Як лишитись людиною на вовчій стежці: Химерний рецепт “Аркану вовків” Павла Дерев’янка
Як лишитись людиною на вовчій стежці: Химерний рецепт “Аркану вовків” Павла Дерев’янка
Почати варто було б от із чого: “Аркан вовків” Павла Дерев’янка ― це козацьке фентезі, яке цікаво читати навіть тим, хто не любить ані козаків, ані фентезі.
Десь в альтернативній українській реальності історія молодого характерника Северина Чорнововка, що після років ходіння у джурах нарешті приймає посвяту та стає (майже) повноправним воякою так званого Сірого Ордену ― козацької організації, що захищає державу не лише шаблею й піштолем, але й магічними здібностями, могла би бути однією з сотень виданих на цю тему книжок, оскільки фентезі на власній фольклорній основі мусило б становити базис ринку фантастичної літератури в будь-якій країні. Україна свій ринок тільки розбудовує, потроху заграючи з окремими жанрами та медіумами, тож “Аркан вовків” цілком має право стати на цьому шляху помітним і важливим твором ― особливо зважаючи на потенційну розбудованість фентезійно-історичного сетінгу. Це перша частина запланованої трилогії “Літопис Сірого Ордену”, точніше, “Litopys Siroho Ordenu”, бо світ Дерев’янка вже деякий час послуговується латинкою.
Саме історичний компонент у романі, хоч і слугує радше тлом для становлення героя, все ж важливіший, ніж, наприклад в іншому знаковому альтернативно-історичному українському творі “Благослови тебе Боже! Чорний Генсек” Олексія Жупанського. Там фантастичне припущення про можливість продовження існування Радянського Союзу у дев’яностих насправді є очевидною метафорою сучасності, яка подекуди недалеко зрушила з місця за останні двадцять із лишком років. У Дерев’янка в Українському Гетьманаті зразка 1845 року, крім латинки, є і цепеліни, і вози на парі, і навіть неймовірний продукт промислової революції ― газована вода. Але поруч спокійно існують відьми та потойбічні істоти на кшталт мавки чи лісовика, а козаки-характерники здатні перетворюватися на вовків і послуговуються чарами крові. Щоправда, добровольців на ці здібності не так уже й багато: ступивши на вовчу стежку, характерник стає навіки проклятим і вже не зможе повернутись до звичайного життя. Проте для Северина Чорнововка (козацьке псевдо ― брат Щезник) цей крок є справою честі, і попри все шкодувати про нього юнак наміру не має.
Історій про чоловічу ініціацію, про перетворення хлопчика на чоловіка після ряду тяжких випробувань, шалено багато ― це, звісно, один з найпопулярніших сюжетів для фентезі, перевірений спосіб суспільної трансляції рольової моделі. Контури історії Чорнововка впізнавані: загибла мати, відсторонений батько, якого, за передбаченням лісовика, Северин мусить убити ― цілком можливо, фізично, але передусім метафорично, в собі. Характерництво частково передається у спадок, і хоча юнаки й дівчата роблять більш-менш свідомий вибір, ступаючи на прокляту стежку, він нерідко продиктований психологічними зобов’язаннями перед родиною. Зліпок сімейних проблем зринатиме в усієї ватаги молодих перевертнів, що пройдуть посвяту й надалі мандруватимуть із головним героєм. Один з них ― шляхтич, що тікає від невідповідностей між формою та змістом аристократії як такої; другий юнак страшенно комплексує на фоні сестри-характерниці; в третього був батько-садист; четвертий ― безбатченко, якому вовчий шлях і то кращий, ніж вештатися по вулицях. Сам Северин же понад усе боїться тіні осуду Чорнововка-старшого, і його бойові успіхи багато в чому залежатимуть від того, наскільки швидко та повноцінно (хоч і болісно) відбудеться його остаточна сепарація від родини та вчителів.
У творах, де читач постійно супроводжує головного героя, здатність зрозуміти цього героя найважливіша ― і з цим Дерев’янко надивовижу добре вправляється, дозволяючи співчувати Севериновим халепам, але не виправдовуючи його помилок. А помилок юнак робить багато: переступає волю командира, потрапляє в полон, порушує дану дівчині обіцянку, а ще до цього ― осоромлюється перед батьком, через що буде довго себе картати. З іншого боку, процес оперативного дорослішання через бойове хрещення очевидно йде хлопцеві на користь. За правилами Ордену, молоді характерники мусять перші пару років відбувати доволі формальну службу, надто відколи деякі з них почали зникати цілими групами одразу після посвяти, але Северинова ватага вплутується в цю історію в перші же дні разом, втрачаючи одного зі своїх, а потім з великими пригодами його розшукуючи.
Попри зосередженість на центральному персонажеві, книга не шкодує часу на розкриття характерів другорядних. Ми встигаємо немало дізнатися й про Северинових друзів, учителів, родичів, романтичні зацікавлення тощо. Зокрема, п’ятірка юнаків, із якими Чорнововкові доведеться служити на початку (і з якими читач очевидно зустрічатиметься знов у продовженнях роману), підібрана максимально грамотно. Тут є хвалькуваті та мовчазні, запальні та стримані, лідери для різних ситуацій та темні конячки. Ми бачимо як точки перетину інтересів, так і серйозні суперечки, але попри всі пересварки та взаємні кпини, яких упродовж подорожі буде багато, в критичних ситуаціях хлопці здатні діяти спільно та захищати як сторонніх, так і один одного. Дорослі характерники в “Аркані” також не ідеалізуються: дехто з них пиячить, дехто постійно бурчить та лається, багато хто ставиться до молодого покоління зверхньо. Та зрештою, реакції їхні цілком виправдані: вони не лише регулярно бачать смерть своїх братів, але й зобов’язані приносити її самі, якщо розуміють, що звір у іншому характерникові бере гору над людиною.
Саме в цьому розломі й пролягає один з основних конфліктів твору, найбільша проблема життя на вовчій стежці ― здатність утримувати рівновагу між двома сторонами особистості. Перетворюючись на вовка, характерник отримує неабиякі сили та надзвичайну чутливість, але й контролює себе набагато гірше. І хоча про ці небезпеки попереджають усіх джур без винятку, для багатьох козаків спокуса виявляється надто великою. Навіть лишаючись людиною зовні, можна легко перетворитися на звіра всередині, поставити особисті амбіції та бажання помсти вище за милосердя та здоровий ґлузд. Для Северина ж випробування виявляється ще складнішим: окрім вовчого світу, він наділений здатністю торкатися світу потойбічного. І якщо попервах йому щастить, то з часом контакти з хтонічними істотами стають усе небезпечнішими, а жертви ― все більшими.
Попри це, навряд чи можна вважати спойлером той факт, що оповідь про молодого Чорнововка продовжуватиметься в наступних двох книжках. Відповідно, ми отримаємо шанс дізнатися більше і про його нові здібності, і про таємничі родинні зв’язки, і про те, з ким у нього найвірогідніше складуться стосунки: з молодою відьмою, досвідченою характерницею або ж поки невідомим потойбічним породженням (хто їх знає, цих дводушників). Поки що відомо одне: завдяки чудовій авторській мові Дерев’янка, дотепним діалогам та динамічному сюжету читаються походження брата Щезника надзвичайно швидко та легко, і тому чекати на наступні томи історії буде справжньою справою честі.
Ната ГРИЦЕНКО
Фото: Оксана ПРОНЬКО
Сподобалася стаття? Перекажи гривню ельфам на шоколадку.
Приват Банк: 5168 7554 3873 6817
