кінороман про Нечуя-Левицького із механічним серцем у грудях. Проте в основу покладено чимало біографічних фактів цієї особистості. Петро Яценко детально дослідив постать українського класика та витяг на поверхню маловідомі факти, такі, як його любов до прогулянок із парасолькою, щоб додати їх до нового, “невідомого” Нечуя. Герой книжки — це інтелігент ХІХ століття, який здатен кохати й ненавидіти. Як відомо, Нечуй-Левицький ніколи не був одружений, але в цьому творі розгортаються реальні любовні пригоди, приправлені, звісно, художнім домислом. Додаймо нову візію парової України та русофіла Юзефовича в ролі антагоніста — і отримаємо щось надзвичайно цікаве. Тож такий набір обіцяє не тільки порадувати поціновувачів стімпанку, а й поглянути на автора “Кайдашевої сім’ї” із зовсім іншого боку. До речі, це найдешевша фантастична книга, яку ми знайшли на цьогорічному Форумі видавців.

Читайте також: Український класик goes steampunk

Пратчетт, сер Террі Пратчетт

Пратчетта українською чекали всі. Кілька років тому така новина цілком би зійшла за не надто вигадливий першоквітневий жарт, але “Видавництво Старого Лева” перетворює неможливе на цілком реальне. До Форуму видавців було представлено одразу дві книжки: “Колір магії”, першу частину із циклу про Ринсвінда та за хронологією написання взагалі, і “Правду”, окремий роман. Ми вже писали про творення українського “Дискосвіту” з передпрезентації на Київському Комік Коні, тож поговоримо про те, що змінилося з того часу. Виявилося, що шанувальників сера Террі дуже схвилював той факт, що водночас видаються перша і двадцять п’ята частини серії за хронологічним порядком. Видавництву посипалися листи, в яких розписувалися схеми правильного прочитання “Дискосвіту”. Наразі ВСЛ планує видавати одразу три підцикли: “Ринсвінд”, “Відьми” та “Смерть”, тож Ольга Ренн, куратор проекту, закликала не здіймати обурення, адже Пратчетта можна читати фактично з будь-якої книжки.

Читайте також: Террі Пратчетт: життя без дурнів

Творча студія “Аґрафка” розробила спеціальний дизайн для серії, що було доволі непросто, адже тут не три книжки і навіть не десять. Було прийнято рішення втілювати дизайн у певних загальних знаках, а не в образах персонажів. У перших примірниках вже можна побачити А’Туїна, символ Дискосвіту, та чотири символи для кожного підциклу відповідно: капелюх для Ринсвінда, казанок для відьом, пісочний годинник для Смерті і герб Анк-Морпорку для варти, щодо якої видавництво розмірковує взятися наступною. Також на форзаці є екслібрис — річ, яка знадобиться справжнім колекціонерам. Забудьте, що писати в книжках заборонено!

Юлія Прокопець, перекладачка “Кольору магії”, вперше познайомилася із Ринсвіндом і із зачудуванням спостерігала за його пригодами. Вона ж є палкою шанувальницею циклу про відьом, який перекладає Олександр Михельсон. Саме з його неофіційного перекладу “Правди” і почався український “Дискосвіт”. Попри всі труднощі у тексті перекладачі розділили спільну удачу: назви їхніх перших романів далися до відтворення дуже легко, адже не мають в собі алюзій. А от з “Equal Rites” довелося поморочити голову, у результаті чого зупинилися на варіанті “Право на чари”. Переклад цієї книжки, до речі, вже здано на редагування. 

Перекладачів багато, а світ — один, тож всередині команди ведеться строгий словник відповідників власних назв. Часом із ним траплялися кумедні ситуації: наприклад, ледь не повиправляли “Латаний барабан” на “Тріснутий барабан”, аж потім з’ясували, що цей трактир перейменували після пожежі, а Ольга Любарська, котра перекладає “Мора”, пропонувала досить спокусливий варіант Баранокрути замість Вівцескель, та останні вже були погоджені. Невеличкий курйоз трапився з листом із помилками у “Правді”, які сумлінно повиправляв автокоректор; добре, що вичитували фінальний текст дуже уважно і повернули всі помилки на місце.

Як би там не було, а видання Пратчетта українською — справді епохальна подія. Надзвичайно тішить, що видавництво так серйозно і масштабно підходить до справи, і успіхом буде вже те, якщо переклад виявиться смішним. Бо гумор — це те, за що ми  любимо сера Террі, а британський гумор зокрема — ще той міцний горішок. Зичимо команді ВСЛ розкусити його до кінця!

Читайте також: Террі Пратчетта видадуть українською (першоквітневий жарт з уривком “Варти”)

У колі “Зоряної Фортеці”

На другий день фантастичних заходів було мало, тож редакція здебільшого насолоджувалася спокійним днем. Традиційно побували на майстер-класі від “Зоряної фортеці”. Цьогорічним майстром був Олексій Гедеонов. У теплій атмосфері поговорили про плюси та мінуси конкурсних оповідань на тему “Великий вибух” і визначили, що потрібно авторам, щоби їх покращити. Опісля на неформальній вечірці об’єднання за чашкою кави/чаю ділилися своїми враженнями від конкурсу, згадували веселі історії та авторів, які виписалися на “Зоряній фортеці”, обговорювали книжки та кіно. Дехто з учасників майстер-класу був на конкурсі вперше, а хтось відсвяткував першу річницю, тож тем для розмови було вдосталь. Дякуємо Альоні Савіновій та Олегу Сіліну за всі цікаві фантастичні заходи, які вони влаштували і провели в рамках Форуму видавців.

