Ось тут починаються дірки. Як тут ж кротовину, їх важко залатати. На початку нам наголошують на магічній обдарованості Аліси, важливості й силі чарівників-стихійників. Існує чотири типи стихій: вогню, води, землі, повітря. Кожній з них належить якась раса і їхнім заступництвом володіють маги-стихійники. Завдяки незвичній природі кротовини, Аліса й Вадим володіють особливою магією, але це взагалі ніяк не проявляється. У Вадима, мабуть, це підлабузництво, а в Аліси? Чим її сили вирізняються серед інших? Історія зовсім не схожа на «Аватара Аанга», хоча картина та ж. Маги носять пояси різних кольорів, черпають свою силу зі стихій і промовляють закляття… Все. У книзі немає прикладу замовлянь, а щось детальніше за «нашпигували його закляттями» були тільки світлові пульсари замість смолоскипів і магічне згущення повітря перед очима для створення ефекту бінокля. Останнє досить прикладна штука, не сперечаюся. Як саме чарівники черпають сили, ми можемо судити лише побічно, коли, наприклад, мавка прокушує собі палець, щоб торкнутися кров’ю до землі. Я так і незрозуміла, як черпають сили маги вогню, і якщо все залежить від близькості стихії, то маги повітря мають бути всесильними? Логіка магії вимагає доопрацювання, цікаво, як її вдосконалять у наступній книзі.

З іншого боку, магічний бестіарій показаний непогано. Нас не вбивають енциклопедією «Песиголовці та їхні підвиди», більшість істот відомі із європейського фолькльору, тому додаткового опису не потребують. Досить ємнісною виявилася концепція про рівень енергії в нечисті. Різноманіття потойбічних тварюк вам сподобається 🙂

Світ магії схожий на рідний світ Аліси, тому більшість деталей і законів фізики для читача знайомі. Географія особисто для мене залишилася геть заплутаною, бо карти нема й герої постійно в дорозі. Зауважу, що дівчина прийшла не буквально з нашого світу, а з дуже схожого. Тут працює теорія мультивсесвіту (хоча я не заздрю паралельній реальності, де теж існує золотий батон і група “Лєнінґрад”). Є кілька детально змальованих міст, загалом архітектуру будівель, катакомб та поселень авторка описує дуже атмосферно.

Хоча й оповідь ведеться від першої особи, режим Вікіпедії дуже вповільнює. Коли потрібно подати нову інформацію, Аліса зазвичай здобуває її через діалог, так званий прийом «Скажіть, професоре». Потрібно бути дуже уважним читачем, аби запам’ятати полотно нової інформації. Для мене це найбільший недолік книжки, виникає відчуття, що роман випустили в друк зарано. Гадаю, тут є робота для армії бета-рідерів і грамотного літературного редактора, які можуть перетворити енциклопедію малознайомого світу на захопливе чтиво. Адже навіть коли Аліса опиняється у пастці в незнайомому місці, їй не дають шансу на дослідження: обов’язково поруч опиняється в’язень із більшим досвідом, щоб, як професор, пояснити ситуацію. Постійно здавалося, що це сценарій до комп’ютерної гри, де можливі лише діалоги. На щастя, за перші сто сторінок нам розкажуть достатньо, далі почнеться більш-менш гостросюжетна частина. Я дуже сподіваюся, що в наступній частині редактор попрацює над цим, режим вікіпедії вимкнуть (будь ласка! Він абсолютно зайвий!) і в нас з’являться інакші можливості дослідити магічний всесвіт.