КнижкиНовиниОглядиПублікаціїУкрФантастикаУкрФентезі

“Голос давніх сновидінь”: а що почуєте ви?

“Голос давніх сновидінь”:
а що почуєте ви?

Дуже типовий для фентезі і досить новий для українського читача. Роман «Голос давніх сновидінь» Ольги Мігель за рік встиг обрости буктрейлерами, косплеєм, відеооглядами, діагональною критикою та гуртом шалених фанів. Спробуємо розібратися, чому одні читачі любовно печуть кекси з чорними метеликами, а іншим роман не під силу.

Це перша книга із серії романтичного фентезі «Крук та чорний метелик». Книжка вийшла 2019 року у видавництві АССА й навіть встигла втрапити в довгий список «Вибору читачів» від Еспресо. Це не дебют: авторка давно пише фантастику, романи й оповідання. У 2015 р. Ольга Мігель отримала відзнаку Коронації слова за містичний роман «Сновида», події якого розгортаються в часи Майдану. На тому ж конкурсі відзначили ще три її фентезійні романи (і лише «Код кАРі.ни» надрукували частинами в журналі «Дніпро»). Також авторка відзначилася на конкурсі фантастичних оповідань «Брама» (якому ми бажаємо знову запрацювати на повну). Частину творів письменниці із Кропивницька можна прочитати лише онлайн або в періодиці. Однак, судячи з виходу «Голосу сновидінь» видавці помалу почали бачити мільйонну авдиторію романтичного фентезі. До речі, уважні читачі СФ можуть пам’ятати публікацію горорного оповідання-доповнення до цієї книги в одному з наших випусків.

Тисяча й одна лінія

Коротко про сюжет. Сімнадцятирічна Аліса мимоволі потрапляє в паралельний чарівницький світ. Усе через магічні здібності, які буквально звалилися їй на голову крізь діру між світами. Разом із вервечкою нещасть… Залатати небезпечну кротовину має сотня чарівників-круків, найсильніших магів. Алісу з її сусідом-пациком Вадимом (так, не одній їй пощастило з магією) забирають до магічного Університету. Головна героїня швидко адаптується до середньовічних реалій. І все б нічого, якби нечисть не продовжувала наступати дівчині на п’яти, а через ту кротовину не прогнозували кінець світу…

Загалом, це дуже типове розважальне потраплянське фентезі із романтичним відтінком. А також стьобом із жанру, самоіронією та морем посилань на поп-культуру. Такі історії ми бачимо у фанфікшені, коли читачі клонують улюблений всесвіт як франшизи Марвел. Схожі книжки в Україні майже не видають, хоча й попит на їхню бурю емоцій шалений. Напевне, видавництво вирішило ризикнути й захопити нову авдиторію, що поїдає довгі серії і вимагає добавки.

Відверто кажучи, після двох невдалих зґвалтувань на початку роману я очікувала чогось на кшталт «Ельфійська діва й чорний-чорний маг». Однак, це виявився дууууже скромний романтичний янґ едалт. Разом із головною героїнею читачі трохи помандрують на кониках, просплять термін у чаклунській в’язниці, побувають магами-археологами, ну і трохи студентських буднів нам забезпечено. Авторка заготувала стільки сюжетки, що вас турбуватимуть скайрімівські флешбеки. Там навіть дракон є, не зовсім живий, але дракон! Деякі історії пропрацьовані цілком добре й подаватимуться як детектив. Мені дуже сподобалася лінія з відьмою, оце дійсно були неочікувані повороти. Але таких ниточок-історій надзвичайно багато. Фактично кожен сон Аліси це окрема сюжетна лінія, жодна з них прямо не продовжувалася й виглядає дещо обрубано. 

Герої та їх підвиди

Це теж загалом плюс книжки. Аліса – відважна шибайголова, підкреслено позастистемна, дещо невпевнена в собі, але полізти в пекло не побоїться. Іноді їй співпереживаєш, іноді вона відверто бісить. Вона з тих людей у фільмах жахів, які в грозу лізуть у підвал. Аліса має пару подруг і друзів, симпатичного голову Круків, а також семпая-лісовика з нареченою-мавкою. У всіх другорядних героїв є ім’я та власна історія, часто досить трагічна. Більшість людей неприхильні до асоціальної і дещо вульгарної Аліси. Особливо підступний її сусід Вадим, але його мотив нам так і не пояснили (чекаємо в наступних частинах).

Закони магічні і фізичні

Ось тут починаються дірки. Як тут ж кротовину, їх важко залатати. На початку нам наголошують на магічній обдарованості Аліси, важливості й силі чарівників-стихійників. Існує чотири типи стихій: вогню, води, землі, повітря. Кожній з них належить якась раса і їхнім заступництвом володіють маги-стихійники. Завдяки незвичній природі кротовини, Аліса й Вадим володіють особливою магією, але це взагалі ніяк не проявляється. У Вадима, мабуть, це підлабузництво, а в Аліси? Чим її сили вирізняються серед інших? Історія зовсім не схожа на «Аватара Аанга», хоча картина та ж. Маги носять пояси різних кольорів, черпають свою силу зі стихій і промовляють закляття… Все. У книзі немає прикладу замовлянь, а щось детальніше за «нашпигували його закляттями» були тільки світлові пульсари замість смолоскипів і магічне згущення повітря перед очима для створення ефекту бінокля. Останнє досить прикладна штука, не сперечаюся. Як саме чарівники черпають сили, ми можемо судити лише побічно, коли, наприклад, мавка прокушує собі палець, щоб торкнутися кров’ю до землі. Я так і незрозуміла, як черпають сили маги вогню, і якщо все залежить від близькості стихії, то маги повітря мають бути всесильними? Логіка магії вимагає доопрацювання, цікаво, як її вдосконалять у наступній книзі.