Читайте також: Новий конкурс Зоряна фортеця ХІХ: Ілюзія

Звіродухи й герої Олімпу

Паралельно відбувалася вечірка для шанувальників фантастики видавництва “Ранок”. Чомусь захід для підлітків відбувся у театрі пива “Правда”, однак це не завадило представницям видавництва Ользі Шкрьогал і Тетяні Дубровіній розповісти про фентезійні новинки. Спершу підбили підсумки конкурсу “Я — фентезі-герой”, де учасники мали зняти відео з собою у головній ролі. Переможницею виявилася Марія Рибалко, однак нам показали веселі відео й інших учасників. Потім присутнім запропонували уявити себе в ролі пінгвіна Юрія та влаштувати стендап (це було досить незвично й весело). Редакції “Ранку” так сподобався відеоконкурс, що вони вирішили зробити власний буктрейлер до новинки “Що приховує Кара Вінтер?” Аніки Харпер у стилі театру тіней.

Читайте також: Стартує відеоконкурс “Я – фентезі-герой”

Офіційно оголосили, що видавництво повертається до теми Персі Джексона й повністю видасть другий цикл серії “Герої Олімпу” Ріка Ріордана. Над пригодницьким “39 ключів” поки призупинили роботу — продовження буде не раніше наступного року, все залежить від продажів. Із імовірних анонсів — “Ранок” чекає, коли Крістофер Паоліні нарешті видасть новий науково-фантастичний роман і тоді візьметься за переклад. Також презентували нове пригодницьке фентезі “Звіродухи. Народжені вільними” Брендона Мулла — про чотирьох підлітків, які мали помічників у вигляді духів тварин (нам це трохи нагадало “Темні матерії” Філіпа Пулмана). За традицією їхнього народу, кожен підліток після обряду ініціації міг отримати свого духа-звіра, який би відображав його характер і допомагав у битвах. Як гадаєте, який би звір був у вас?

Читайте також: Давньогрецькі міфи на новий лад

Похмурий Лондон із джинами й афритами

А наостанок редакція завітала на презентацію першої частини трилогії “Бартімеус: Амулет Самарканда” Джонатана Страуда від “А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ”. Було багато спойлерів (повірте, дуже багато), але не бійтеся, ми обіцяємо про них мовчати. Видавництво взялося за психологічне темне фентезі досить ретельно: на читачів чекає ретельний переклад та оригінальна обкладинка від художника Івана Сулими. Митець якось зізнався Івану Малковичу, що боявся вночі виходити з кухні, коли працював над обкладинкою — так його вразив похмурий Лондон із джинами й афритами.

Читайте також: Бартімеус: Амулет Самарканда

Якщо коротко про сюжет: у книзі розповідається про юного Натаніеля, учня чарівника. Хлопець виявився надзвичайно обдарованим і талановитим, однак його наставник та й усі дорослі не сильно вірять юнакові. Звичайне ж немагічне населення тут не сильно поважають, а за рабів у чарівників слугують різні сутності, викликані з Того Місця: біси, джини, африти. Випадковим чином Натаніель дізнається, що найвправніший у Лондоні чарівник Саймон Лавлейс запланував зловісний злочин, і хлопець вирішує цьому завадити. Однак хто йому повірить? Потрібно діяти самотужки! Точніше, за допомогою свого власного слуги — джина Бартімеуса, якому п’ять тисяч років. Попри все, хлопцям вдається навіть подружитися.

За словами перекладача, він дуже уважно працював із текстом, намагався передати всю психологічну гру Страуда. Хоча й у книзі чимало сутностей у критичні миті не гребують міцною лайкою, редакція вирішила згладити всі такі моменти, аби діти не травмували свою психіку. В будь-якому разі, “Абабагаламага” запланувала видати всю трилогію, і наступна частина вийде вже до “Книжкового Арсеналу”. Якщо історія Бартімеуса прийде до смаку читачам, то на нас чекає й приквел — розповідь про дружбу Бартімеуса й македонського вченого Птолемея, а також інша фентезійна серія Джонатана Страуда — “Локвуд”.

Читайте також: Нечарівні чарівники, або про трилогію Бартімеуса 

Що маємо

Програма з фантастики на Форумі пройшла як ніколи насичено. За розмірами це був окремий конвент у рамках великого фестивалю. Багато часу приділили презентаціям українських авторів (причому презентували книжки, які вийшли протягом року, не виключно новинки до львівського фестивалю). Наприклад, пройшли презентації творів Макса Кідрука, Дари Корній, Наталі Савчук, Олени Красносельської, Орести Осійчук, Сашка Завари, Остапа Українця, Ярини Каторож, Петра Яценка, Ігоря Сіліври, Валентина Терлецького. Деякі презентації проходили в рамках збірних проектів чи круглих столів. Якщо говорити суто про фестиваль, то порівняно з минулими роками ми відчули приємний прогрес в організації. На порядок зручнішим стало розташування заходів — організатори намагалися все помістити у палаці Потоцьких (де навіть обладнали фудкорт) і на площі Ринок. Однак за загальними відчуттями кількість відвідувачів трохи зменшилася. Та це не завадило зібрати повну залу на презентації кіносценарію “Фантастичних звірів” Джоан Ролінг чи ж на презентації української фантастики. Єдине, що ми можемо додати: купуйте квитки до Львова заздалегідь, серйозно. Дякуємо усім причетним до організації фестивалю і його фантастичного блоку. Побачимося вже за рік!

Оксана ПРОНЬКО, Вікторія ТОКАРЄВА