Хто крутіший: викрадена княжна чи дівчинка-фізик?
Березневі кінопрем’єри в Україні означилися кількома фантастичними стрічками, серед яких довгоочікуваний український мультфільм “Викрадена принцеса: Руслан і Людмила” та екранізація однойменного роману Мадлен Л’Енґл “Складки часу”. Обидва фільми орієнтовані на сімейну аудиторію, обидва мають в анонсах сильних жіночих персонажів, багато пригод, чийсь порятунок та любовну лінію. “Анімаґрад” — доволі молода студія, але в березні вона явно побила “Дісней”.
Про “Викрадену принцесу” говорили давно, на всіх можливих торішніх гіківських фестивалях. Це ще одна ластівка української анімації, на яку було покладено чимало сподівань. Сюжет ґрунтується на поемі Олександра Пушкіна “Руслан і Людмила”, але багато в чому надихається Діснеєвськими історіями. Вуличний актор Руслан мріє про лицарську звитягу в своєму житті, але зустрічає лише байдужість і зневагу від людей. Тим часом Міла, донька князя Володимира, вирішує втекти з палацу, в якому її надто опікує батько, та побачити світ. Вона зустрічає Руслана — і вони закохуються. Та лихий чаклун Чорномор, якому для поповнення сил потрібна закохана принцеса, викрадає дівчину, щоб забрати її любов та перетворити на кам’яну статую. Князь оголошує, що видасть доньку за того, хто поверне її, і Руслан квапиться на порятунок.
Загалом, мультфільм справляє позитивне враження після тих же спроб із “Микитою Кожум’якою”. Це вже цілісний продукт із досить непоганою анімацією, вдалими жартами та щасливим кінцем. Підходить для сімейного перегляду: творці орієнтувалися як на меншу, так і на дорослу аудиторію.
Найяскравішим персонажем виявився Нестор (той самий Літописець), друг Руслана та його сценарист. Голос належить Сергієві Притулі, тому жарти звучали ще смішніше і лише додавали харизми парубку. Окрасою картинки виявилася і войовнича синичка, яка, немов яструб, бомбардувала всіх лиходіїв і метикувала чи не найкраще за всіх. На жаль, головні герої блякнуть на тлі другорядних персонажів. От їм ніби і дають мету на початку історії, але зрештою це мало змінює їх наприкінці.
Зав’язка мультфільму надзвичайно нагадує “Аладдіна”, інколи просто кадр в кадр. Бідний хлопчина, якого всі зневажають і пхають? Є. Принцеса, яка хоче потрапити за межі палацу і не бажає виходити заміж? Є. Втеча з палат і порятунок від бандитів/розлюченого продавця? Є. Вдавання із себе лицаря/принца? Є. Романтична прогулянка містом? Є. От тільки якщо в “Аладдіні” співи впліталися в загальне полотно, то тут єдина пісня “До зірок” — як корові сідло. Буду відвертою, але особисто для мене епізод вставки в журнал Міли обличчя Наді Дорофєєвої — така сама невдала річ. Якби я не слідкувала за продакшном “Викраденої принцеси”, то взагалі б не знала, що існує такий гурт, як “Время и стекло”. З маркетингом все-таки слід бути більш обережними.
Утім, сам сюжет доволі захопливий, є багато різноманітних локацій і персонажів, до них прив’язаних. Ще більше тішить той факт, що вони справді базуються на першоджерелі та деяких інших творах Пушкіна — куди ж без Вченого Кота. Інтерпретація поеми “Руслан і Людмила” вийшла позитивною, не викликала думок на кшталт: “Зіпсували Пушкіна”. Сюди залучено як три підступні хвалькуваті витязі-гості разом із чаклуном Фінном, так і величезна голова, що зберігає чарівний меч, здатний відрізати бороду Чорномору. Із фольклорних героїв найбільше увагу привертає Царівна-Жаба, яка прагне перецілувати всіх зустрічних чоловіків. Не оминули й кількох “пасхалок”: в одній зі сцен, яка присутня в трейлері, можна побачити Котожабика з майбутнього мультфільму за “Лісовою піснею” Лесі Українки, ну а класичне виривання Боягуза з “Кавказької полонянки” у виконанні Фарлафа, Богдая і Ратміра викликала усмішку на обличчі не одного дорослого.
У підсумку, український глядач може бути задоволеним кінцевим продуктом. Звісно, в мультфільмі були свої значні мінуси, наприклад, зашвидкий розвиток стосунків Руслана і Міли (в оригіналі вони були пошлюблені до викрадення) та їхнє ж недостатньо професійне озвучення, але тепер ми можемо бути певні, що на “Мавку” слід піднімати планку сподівань.
Що ж до “Складок часу”, то вам не потрібно зазирати у Вікіпедію, аби зрозуміти, що це екранізація книжки. Сама ідея надзвичайно приваблива, але з роману повисмикували окремі сцени, які змусили запитати себе після перегляду стрічки: “Що це було?”
А починалося все ніби й непогано. 13-річна Меґ переживає складні часи у школі. Кілька років тому під час експерименту з миттєвими подорожами у просторі й часі її батько зник і не повернувся. Люди вважали, що він просто покинув свою родину, а його досліди — безумом. Та насправді під час тесеруваня чоловік потрапив у пастку Воно — темної сили, уособлення зла та ненависті. Меґ і її молодший брат Чарльз Воллес зустрічають трьох містичних пані, які почули крик про допомогу у космосі. Вони впевнені, що це їхній батько, якого треба розшукати і врятувати. А для цього дівчинці доведеться повірити в себе і стати воїном.
З якого боку не глянь, а акторів підібрали гідних. Сторм Рейд у ролі Меґ — це все, чого можна було тільки бажати від школярки, яка шарить у фізиці, але має соціальні проблеми. А як гарно вона виглядає в окулярах і з кучерявим волоссям! Дерик Маккейб попри свій юний вік чудово впорався з переходом від люблячого брата до холоднокровної маріонетки сил зла. Від трьох пані у виконанні Опри Вінфрі, Різ Візерспун та Мінді Калінг неможливо відвести очей. Вибивається лише Леві Міллер, який зіграв Кальвіна, однокласника і романтичний інтерес Меґ, але там більше провина сценарію, аніж самого актора.
Здавалося б, чи можна зіпсувати фентезійний квест магічними світами з невеликим науковим обґрунтуванням? Легко. Коли ви зліплюєте у майже двогодинний фільм багато подій і локацій, при цьому значно затягуючи початок, то отримуєте нарізку бездушних фрагментів. Повість “Лев, чаклунка та шафа” Клайва Льюїса теж невелика за обсягом (200 сторінок), але для її екранізації знадобилося 145 хвилин, які втім на жодну мить не викликали бажання відірватися від картини. Від “Складок часу” хочеться весь час позіхати, сцени між собою не в’яжуться, а мотивація персонажів провисає на кожному кроці.
У цьому фільмі “Дісней” надав лише гарне зображення, забувши про все інше, на жаль. Тому якщо ви ще встигаєте на сеанс “Викраденої принцеси”, обов’язково сходіть, а на “Складки часу” не марнуйте грошей.
Оксана ПРОНЬКО