З іншого боку, магічний бестіарій показаний непогано. Нас не вбивають енциклопедією «Песиголовці та їхні підвиди», більшість істот відомі із європейського фолькльору, тому додаткового опису не потребують. Досить ємнісною виявилася концепція про рівень енергії в нечисті. Різноманіття потойбічних тварюк вам сподобається 🙂

Світ магії схожий на рідний світ Аліси, тому більшість деталей і законів фізики для читача знайомі. Географія особисто для мене залишилася геть заплутаною, бо карти нема й герої постійно в дорозі. Зауважу, що дівчина прийшла не буквально з нашого світу, а з дуже схожого. Тут працює теорія мультивсесвіту (хоча я не заздрю паралельній реальності, де теж існує золотий батон і група “Лєнінґрад”). Є кілька детально змальованих міст, загалом архітектуру будівель, катакомб та поселень авторка описує дуже атмосферно.

Хоча й оповідь ведеться від першої особи, режим Вікіпедії дуже вповільнює. Коли потрібно подати нову інформацію, Аліса зазвичай здобуває її через діалог, так званий прийом «Скажіть, професоре». Потрібно бути дуже уважним читачем, аби запам’ятати полотно нової інформації. Для мене це найбільший недолік книжки, виникає відчуття, що роман випустили в друк зарано. Гадаю, тут є робота для армії бета-рідерів і грамотного літературного редактора, які можуть перетворити енциклопедію малознайомого світу на захопливе чтиво. Адже навіть коли Аліса опиняється у пастці в незнайомому місці, їй не дають шансу на дослідження: обов’язково поруч опиняється в’язень із більшим досвідом, щоб, як професор, пояснити ситуацію. Постійно здавалося, що це сценарій до комп’ютерної гри, де можливі лише діалоги. На щастя, за перші сто сторінок нам розкажуть достатньо, далі почнеться більш-менш гостросюжетна частина. Я дуже сподіваюся, що в наступній частині редактор попрацює над цим, режим вікіпедії вимкнуть (будь ласка! Він абсолютно зайвий!) і в нас з’являться інакші можливості дослідити магічний всесвіт.

Червоні нитки любовних ліній

Їх тут багато і вони різні, взаємні й не дуже, щасливі й трагічні. Є весілля, зради, таємне кохання й заклята любов, все-все-все…. В якийсь момент я поскаржилася подрузі на нереальність стосунків, де дівчина зустрічається із хлопцем тільки із ввічливості, коли зрозуміла, що моя подруга зустрічається зі своїм хлопцем схожим чином… Отаке. Тому, хто шукає емоцій, «Голос давніх сновидінь» їх насипле сповна. Описати романтичні стосунки вийшло в авторки чи не найкраще.

СПОЙЛЕРИ!!! Не такі вже й страшні ті круки

Хто мене розчарував – це голова Круків. Ларгус поєднав у собі всіх типових темних супергероїв та завернувся в картонку. Він з’явиться, коли буде найгірше, врятує з того світу і запросить на бал, усі його дії легко передбачити наперед. Разом із дівчиною своєї мрії він «ніколи не буде», бо, як Крук, є найнебажанішим гостем і загалом його всі ненавидять. Це підтверджує історія його родини і… більше нічого. Маги-стихійники не надто люблять круків, але коли припікає, з усією пошаною кличуть їх. Учень Ларгуса, молодий Тейн, взагалі ні про що не париться і бігом знаходить собі дівчину в Університеті. При цьому ні його оточення, ні оточення дівчини ніякого негативу не проявляють. Ще в Ларгуса є подруга дитинства, неймовірна красуня Каніла Декара, за якою впадає пів країни попри статус крука. Загалом склалося враження, що ніхто не париться за колір поясу, тільки в Ларгуса є дитяча травма. За законом жанру, він рятує кохану від небезпек, а вона його від нього самого. Чи здивує нас голова круків? Побачимо в наступних частинах.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ

«Голос давніх сновидінь» порушив відразу кілька питань. По-перше, шанувальникам романтичного фентезі треба щось читати і видавці це помітили. По-друге, щоб читати серію далі, вона має стати технічно кращою. Видавництво чудово впоралося з ілюстраціями, версткою і друком, залишилося налагодити співпрацю авторки з бета-рідерами, літредакторами й відгуками читачів. Це дозволить “Круку й Чорному метелику” вийти за звичні рамки авдиторії, зацікавити читачів пригодницьких любовних романів, які не дивляться в бік фантастики. Виростити свого письменника може здатися складнішою справою, ніж перекласти готовий бестселер. Але ж зарубіжного автора теж хтось виростив?

КОМУ ЧИТАТИ: шанувальникам романтичного фентезі, фанфікшну, потраплянства, рольовикам, любителям магічних університетів.

КОМУ НЕ ЧИТАТИ: ненависникам «Титаніка», скурпульозним читачам і любителям суворого науково-фантастичного реалізму.

Вікторія ТОКАРЄВА

Сподобалася стаття? Перекажи гривню ельфам на шоколадку.

Приват Банк: 5168 7554 3873 6817

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *