Уся правда про магію Террі Пратчетта: Зустріч з командою українського перекладу “Дискосвіту”

Ви коли-небудь читали книжки настільки захопливі, що вам неодмінно хотілося розказати про них усьому світові? А більш-менш знайомих людей обов’язково змусити цю книгу прочитати, бо ж вона їм однозначно сподобається, вона ніби написана про них! А що як цей приятель чи приятелька не розуміють мови оригіналу, а перекладів зручною мовою немає? Чи станете ви перекладати книгу?

Якщо ви відповіли «так» на останнє запитання — вітаємо, ви вчинили би так само, як Олександр Михельсон, перекладач книжки Террі Пратчетта «Правда». 7 грудня нам вдалося потрапити на подію, значиму для усіх київських пратчеттоманів. У рамках проекту «Є-розмова» від Книгарні «Є» відбулася зустріч із причетними до Пратчетта українською. Головними героями були: вище згаданий Олександр Михельсон — перекладач, Ольга Ренн — редакторка «Видавництва Старого Лева», пратчеттоман і письменник Володимир Арєнєв, а також модераторка Олена Гусейнова.

Видавництво Старого Лева дуже ніжно ставиться до Террі Пратчетта. Пратчеттомани в них — не лише причетні до проекту люди, але також і інші редактори й перекладачі, деякі працівники відділу продажів та коректори. До «загону пратчеттоманів» звертаються по пораду у складних для перекладу місцях (як-от з книжкою «Право на чари»), і не тільки. Ольга Ренн каже, що видавати Пратчетта — велика робота, але й велика удача. Коли по права вперше зверталися у 1998 році, правовласники були готові їх продати лише за умови видання книжок у тому порядку, в якому їх писав автор. Тепер ВСЛ вдалося домовитись про видання одразу всіх підциклів «Дискосвіту», починаючи з першого тому кожної. Та і ця угода має мінуси — наприклад, перекладати можна тільки з друкованої версії книжки, що ускладнює роботу перекладачам.

Та от права на руках, усі готові видавати Пратчетта українською — і тут починаються проблеми перекладу. Так, почалося все із «Правди», яку Олександр Михельсон переклав ще сім років тому. Але на переклад наступних книжок видавництво оголошувало конкурс, і дуже хотіло взяти перекладачів, що також були пратчеттоманами. Великим питанням з точки зору перекладу була назва пратчеттівського всесвіту — Дискосвіт. Чи не асоціюється вона з дискотекою 80-х? Чи не варто прогнутися під читачів, які вже читали російськомовні видання, і знайомі з «Пласким світом»? Як зауважили перекладач та редакторка, якби Пратчетт хотів розказати про «плаский світ», то використав би слово «плаский» — «flat». Наслідувати російський переклад тільки тому що він вже відомий — неправильно. Треба ж наслідувати Пратчетта! Саме з таким пріоритетом і здійснювали український переклад — звісно, з тими чи іншими нюансами локалізації.

«Правду» та «Колір магії» перекладали з різними підходами. «Правду» Михельсон перекладав заради власного задоволення, і локалізовував, бо йому так подобалося. Ольга Ренн каже, що примітки там прикольні, доповнюють потік думок, вклинюються в текст, до них хочеться повертатись. А «Колір магії» у перекладі Юлії Прокопець — ближчий до тексту. Перекладацького домислу тут менше, примітки — ґрунтовні, наукові та історичні. Обидва переклади і сварили, і хвалили. Справа в тому, що читачі Пратчетта діляться на тих, хто в його світі купається, мов риба в воді, знає все до найменших нюансів; і на тих, хто тільки починає відкривати для себе Дискосвіт. Як не старайся вгодити всім — прибрати цей розподіл не вийде. Відповідальність за вибір підходу лежить на команді проекту, і часом цей вибір нелегкий.

Інше питання перекладу — гра слів, якою густо всипані тексти Пратчетта. Як каже Михельсон, щоб її передавати, важливо не просто дуже добре знати англійську — важливіше віртуозно володіти мовою, на яку перекладаєш. Хоча теоретично вважається, що гра слів — найпростіша форма гумору, у Пратчетта вона доповнена інтонацією. Можна перекласти технічно правильно, але втратиш інтонацію — і це вже буде «не те». Пратчетт грає не тільки зі словами, але й з жанровими штампами, і з сюжетами. Він жонглює сенсами, і це треба відтворити на рівні перекладу— наприклад, використати новоутворене чи співзвучне слово, щоб передати гру слів, і перенести ситуаційні приколи. У Пратчетта безліч відсилок буквально до всього: від Ґеймана до Шекспіра, і до Біблії — їх теж треба вловлювати і відтворювати.

Хоча може здатися, ніби Пратчетта перекласти неможливо — книга за книгою, команді ВСЛ все вдається. Візуальне оформлення книг — теж дуже кропіткий процес. Арт-студія Agrafka, хоча самі вони не пратчеттомани, підходять до нього з великою увагою. Шрифти були створені після детального вивчення алхімічних рукописів, на обкладинках часом зображені неочевидні речі, а не перші асоціації з книжкою. Деталі в оформленні, як-от «ця книга належить» на форзаці, також не просто так вигадані. Візуальне оформлення сповнене відсилками не менше, ніж самі тексти.

«Дискосвіт» починався з пародіювання актуальної на той час фантастики — це особливо яскраво виражено у «Кольорі магії», який читати не так весело, якщо не знати, до чого він відсилає. У Пратчетта на початку все легеньке, фентезійне, гумористичне, та згодом він береться піднімати серйозніші проблеми: це і права гномів, і футбол, і парова тяга. І шовінізм у суспільстві у формі розділення людей на чоловіків та всіх інших — жінок, гномів і тому подібних. Пратчетт виходить за межі гумористично-фантастичного гетто. Він говорить з читачами про те, що важливе для них. Говорить, не примружуючи око, а це завжди чіпляє.

Наступними ВСЛ планує почати цикли «Смерть» і «Варта». В ідеалі, команда проекту мріє видати взагалі всього Пратчетта — не обіцяють, що це дійсно станеться, але обіцяють старатися. У будь-якому разі, поки нон-фікшен не зачепатимуть.

Ніл Ґейман казав, що Дискосвіт тримається на гніві Пратчетта. Гнів виникає в кожному з нас, коли ми стикаємось з несправедливістю світу. Він, людина, що вміла чудово маніпулювати фактами, говорив про це в своїх книжках. Це той гнів, що рухав його світ. І тільки він його розумів і контролював. То ж за заповітом всі чорновики Пратчетта після його смерті було знищено, і ніхто, ні його дочка, ні будь-хто інший, не продовжуватиме писати про цей світ, що його вже створено. Дискосвіт існує. І тепер він починає своє життя українською.

Світлана КОЛІНЬКО
Відредагувала Марина Дубина

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *