Вікторія Шваб і відтінки молодіжної книжки

Поки в нас потрохи починають писати-видавати хоч якусь підліткову фантастику, в англомовному середовищі вона вже еволюціонувала до небачених розмірів. Нікого не здивуєш черговою антиутопією на кшталт «Голодних ігор» чи юними обраними для  порятунку магічного світу. Усе це ми бачили, усе це ми знаємо і навіть беремося подекуди наслідувати, але є дещо інакше, що розширило вікові межі та теми жанру Young Adult. Жагуча пристрасть. Холодна жорстокість. Бунтарство проти усталених норм суспільства самим створеним світом. Певно, це найкращий опис серії, про яку далі піде мова.

Про Вікторію Шваб я вперше почула від буктьюбера JessyTheReader, а точніше «залипла» на прекрасні обкладинки американського видання «Відтінків магії» (Shades of Magic). Остання частина трилогії вийшла у кінці лютого 2017 року, завершивши основний конфлікт історії і залишивши по собі напіввідкритий фінал. Романи, можливо, і не підпадають під категорію «шедевр року», але вони приємно написані — якщо дозволите порівняння, то ліпше від «Дому дивних дітей» Ренсома Ріґґза — і щонайкраще ілюструють останні тренди в янґ-едалті. Але перед цим трохи про сюжет і персонажів.

Світ «Відтінків магії» зосереджується довкола паралельних Лондонів, подорожувати між якими здатні лише антарі — чаклуни з одним чорним оком та особливою силою. Чорний Лондон одного разу переповнила магія і випалила його вщент разом із жителями, у Білому Лондоні магію виривають разом із життям, у Сірому — магії взагалі немає, і тільки Червоний Лондон живе з чарами в гармонії. Тож коли із Чорного Лондону вибирається божевільна, самовпевнена сила в особі короля Озарона, небезпека нависає над усіма світами.

Головних героїв у цій історії кілька, вони повсякчас сходяться і розходяться, та, як ви здогадалися, репрезентують ці міста. Авторка починає розповідь із Келла — антарі Червоного Лондону, всиновленого члена королівської родини Марешів, в яких, до слова, шоколадна шкіра і темне волосся, на відміну від серйозного 20-річного юнака, який зі своєю блідістю, полум’яним волоссям та зеленим оком почуває себе білою вороною. Хоча Келл — перш за все могутня зброя, козир у рукаві, до Марешів він сильно прив’язаний завдяки взаємній братській любові, через яку багато чого зав’яжеться: як веселого, так і сумного, а подекуди просто приголомшливого. Рай, спадкоємний принц, — другий головний герой. Магією він обділений, через що намагається брати харизмою та набутими здібностями. На противагу Келлу, він розкутий, більш спраглий до витівок і маленьких пригод. Стосунки між зведеними братами дуже теплі, вони прив’язані одне до одного, як ні до кого іншого, і, зрештою, опиняються буквально поєднаними спільним життям. Так-так, нагадайте мені, де без некромантії та походів у пекло повертали мерців з того світу, щоби просто дати змогу дорогій людині далі жити? Усвідомлюючи всю неправильність і наслідки? Тема ця не нова, але подана під цікавим соусом, й «одне серце на двох» уже не звучить так привабливо, зважаючи на те, що біль одного передається іншому. А болю Вікторія Шваб любить своїм творінням завдавати непереборного.

Ліла, злодійка з Сірого Лондону, не пов’язана ні з ким жодними зобов’язаннями. Її персонаж — мрія дівчат 21 століття: незалежна, гостра на язик, впевнена у собі, здатна за себе постояти, мріє побачити світ і це бажано на піратському кораблі. Вона ніби кішка, яка гуляє сама по собі. Навіть коли авторка додає їй романтичну лінію, її характер не псується, і всі кинжальчики лишаються там, де й були. Додаємо сюди її звичку виражено перевдягатися хлопцем і поводитися, як один — чи ж не ознаки трансгендеру? Пам’ятаємо, трансгендер — це не обов’язково інша сексуальна орієнтація.

До речі, про нестандартну сексуальну орієнтацію, яка тут таки є. Любов між хлопчиками поступово виходить в тренд американсько-європейської літератури. Пригадуємо, навіть до нас через переклад потрапили «Напівлихий» Саллі Ґрін і «Шістка воронів» Лі Бардуґо. От тільки Вікторія Шваб зробила те, що сміють робити вільно тільки в яойній манзі чи фанфіках: дала гарячі сцени і  сильні стосунки. Так просто, наче нічого незвичайного в цьому немає. Жодних обсмоктувань теми геїв, позитивного чи негативного ставлення. Скидається більше на те, що янґ-едалт наполегливо натякає: якщо можлива така річ, як магія, то чому, в біса,  має виникати проблема з расою, сексуальною орієнтацією, гендером чи вічним життям?

Що ж, на цій ноті переходимо до третього персонажа, Емері Алукарда (навіть не питайте, чого його звуть так, як одного відомого вампіра). Він з’являється лише в другій частині, але одразу ж бере активну участь у навколишніх подіях та проливає деяке світло на інших персонажів. Алукард — талановитий маг, один із нащадків поважного знатного дому Емері, однак через свої незвичайні стосунки зазнає зневаги від батька та змушений податися на кораблі далеко від дому та стати таким собі майже легальним піратом. Хоча його значення значно менше, аніж перших трьох, але авторка зробила з нього чудовий гвинтик, без якого механізм не працював би.

І останній персонаж, який відіграє ключову роль в кожній книзі — це Голланд, антарі з Білого Лондону. Цей герой постає перед читачем наполовину антагоністом, наполовину жертвою, і ти весь час вагаєшся, як же до нього ставитися. Цей герой мрійник, якому довелося стати слухняною лялькою в руках кількох пожадливих особистостей. Голланд — антипод Келлу, як Білий Лондон антипод Червоному.

За що варто віддати належне Вікторії Шваб, то це саме за персонажів та опис їхніх почуттів. Якщо структура виявляється на початку трохи нерівна, а сюжет із боротьбою проти темних сил геть не новий, то персонажі й діалоги перекривають усі недоліки. Авторка чудово засвоїла принцип “показуй, а не розказуй”: велике враження справляє опис стану Келла, коли той усвідомлює, що від нього залежить життя його брате, він сприймає світ, “наче той зроблений зі скла”, або ж сцени із Лілою, де вона розмірковує про свою карту з невідомими, неіснуючими місцями, тим самим доводячи її спрагу до пригод. А описи страждань Голланда в полоні у Дейнів, його пошматований душевний стан…  З героями завжди відчуваєш “контакт” — і це, на мою думку, один із найбільших плюсів трилогії.

При детальному розгляді романів можна помітити, що стиль з кожною частиною покращується. Вікторія Шваб — порівняно молода авторка, але з 2011 року вже встигла опублікувати кілька серій і здобути завдяки їм чимало фанатів. Якщо в “A Darker Shade of Magic”, 1 книга, можна було говорити про деяку затягнутість оповіді, то “A Conjuring of Light”, 3 книга, читається на одному подиху завдяки надзвичайно напруженій атмосфері.

Слід також сказати про надзвичайну велику кількість вбивств, що стало характерно для підлітково-молодіжного фентезі. Якщо вороги нападають, то герої не вагаються довго їх вбивати. Якщо приходить темна магія, то вона, як чума, косить усіх, хто їй не кориться. І все це з досить моторошними картинками. Добре це чи погано — варто задуматись. Що ж, у романах Вікторії Шваб герої намагаються осмислювати ці свої дії, чого, на жаль, не скажеш про деякі інші підліткові книжки з такими сценами, де персонажі, потрапляючи в конфліктну ситуацію з мирного життя, починають жорстко місити всіх супротивників. Як не дивно, але найбільше враження тут справляє Голланд, який рахував кожного, кого йому довелося вбити. Хоча сам він походить із Білого Лондону, це життя нічого не варте, проте він ніколи не бажав стати тим, ким він став через жорстокі ігри близнюків Астрід та Атоса.

Але, як і у всякій пригодницькій книзі такого характеру, тут досить гумору, щоб врівноважити жаскі події.

Хоча Шваб позиціонувала “Відтінки магії” як дорослу серію, але окрім того, що головним героям приблизно по 20 років, більше нічого від янґ-едалту її не відрізняє. Підліткове фентезі має тенденцію змішуватися з трохи старшою, молодіжною, категорією читачів і охоплювати набагато більшу аудиторію. Через це такі книжки часто потрапляють на полиці і 28-річних, і 32-річних читачів.

Підсумовуючи сказане, “Відтінки магії” — це чудовий приклад того, чим може бути янґ-едалт. Він не тільки розважає захопливими пригодами та близькими до серця персонажами, але й у невимушеній манері відображає зміни в молодіжному суспільстві, в його готовності бути відкритим до нового, експериментувати. Хоча атмосфера в книгах дещо похмура, але трилогія завершується помірно щасливо, відкритим фіналом. Герої вирішили проблему з темною магією, але попереду на них чекають непрості пошуки себе та свого місця в житті. Невідомо, чи вдасться їм задумане, однак завжди буде поруч людина, що підтримає, якою б непростою ситуація не була. А це головне і з часом в літературі абсолютно не міняється.

Оксана ПРОНЬКО


Бонусні цитати:

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *