“Ad Astra”: Терні є, зірок не видко

"Ad Astra": Терні є, зірок не видко

Майже будь-яке погане кіно люблять називати безідейним. За цією логікою хороші фільми апріорі повинні бути «ідейними», тобто не просто дві години розважати глядача низкою яскравих картинок, а й змушувати його замислитися над чимось. От, наприклад, останні кілька тижнів Мартін Скорцезе шпетить фільми студії «MAREL» за посередні сценарії і перетворення кінотеатрів на тематичні парки, куди серйозні фільми потрапити не можуть.

Проте, хоч ми і жодним чином не намагаємося заперечити слушність претензій легендарного режисера до кіно-коміксів, все ж варто визнати, що шлаку вистачає скрізь, і дуже часто «серйозність», «ідейність» та «глибина» стрічки не означає нічого, окрім претензійного занудства. І це камінь не в город Мартіна Скорцезе (поважний ветеран кіно зробив достатньо, щоб опинитися в пантеоні золотих класиків кінематографу), а в космос Джеймса Ґрея та Бреда Пітта. Фільм «До зірок» вийшов у вітчизняний прокат 19 вересня, за день до американської прем’єри. До того його показали у Венеції на тому ж самому фестивалі, де «Джокер» отримав головний приз. Наразі відгуки щодо фільму доволі суперечливі. Помітна велика прірва між оцінками професійних критиків та простих глядачів.

Сама стрічка розповідає про астронавта Роя Мак-Брайда. Він присвятив всього себе роботі. Дружина від нього пішла, інших родичів він не має. Хоча, відверто кажучи, це не зовсім так. Після низки глобальних катаклізмів, які можуть призвести до знищення усього світу (OF COURSE!!!), герой Бреда Пітта дізнається, що його батько, славнозвісний дослідник космічних глибин, який зник зі своєю експедицією шістнадцять років тому, цілком можливо, досі живий. Найімовірніше, рейвах, що охопив Сонячну систему, його рук справа. Рой отримує наказ розібратися, що сталося, і вплинути на свого божевільного татуся.

«Апокаліпсис сьогодні» Френсіса Форда Копполи в антуражі «Космічної одіссеї 2001 року» Стенлі Кубрика. Приблизно такі асоціації виникають після прочитання короткого синопсису «До зірок». Власне, робота Джеймса Ґрея такою і є. От тільки від славнозвісних стрічок він позичив лише антураж, та й то не весь. За останні років вийшло достатньо цікавих фільмів про космос. «Місяць» Данкана Джонса, «Гравітація» Альфонсо Куарона і, звісно ж, «Інтерстеллар» Крістофера Нолана. «До зірок» не схожий на жоден із них. І не тому, що він такий шалено унікальний. Ні, зовсім навпаки, він шалено посередній. Ні, не поганий, а саме посередній.

Критикам він подобається, бо вони люблять, коли з великого екрану розповідають прописні істини. Цього разу вони купилися на розповіді про цінність родини у порівнянні з роботою. І в «меседжі» фільму немає нічого поганого. От тільки ніхто не намагається цікаво донести це до глядача. У певному сенсі «До зірок» нагадує «Джокера». Це також бенефіс одного актора. Проте, як це не смішно, але Бреду Пітту нема чого грати. Рой Мак-Брайд — живий робот, і в цьому головна ідея. Актор відсторонено дивиться в камеру — і глядачі розуміють, що йому дуже самотньо. Власне, розуміють вони це тому, що закадровий голос, не затикаючись ні на секунду, говорить про це. Наочний приклад дії Ефекту Кулєшова. Якби той-таки голос розповідав, що в цьому світі майбутнього закінчилася вся кава і астронавт в кадрі страждає від хронічного недосипу, всі б повірили, що саме це і грає Бред Пітт.

Компанію йому складають іще кілька іменитих акторів. Томмі Лі Джонс грає батька головного героя, Лів Тайлер — його дружину, а Дональд Сазерленд — полковника, який має у відповідальний момент штовхнути сюжет. Всі поводяться, як Джон Траволта у відомому мемі. Навіщо вони опинилися в кадрі — здається, загадка для них самих. Лів Тайлер з’явиться лише у кількох сценах, та й то не у фокусі. Дональд Сазерленд з’являється у фільмі настільки ж несподівано, наскільки й зникає. Взагалі було незрозуміло, навіщо 84-річного актора витягнули з-під улюбленої ковдрочки на знімальний майданчик «До зірок». Здається навіть, що сцена, в якій його персонажеві різко стає погано і його вивозять з фільму на космічній швидкій, не була прописана в сценарії. Просто харизматичний канадець втомився і захотів назад додому. Томмі Лі Джонсу пощастило більше від усіх. У нього є близько 15 хвилин екранного часу, за які він встигає донести до Бреда Пітта важливу і свіжу думку про важливість родини.

Хоча знімав фільм оператор Хойте Ван Хойтема, який встиг уже попрацювати з Крістофером Ноланом над «Дюнкерком» та «Інтерстелларом», візуально фільм також не може нічим вразити. Холодний аскетизм і тонна візуальних референтів до славнозвісної роботи Стенлі Кубрика — це і весь стиль «До зірок». Похвалити можна хіба що сцени на Марсі, але більше нічого.

Фільм «До зірок» — це результат творчого тандему режисера Джеймса Ґрея та актора Бреда Пітта, і в провалі стрічки винні вони обидва. Останній, будучи власником студії «Plan B Entertainment», на якій знімалася стрічка, не зрозумів, що його сумне личко в кожному кадрі не витягне історію з болота вторинності, а перший не зрозумів, що для демонстрації самотності героя не достатньо випхати його під зад коліном у відкритий космос. Як казав один із персонажів роману Девіда Духовни «Bucky f@cking Dent», «таке відчуття, ніби мене впродовж п’яти годин лупили по голові багетом».

Якщо ви не фанат насилля та французької кухні, «До зірок» дивитися не варто.

Анатолій ПІТИК та Катерина ПІТИК

Сподобалася стаття? Перекажи гривню ельфам на шоколадку.

Приват Банк: 5168 7554 3873 6817

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *