А в кінці вони помруть
Деякі книжки закінчуються смертю героїв. А деякі книжки починаються з передвістя їхньої неминучої смерті. Сьогодні поговоримо про дві з таких. Одна драматична, інша життєствердна, але обидві, зокрема, про романтичні почуття молодих хлопців.
“Пісня про Ахілла” Медлін Міллер наробила шуму в буктоці уже після кількох років після публікації. Ретелінг “Іліади” підіймає трохи призабуту історію про стосунки дужого воїна Ахілла та його побратима Патрокла. За сюжетом, з самого рання мати Ахілла отримує пророцтво про смерть свого сина, причиною якої стане саме Патрокл. Та що б вона не робила, долі не уникнути.
Патрокл у цій історії — значно м’якша натура, ніж можна було уявити, ба більше, він цілитель. Він ніби дзеркало Ахілла — непоборного напівбога, який все життя бореться з безжальним чудовиськом усередині і зрештою має йому програти. Вони різні, а тому доповнюють одне одного. Не дивно, що Ахілл не здатен прийняти загибелі своєї половини.
“Пісня про Ахілла” — тужлива й сентиментальна, де навіть після смерті духи не одразу знаходять супокій. Якщо вам цікаво поглянути на відомих героїв з іншого боку, дізнатися про їхні болі і радості, пережити з ними дорослішання і пошуки, то вам має це сподобатися.
“Вони обидва помруть у кінці” Адама Сільвери, на відміну від попередньої книжки, значно оптимістичніша історія, хоча, повірте, заголовок не бреше ані на йоту. У цьому фантастичному світі існує спеціальна служба, яка повідомляє усім, хто сьогодні помре, про їхню неминучу кончину. Тож приречені мають кілька або більше годин — кому як пощастить — щоб попрощатися з рідними й насолодитися життям, поки воно ще триває.
18-річний Матео і 17-річний Руфус тільки починають жити, коли їхнє життя має ось-ось обірватися. За допомогою застосунку “Останній друг” вони зустрічаються, щоби провести цей день разом. Їх переслідує банда, вони заледве уникають смерті під час терористичного акту, але водночас отримують безцінну можливість відкритися і здійснити те, на що вони не могли насмілитися раніше. А понад те знаходять один в одному справжнього друга, а, можливо, і щось більше.
“Вони обидва помруть у кінці” — це про те, що не варто відкладати життя на потім, бо завтра вже може й не настати. А навіть якщо в тебе й лишилося кілька годин, ти все ще можеш знайти щось дуже цінне. Як казав Василь Симоненко: “Тож жити спішити треба, кохати спішити треба — гляди ж не проспи!”
